Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Одразу всі в ньому пізнали машинного хранителя Папілова. За наказом Керна дали хід назад. Поки возилися з Папіловим, два крейсери — "Дмитрий Донской" і "Владимир Мономах"*майже впритул зблизились з міноносцем. "Громкий" ледве встиг уникнути серйозної аварії. Людину було врятовано. Міноносець знову зайняв своє місце в строю. Тепер усі з полегшенням оточили Папілова.

— Якби не твоя кудлата швабра — був би ти на дні,— пожартував хтось із матросів.

А він стояв на палубі з відкритим ротом, важко дихаючи і безтямно витріщаючи очі. З його великої, обвислої бороди й одежі струмками стікала вода, утворюючи під ним калюжу. На запитання старшого офіцера Паскіна ніхто з команди не міг пояснити, як Папілов опинився за бортом. Ця подія так і залишилась загадкою для всіх, не виключаючи й самого Папілова.

З денного бою "Громкий" вийшов цілий і непошкоджений, не було втрат і серед людей. Увечері на ньому вже було відомо, що Рожественського поранено і він передав командування ескадрою адміралові Небогатову. Незабаром на броненосці "Николай І" підняли сигнал: "Курс норд-ост 23°". Коли стемніло, "Олег" із своїм загоном, розвинувши швидкий хід. відокремився від ескадри. Про нього говорили, що він пішов невідомо куди. Вночі "Громкий" пристроївся до крейсера "Владимир Мономах", тримаючись на його лівій раковині. Попереду йшов "Дмитрий Донской", але через деякий час він теж десь загубився в темряві морських просторів. Залишившись самі, "Владимир Мономах" і "Громкий" далі виконували наказ Небогатова і самостійно попрямували до Владивостока.

Після денного бою перепочинок тривав недовго. Через якихось півгодини вже почались мінні атаки. Підтримуючи крейсер артилерійським і кулеметним вогнем, "Громкий" сам кидався на японців. Одного разу з нього помітили, як ворожий двотрубний міноносець, наблизившись з лівого борту до крейсера, випустив у нього міну. Катастрофа здавалась неминучою. На містку всі озирнулись на командира Керна, а він швидко нахилився над переговорною трубою і скомандував у машину:

— Повний впеїред!

Одночасно він смикнув за ручку машинного телеграфу, повторюючи те саме розпорядження.

І "Громкий" кинувся навперейми страшному саморушному снарядові. Очевидно, в командира був такий план: хай краще він сам злетить у повітря разом із своїм судном водотоннажністю тільки в триста п'ятдесят тонн і з командою в сімдесят три чоловіка, ніж загине крейсер водотоннажністю в п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три тонни з населенням понад шістсот чоловік. У темряві геройство Керна лишилось непоміченим. На крейсері не знали, що маленьке судно йде на самопожертву і готове ціною свого життя врятувати життя іншого корабля, прийнявши на себе підводний удар. Зате на "Громком" одразу розгадали намір командира, і серця моряків, чекаючи вибуху, відлічували останні секунди свого життя. На щастя, міна, яку, розраховуючи на низьку осадку великого корабля, поставили на чимале заглиблення, пройшла під кілем "Громкого". Вона щасливо минула і "Мономаха".

Дув п'ятибальний вітер. Шуміли хвилі, гриміли гарматні постріли, на мить освітлюючи спінені брижі моря.

"Владимир Мономах" був підірваний іншою міною. Знівечений корабель з креном на правий борт, втративши надію досягти Владивостока, повернув на захід. "Громкий", що зв'язав з ним свою долю, супроводжував його до самого ранку. Розвиднілось. Близько проти носу корабля непривітним громаддям встали чужі береги острова Цусіма. А осторонь, далеко на північному горизонті, позначились димуючі японські допоміжні крейсери й міноносці. Командир крейсера капітан 1-го рангу Попов дозволив "Громкому" самому рушити у Владивосток.

Довго командир Керн не віднімав бінокля від очей. Ворожі судна наближались. Він уже розгледів три міноносці і зрозумів намір японців узяти росіян у кільце. Опустивши бінокль, Керн звернувся до мічмана Шелашникова:

— Усіх панів офіцерів до мене!

Один по одному вони за хвилину уже з'явилися на місток. Старший офіцер лейтенант Паскін, русявий здоровань, середнього зросту, з короткою шиєю, впевненою ходою наблизився і запитливо підвів на командира суворі брови над утомленими від безсоння великими очима. Командир, не давши йому нічого сказати, запобігливо почав сам:

— Почекайте, Олександре Олександровичу. Справа стосується всіх. Лейтенант Паскін, який добре знав свого командира, одразу здогадався, що має статися щось важливе.

— Єсть,— відповів лейтенант і перевів свій погляд на судна, що наближалися. Але командир все ще дивився на профіль його довгастого голеного обличчя з прямим гарним носом і короткими шовковистими бачками, начебто заздалегідь хотів угадати думку свого першого помічника.

Трапом швидко вбіг, обірвавши на півфразі басову ноту незакінчено-го мотиву, молодий весельчак. Цей безтурботний мічман ПотьомкІн за всяких обставин любив тихо наспівувати. Зараз трохи сконфужений — співати в таку хвилину,— він виструнчився перед командиром усім своїм масивним корпусом.

Останній, не поспішаючи, ввійшов, обсмикуючи засмальцьовані поли темно-синьої куртки, огрядний, вгодований судновий інженер-механік Сакс, в манерах якого не можна було помітити і сліду військової виправки. Посміхаючись, він мав зараз вигляд людини, що задоволена життям: бій минув, його кочегари і машиністи, котли й машини цілі і працюють у повному порядку. Не знаючи в чому річ, він побачив офіцерів, які зібралися навколо командира, і своїм звичаєм звернувся до них з дотепом:

— Наш Папілов учора так промочив свою бороду, що вона досі не обсохла.

Сталося хвилинне замішання. Командирове обличчя було серйозне. Він перепинив дотепника запитанням:

— Чи вистачить нам вугілля до Владивостока?

— Так, якщо йти економним ходом — не більше, ніж дванадцять вузлів.

— Проти нас три міноносці. Насамперед я хочу прорвати вороже кільце. Тому треба розвинути найбільшу швидкість, хоча б на дві години бою, а там уже зменшимо. Але битися будемо до останньої можливості. Висловлюйтесь, панове.

Офіцери одностайно згодились.

Недалеко від них, виблискуючи в промінні сонця, знялися водяні стовпи. І відразу ж, якимись незвичними для ранішньої тиші звуками, докотився до міноносця і перший гуркіт далеких пострілів. Противник уже почав обстріл. На містку залишились командир і штурман Шелаш-ников. Люди поспішно зайняли свої місця за бойовим розписом. Але і в таку грізну хвилину постійний розпорядок на кораблі не порушувався. Судновий дзвін відбивав склянки — була рівно восьма година.

"Громкий" ліг на курс норд-ост і, відстрілюючись, одразу розвинув повний хід до двадцяти п'яти вузлів. Так почався перший бій. Ворог не встиг завершити оточення. За "Громким" гнались три міноносці. Незабаром два з них стали помітно відставати, і бій перетворився на дуель уже тільки з одним міноносцем на відстані близько двадцяти кабельтових. Противник стріляв з носової 75-міліметрової гармати. Йому відповідала тільки одна кормова 47-міліметрова гармата. Раз у раз навколо "Громкого" вибухали снаряди. Командир Керн часто міняв курс, заважаючи противникові пристрілятися. Разом з цим він таким чином давав можливість, мічманові Потьомкіну час від часу вводити в дію носову 75-міліметрову і дві бортові 47-міліметрові гармати. Так тривало дві години. На одному з поворотів комендор Петро Капралов вистрілив з носово! гармати. Минуло кілька секунд, і сигнальник Скородумов збуджено вигукнув:

— Японець зайнявся, ваше високоблагородіє!

— Бачу,— промовив своїм звичайним тихим голосом командир Керн, не віднімаючи бінокля від очей.

На верхній палубі почулися окремі радісні вигуки, що перейшли в загальне тріумфування. Ворожий міноносець зник за клубами чорного диму. Стрільба на хвилину припинилась. "Громкий" знову ліг на норд-ост 23°. І раптом одна кормова гармата знову почала стріляти: з-за диму на повороті до берега знову показався уже не ніс, а весь борт японського міноносця. І тепер добре було видно, що на його носовій частині розгорялася пожежа. Підбитий ворог прямував до острова Цу-сіма, щось телеграфуючи по радіо. Телеграфіст на "Громком" Таранець заважав йому, працюючи на своєму апараті.

Ворог зник. На "Громком" —зіграли відбій. План Керна було виконано блискуче: на протязі двох годин не було жодного влучання в його корабель. Шлях на Владивосток був вільний. Команда могла відпочити. Командир обходив корабель і дякував всім за виконання обов'язку. Багато хто неспроможний був навіть підвестися, коли він наближався: на палубі покотом розляглися в різних позах машиністи і кочегари, які змінилися після двадцятигодинної безперервної бойової вахти біля машин і котлів. Від жари і перевтоми дехто лежав непритомний. їх відливали водою.

Перепочинок тривав півгодини. Повернувшись на місток, Керн знову помітив позаду ворожий міноносець і наказав пробити бойову тривогу. Може, це був той самий корабель, з яким уже вели бій. Очевидно, він упорався з пожежею і знову кинувся в погоню. Саме в цей час "Громкий" минав північний край острова Цусіма і входив у Японське море. Близько одинадцятої години попереду праворуч з'явився другий міноносець, який мав намір перетяти курс "Громкого". Керн наказав розвинути найбільшу швидкість. Задній міноносець почав відставати, а той, що йшов праворуч, зближувався і почав стріляти. Мав відбутися бій з нерівними силами. Треба було наважитись на щось надзвичайно сміливе, щоб вийти з тяжкого становища. І командир Керн на це зважився. Спеціальність мінера підказала командирові думку, ща настав час розрядити по ворогові два вцілілих мінних апарати. Вони стояли на верхній палубі. За* його розпорядженням обидві міни приготували до стрільби. "Громкий" круто повернув і помчав до противника, що йшов позаду. Як згодом дізнались, це був винищувач "Сірануї". Керн вирішив висадити його в повітря, а потім уже провадити артилерійський двобій з другим міноносцем. Відстань між "Сірануї" і "Громким" швидко скорочувалась. Команда розуміла, що настав рішучий момент.

Комендори підсилили вогонь. Але в иі хвилини головну роль відводили мінерам, які стояли напоготові біля своїх апаратів. Раптом коло них, блиснувши короткою блискавкою, закучерявився дим, як вихор на курній дорозі. Від вогню та диму щось важке відділилось і полетіло за борт.