Лоліта - Набоков Володимир
Коли вернувся, дiм був ще безлолiтним. Я провiв день у мрiях, у задумах, у блаженному засвоюваннi мого ранкового переживання.
Я пишався собою: я викрав мед оргазму, не розбестивши недолiтньої.
Жодної шкоди по всьому. Фокусник налив молока, патоки, пiнистого шампану в нову бiлу торбинку молодої панночки — раз, два, три й торбинка зосталась неушкодженою. Так, з великою майстернiстю я узнiс свою гидку, жагучу мрiю; й все ж Лолiта збереглась — i я зберiгся. Тамта iстота, якою я так шалено всолодився, була не нею, а моїм створiнням, iншою, в'явленою Лолiтою — можливо, реальнiшою, нiж справжня; перекриваючою й вбираючою її; пливучою мiж мною i нею; позбавлений волi й свiдомостi — й навiть всякого власного життя.
Дiвчисько нiчого не вчуяло. Я нiчого не вдiяв їй. I нiщо не могло зашкодити менi повторити дiю, котра зачепила її так само мало, як начебто вона була фотографiчним зображенням, яке мерехтить на екранi, а я — сумирним горбаком, мастурбуючим у пiтьмах. День поволi спливав, мовчазний i достиглий, та високi, набряклi соком дерева, здавалось, були втаємниченi в це.
Бажання знову притертись до неї починало ще сильнiше, нiж ранiш краяти мене. "Нехай вона скоро верне" — молився я про себе, звертаючись до земного бога — "i нехай, поки мамця на кухнi, повториться сцена тахти — будь ласка! — я так мерзенно її жадаю!" Нi, "мерзенно" не те слово. Радiсть, яку збуджувало в менi передчуття повторних утiх, була не мерзенною, а жалюгiдною. Жалюгiдною — адже попри невгамовний жар чуттєвого поклику, я мав намiр, з найвiдвертiшим шалом i передбачливiстю, вiдгородити чистоту цiєї дванадцятирiчної дитини.
А тепер помилуйтеся нагородою, яку я отримав за страждання. Лолiта не вернулась з матiр'ю — пiшла з Чатфiльдами в кiно. Стiл до обiду був настеленим на двох, з особливою вишуканiстю: горiли настiльнi свiчки (скажiть будь ласка). В оцiй манiрнiй аурi, Гейзиха легенько торкала срiбло з обох бокiв тарiлки, нiби торкаючись клавiш, i всмiхалась до порожньої своєї тарiлки (дотримувала дiєту), й запитувала, чи подобається менi салат (зроблений за рецептом, вичитаним з дамського журналу). Хотiла також знати, чи до смаку менi холодна яловичина. Мовляла також, що день провела неприємно. Прекрасна людина — ця мiстрiс Чатфiльд. Фiлiда (дочка) їде завтра в лiтнiй табiр для дiвчат. На три маленьких тижнi. Вирiшено Лолiту вiдправити туди ж у найближчий четвер. Замiсть того, щоб чекати до липня, як було намiчено спочатку. Перебуватиме там довше Фiлiди. До самого початку шкiльних занять. Гарненька перспектива, бiдне моє серце! Ах, як це мене приголомшило! Адже це значило, що мою ласочку вiднiмають у мене саме тодi, коли я потай зробив її своєю. Щоб пояснити похмурий настрiй, яким я пойнявся, менi довелось послатись на той самий зубний бiль, який я симулював уранцi. Зуб, певно, був корiнний, величезний, з наривом завбiльшки компотної вишнi.
"В нас тут у мiстi", сказала Гейзиха, "є пречудовий дантист. Вiн власне наш сусiд, доктор Куїльтi, кревний вiдомого драматурга. Ви гадаєте, минеться? Та як собi зичите. Восени їй буде посаджено на переднi зуби "чiпку", як мовляла моя мати. Можливо, це приборкає нашу Лолiтоньку. Боюсь, вона вам страшенно заважала всi цi днi. Та я передбачую два-три доволi бурних деньки, до того як вона поїде. Вона спершу рiшуче вiдмовилась їхати, та, правду казати, я залишила її в Чатфiльдiв, через те, що не наважуюсь з нею бути вiч-на-вiч, поки вона в такому настрої. Кiно, можливо, її заспокоїть. Фiлiда — чудне дiвча, й немає жодної причини Лолiтi недолюблювати її. Правда, мосьє, я на всю душу спiвчуваю вашому зубному болю. Та, певна рiч, було б розумнiше дозволити менi завiтати до Айвора Куїльтi завтра вранцi, якщо буде ще болiти. Та ви знаєте, я вважаю, що лiтнiй табiр настiльки кориснiший для дiвчиська — настiльки свiдомiший, як я завжди кажу, анiж байдикувати на примiському газонi, й цупити в матерi губний олiвець, та заважати сором'язному джентлмену працювати, та ще й закочувати сцену з усякого мiзерного приводу".
"Та ви цiлком упевненi", проказав я нарештi (вигадав кволе, невтiшно кволе заперечення), що вона там не буде нещасна?" "Нехай тiльки спробує бути нещасною. Втiм, життя там зовсiм не складається з самих розваг. Керує табором Шерлi Хольмс — чули напевно — написала книжку, називається "Школярки бiля багаття". Табiрне життя допоможе Долорес Гейз розвиватись в багатьох сенсах — у сенсi здоров'я, освiти, й особливо в сенсi усвiдомлення вiдповiдальностi перед iншими. Хочете, вiзьмемо свiчки й перейдемо на веранду? Чи може ваша ласка лягти в лiжечко та вжити що-небудь для полегшення болю?" Вжити що-небудь для полегшення болю...
15.
Наступного дня вона вiдправилась у мiсто купувати потрiбнi для табiрного життя речi. Всiляка обновка дiяла на Лолiту чарiвно. За обiдом вона, здавалось, вернула до своєї звичайної насмiшливої норми. Одразу ж по обiдi вона пiшла до себе, щоб зануритись у книжку-комiкс, придбану для дощових днiв у "Кульбабi" — чи "Ку", як скорочено називали табiр; вона так ґрунтовно переглянула їх до вiд'їзду, що потiм не взяла їх з собою.
Я вiдправився також в своє лiгвище й сiв писати листи. Мiй план тепер був поїхати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити своє перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цiєї дiвчинки.
У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за їх вiдсутнiсть. Дiйсно, вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати нашу приємну бесiду. В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi. Погарикавши знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному кольорi обличчя, риси її пiсля бурних слiз розпливались, припухали — й ставали хворобливо спокусливими. Її помилкове уявлення про мої естетичнi вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок ботiчеллєвої рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi, скуйовдженi вiї, а крiм того, її соромлива примха мене, звiсна рiч, позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання...
Проте, справа стояла не так просто, як я вважав. Коли ввечерi мадам Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив її полум'янi свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила Лолiтi, що її найлюбший Гумберт уповнi схвалює таборовий проект, i ось вона вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми нiбито з вами бажаємо позбутись її. Та дiйсна причина в iншому: я їй сказала, що завтра ми з нею обмiняємо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона примусила мене їй купити. Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка. Все це, гадаю, лежить у коренi наших потерпань".
В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду зеленим, штанцi, вона рилася в скринi. Я проказав щось навмисно дружнє й кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене.
Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив її по куприку, й дiвчисько вдарило його, якнайболючiше, однiєю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза.
"Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз сходинками, потираючи плече з виглядом великої образи на обличчi. Вона не зласкавилась обiдати з Гумчиком i матiнкою: вимила волосся й уклалась в лiжко разом зi своїми кепськими книжиськами; а в четвер нечула мати повезла її в табiр "Ку".
Як писали автори дужчi за мене: "Читач легко може уявити..." й так далi. Втiм, я, мабуть пiдштовхну копняком у зад цю хвалену уяву. Я знав, що закохався в Лолiту навiки, знав i те, що вона навiки зостанеться Лолiтою: 1-го сiчня їй стукне тринадцять рокiв. За два десь роки вона вже не буде нiмфеткою й обернеться на "молоду дiвчину", а там "коледж-герл" — тобто "студентку" — гидкiше за що важко що-небудь вимислити. Слово "навiки" стосувалося тiльки моєї пристрастi, тiльки тiєї Лолiти, котра несхитно вiдбивалась у моїй кровi. Лолiту ж, пiдвздошнi кiсточки якої ще не випнулись, Лолiту дотичну сьогоднi для мого обiймання й вдихання, для мого слуху й зору, Лолiту рiзко-голосу й блискуче-русяву, з вирiвняним спереду й хвилястим з бокiв, а ззаду локонами звисаючим, волоссям, Лолiту, в якої шийка була така гаряча й липка, а лексиконець такий вульгарний — "огидно", "пресмачно", "перший сорт", "типчик", "дрипчик" — цю Лолiту бiдний Катулл мусив був стратити навiки.
Як же в такому разi менi прожити без неї два мiсяцi — лiтнiх, безсонних? Цiлих два мiсяцi, витягнутих з двох позосталих рочкiв нiмфетства! Либонь — я розважав — перебратись менi в похмуру, старомодну панну, вайлувату мадмуазель Гумберт, та поставити свiй намет бiля табору "Ку" в надiї, що його червонi вiд сонця нiмфетки зажебонять: "Ах, зволiймо прийняти до свого гурту цю втiкачку з глибоким голосом!" та й потягнуть до свого багаття сумовиту, всмiхнену несмiливицю Berthe au Grand Pied. Берта роздiлить койку з Долорес Гейз! Дозвiльнi, сухi сни. Двом мiсяцям краси, двом мiсяцям нiжностi, судилось бути навiки розтрiньканими, i я не мiг вдiяти з цим нiчого, mais rien.
Одну краплю рiдкiсного меду цей четвер все ж таки зберiгав для мене в своїй жолудевiй чашi. Панi Гейз повинна була вiдвезти дочку в табiр рано-вранцi, й коли рiзнi звуки, пов'язанi з вiд'їздом, долинули мене, я скотився з лiжка й висунувсь у вiкно. Внизу пiд тополями авто вже торохкотiло. На тротуарi стояла Луїза, притуливши до очей руку, наче маленька мандрiвниця вже вiддалялась у низький блиск ранкового сонця. Цей жест виявився передчасним. "Поквапся!" крикнула Гейзиха, що сидiла за кермом. Моя Лолiта, котра вже вполовину влiзла в автомобiль i взялась була захлопнути дверку, опустити за допомогою гвинтової ручки вiконне скло, помахати Луїзi й тополям (анi її, анi їх Лолiтi не суджено було знов побачити), перервала течiю долi: вона глянула вгору — й кинулась назад у дiм (причому мати шалено горлала їй навздогiн).
