Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Того самого дня зупинили ще два пароплави, на яких замість контрабанди знайшли старі газети, але з них нічого не можна було дізнатись про долю російської ескадри. Що сталося з нею? Це питання мучило російських моряків і надавало їм більше азарту в крейсируванні. Сигнальники і вахтові вдень і вночі стежили за горизонтом, сподіваючись перехопити якщо не контрабанду, то хоч би новини про ескадру. Самотньо брів "Днепр" два дні серед моря, не помітивши нічого на своєму шляху. Моряки нудились, нічого не знаючи про стан справ на війні. Раптом 19 травня корабель оживився. Все навколо заворушилось, загомоніло, засновигали люди, задзвонили телефони. На паралелі острова Калаян сигнальники побачили перший димок за шістдесят годин ходу. Незабаром з містка роздивились уже й рангоут, що віддалявся в протоку між островами Люцон і Бабуян.

— .Повний вперед! — пролунала команда в машину.

"Днепр" почав погоню. За дві години він був уже недалеко від втікача під німецьким прапором. Простим оком прочитали напис: "Принц Сигізмунд". З "Днепра" зробили холостий постріл, другий, але пароплав зупинився тільки після третього пострілу. Члени суднової комісії, що прибули на пароплав, спочатку були дуже розчаровані, коли не знайшли контрабанди. Цей пароплав ПівнічнОгНімецького Ллойда віз вантаж відомого постачальника 2-ї ескадри, приватного російського інтенданта Гінзбурга. Виходило, що охотились за ним марно. Але дорожчими за воєнні призи тут були для російських моряків свіжі газети. І от із "Сигізмунда" почали семафором передавати на "Днепр" новини з гонконзької газети "Південно-Китайська вранішня пошта" від 17 травня:

Чотири кораблі з Небогатовим у полоні. Одинадцять російських кораблів потоплено в Цусімському бою.

Відпустивши пароплав, усі офіцери на чолі з командиром Скаль-ським "зібрались у кают-компанії. Прапорщик Люде, знавець англійської мови, вголос читав газету. Схвильовано обговорювали наслідки бою. Відомості були ще туманні і неясні, але всіх тяжко вразили газетні новини. Задумливі і сумні стали схилені обличчя моряків. Серед мовчанки пролунав урочисто піднесений голос командира:

— Війну програно. Доля наша вирішена, панове! Що ми тепер являємо собою самі в чужому морі і без підтримки військового флоту? Ми тепер корсари. Значить, ескадри не існує більше, і нам час кінчати. Треба йти назад!

Того ж дня, по обіді, коли судновий дзвін пробив вісім склянок, на горизонті з'явився пароплав, який ішов зустрічним курсом. За розпорядженням вахтового начальника, прапорщика Куницького, розсильний побіг доповісти про це командирові.

— Ну що? — спитав Куницький, коли розсильний повернувся назад.

— Він сидить у себе в каюті і тільки сказав — "добре".

— І більш нічого?

— Більш нічого.

— Іди ще раз і спитай, чи треба затримати пароплав. Вдруге повернувся розсильний і ображеним тоном заявив:

— Він вилаявся і сказав, щоб я забирався геть під три чорти.

На місток прийшли старший офіцер Компаніонов і лейтенант Шварц. Усіх обурювала поведінка командира. Пароплав наблизився і, хоч був уже на траверзі крейсера, не підняв навіть свого прапора. Тоді старший офіцер сам пішов до командира і, висловивши свої підозри щодо пароплава, спитав:

— Що робити з ним? Командир розсердився:

— Мені набридли ці запитання. Ось вам моє рішення: до Сайгона ми не будемо зупиняти жодного судна. Прошу більше мене не турбувати.

Старший офіцер знизав плечима і пішов.

Більш рішуче діяв лейтенант Шварц. Він спустився в музичний салон, що був відгороджений від командирської каюти дощаною перебіркою, і навмисне голосно почав кричати:

— Це не командир, а ворог своєї батьківщини. Таку людину треба негайно заарештувати...

Слова Шварца, мабуть, дуже вплинули на командира. Блідий і скуйовджений, з безумними очима, як це буває з людиною під час пожежі, він прибіг на місток і наказав повернути крейсер за пароплавом. Але пароплав розвинув велику швидкість і був уже далеко. На щастя, в цю мить трапилось інше комерційне англійське судно — "Сент-Кільда". Командир немов переродився і владно дав наказ:

— Затримати цей пароплаві

На ньому виявили чотири тисячі тонн воєнної контрабанди: рис, бавовну і макуху. Призова комісія ухвалила потопити його і, відпливши від берегів якомога далі в море, наказала йому рушати слідом за крейсером. Другого дня вранці перевезли з нього людей до себе на борт, а на ньому, в машинному і кочегарному відділеннях заклали підривні патрони. Але з них тільки один вибухнув. Пароплав "Сент-Кільда" не тонув. Довелося вдатись до артилерії. І хоч до цілі було не. менш ніж чотири кабельтових, командир попередив старшого артилериста:

— Стріляйте лише в носову частину. Борони боже, якщо вибухнуть котли або закладені там підривні патрони. Тоді й нам перепаде.

Діставши шістнадцять снарядів, пароплав "Сент-Кільда" носом, начебто захотів пірнути, пішов на дно.

Після того, як потопили пароплав "Сент-Кільда", кают-компанія крейсера "Днепр" протягом кількох днів являла собою незвичне для військового корабля видовище. На довгому столі, на диванах, на буфеті і просто на палубі цього просторого приміщення всюди були розкладені запечатані пакети, посилки і конверти. Адресовані в Японію, вони були різної форми, й розміру з різнобарвними поштовими марками країн світу. Офіцери, вільні від вахти, від рання до смеркання кілька днів порались із цією кореспонденцією, нею було набито сімдесят вісім парусинових опечатаних мішків і дерев'яний ящик, зняті з "Сент-Кіль-ди". У ці дні кают-компанія скидалася на поштамт, де роль директора відігравав старший офіцер лейтенант Компаніонов, а в ролях ретельних поштових чиновників виступали мічмани і прапорщики. Після огляду парусинові мішки старанно штемпелювалися судновою печаткою. Молоді мічмани і прапорщики із цікавістю розглядали небачені малюнки поштових марок різних країн і часто звертались до вахтового офіцера прапорщика Люде, що плавав на англійських кораблях і добре знав англійську мову. Вся пошта здебільшого складалася з приватної кореспонденції. Кілька пакетів було адресовано особам японського уряду. Приватні листи не розпечатувались, і їх клали назад у мішки. Та ось мічман Логінов в)итяг з мішка два великих рекомендованих пакети, подивився на незнайому мову адреси. Зчудований, він підніс пакет до головного поштмейстера — старшого офіцера Компаніонова:

— Леонід Федорович! А як його бути з цими трофеями?!

Той підізвав як перекладача прапорщика Люде і, вказуючи на пакети, сказав, посміхаючись:

— Рудольф Людвігович! Прочитайте, будь ласка, хто і кому це розписався на цілий роман. У мене є підозри, що автор неспроста працював.

Люде повертів у руках важкі пакети і голосно, щоб всі почули, проголосив з удаваною поважністю:

— Військовому міністрові маркізу Яманата-сан. Токіо.

— Це вже стає цікавим,— сказав старший офіцер, кинувшись до пакетів. З виглядом справжнього поштмейстера він зважував на руках пакети, начебто хотів визначити цінність того, що вони містять в собі.

Усі офіцери відвернулись від своїх мішків і листів і потяглись з усіх боків до Компаніонова. Вони зацікавлено розглядали загадкові пакети. Через кілька хвилин на дверях кают-компанії з'явився командир крейсера ~ капітан 2-го рангу Скальський, якого викликали спеціально для того, щоб вирішити долю такого надзвичайного поштового відправлення. Комінгс він переступив, а далі йому ставити ногу було ніде: палуба була закидана купами цієї епістолярної літератури. Командир із зчудо-ваним обличчям ахнув від подиву:

— Всьому світові закортіло чомусь писати японцям. Чи надовго ще вам вистачить роботи, панове поштмейстери?

— Іван Граціанович! Це все звичайна писанина, а от доля одного особливо плодовитого письменника перебуває тепер у наших руках. Нам доведеться позбавити втіхи військового міністра Японії. Дивіться,— показуючи на пакети, відповів старший офіцер.

— Розпотрошіть ці експонати,— наказав командир.

Офіцери почали шелестіти паперовими пакунками, виймаючи з пузатих пакетів рукописи, карти, плани. Ними, як салфетками, був укритий весь довгий стіл кают-компанії. Всі дивилися на Люде. А той швидко перегорнув товсті рукописи і байдуже поклав їх назад, не сказавши ані слова. Вони були вкриті таємничими знаками японських ієрогліфів. Його увагу привернули англійські написи, і він, схилившись над столом, голосно сповістив:

— Карта топографії Північної Індії та Афганістану.

— Графік руху воїнських поїздів залізницями Індії.

— А це — карта розташування в Індії англійських і тубільних військ у мирний час.

Почулись вигуки здивованих офіцерів.

— Тепер зрозуміло, чому капітан Дожнес прийняв ці пакети без документів і розписки,— зробив висновок старший офіцер.

Командир уважно розглядав кожний документ окремо. Серед незрозумілого тексту японських рукописів траплялись окремі плани гірських місцевостей Індії з якимись позначками, що їх розібрати ніхто з присутніх не міг. Командир поклав назад папери й широко розвів руками:

— От біда, ми не знаємо, що тут написано про ці карти японською мовою. Мабуть, це важливо для.військових стратегів і політиків. Одно ясно — це тонка робота японського військового агента в Індії.

Старший офіцер, посміхаючись, додав:

— Цього разу "Інтеллідженс сервіс" здорово проґавив.

Командир розпорядився відкласти й опечатати ці пакети японської контррозвідки і, простуючи до дверей, наказав:

— Вилучити ці пакети з пошти і тримати їх окремо. Гадаю, що наші дипломати і головний штаб подякують нам за цей багатий вилов.

На цьому вся діяльність "Днепра" закінчилась. Він відразу рушив до Росії. Заходив тільки в Джібуті, щоб поповнити запаси вугілля. У середині липня він прибув у Кронштадт.

"Тереку" було наказано зайняти район, розташований за сто-двісті миль на південний схід від острова Сікок. Через цей район лежать шляхи пароплавів, які йдуть з Південно-Китайського моря на Кобе або Йокогаму. Через кілька днів крейсер сам-один блукав у тихоокеанських водах, виконуючи такі самі завдання, які були покладено і на його собратів.

З чотирьох крейсерів "Терек" був озброєний артилерією гірше за всіх: дві 120-міліметрові гармати системи Кане і дванадцять американських 76— і 57-міліметрових скорострільних гармат.