Еміль і троє близнюків - Кестнер Еріх

Лаючись, він виліз із каюти і спитав:

— То що, ми вже тонемо?

— Ні,— відказав Ганс.— Ми сіли на мілину. Густав обдивився навкруги.

— Ну й шипучки ви! Не могли обминути цієї купи піску? Якби ж то був справжній острів, як Рюген.

Він виліз із човна.

— Сісти посеред Балтійського моря на отакий клапоть мілини — це ж треба зуміти!

— Я тільки хотів роздивитися пальму,— збентежено промимрив Шмаух.

— Тепер можеш роздивлятися донесхочу! — озвався Густав і підійшов до дивовижної рослини.— Рідкісний вид, пане досліднику,— пальма в діжці! Це було б саме для Еміля, нашого ботаніка!

Професор глянув на годинник:

— Припніть язики! Нам треба вертати до Корлсбютеля.

Гуртом вони налягли на вітрильник, силкуючися зіпхнути його в воду. Від натуги обличчя в них поробилися червоно-сині. Але човен не зрушив з місця ані на сантиметр.

Густав скинув черевики та шкарпетки і ступив у воду.

— Берись! — командував він.— Усі ра-зом!

Аж тут він послизнувся на мокрих водоростях, що стелилися під ногами, упав у воду і довгий час не виринав.

Нарешті Густав виринув і став випльовувати солону воду.

— Таке свинство! — сердився він.

Потім хлопець стяг із себе мокрий тренувальний костюм і повісив його на пальму сушитися.

— Бач, і пальма на щось придатна,— посміхнувся Професор.

Вони знов узялися пхати човен і з півгодини працювали, як вантажники, що доправляють сходами нагору рояль.

Але вітрильник — не рояль. Він і не думав рушати з місця.

— От тварюка! — бурмотів малий Шмаух.— Хлопці, ра-зом! Ра-зом!

Дарма! Всі зусилля були марні. Геть стомлені, хлопці посідали на пісок, щоб трохи віддихатись.

— Стає весело! — сказав Густав.— Що будемо робити, коли не пощастить зіпхнути наш пароплав у воду?

Шмаух ліг горілиць і заплющив очі.

— Згорнемо вітрила і станемо остров'янами,— сказав він.— Добре, що ми взяли із собою консерви.

Густав підвівся поглянути, чи сохне костюм, і мовив:

— Ось тепер ніщо не заважає нашому самовдосконаленню. Тут немає ні телефону, ні поштової скриньки. Справжні робінзони!

Професор ударив кулаком по піску.

— Ми повинні вернутися! — заволав він.— Повинні! Бо містер Байрон утече!

Густав оглядівся. Навкруг — тільки вода і хмари. Він сердито засміявся:

— Ходімо пішки, Професоре?

Розділ одинадцятий ПЕРЕВІРКА ПАСПОРТІВ

Уже бралося на вечір, поволі сутеніло. Сонце сідало за хмару, заливаючи небо й море рожевими барвами.

Еміль і малий Вівторок понад годину стояли у Корлсбютелі на причалі й терпеливо чекали своїх приятелів. Вівторок тримав у руках бутерброди, що їх наготував Еміль. Малий нетямився з радощів, уявляючи, які цікаві пригоди ждуть їх попереду.

У гавань один за одним поверталися вітрильники, більші й менші, але той, якого виглядали, ніяк не повертався.

— Це вони! — вигукнув Вівторок, показуючи на вітрильника, що йшов до причалу.

Але то знову були не вони.

— Ти щось розумієш? — спитав у Вівторка Еміль.— Але будемо сподіватися, що нічого лихого з хлопцями не сталося.

— Та що могло статися? Не було ж ніякого шторму і взагалі нічого. Мабуть, вони надто далеко^ запливли в море. І зворотна путь виявилася довшою/ ніж вони гадали.