Еміль і троє близнюків - Кестнер Еріх

Він може зірватися. Ми повинні перехопити того типа вже в дорозі, аби він не зміг викрутитись. Треба, щоб він бодай трохи від'їхав од Корлсбютеля, а то він нас засміє. Хай він злякається, що ми можемо повідомити про нього в поліцію.

Вони сіли на лаву поміркувати. За півгодини план був досконально розроблений.

Він полягав ось у чому: Ганс Шмаух має запевнити містера Байрона, що нібито ніяк не може сісти з ним і Маккі на пароплав у Корлсбютелі. Він, Ганс Шмаух, сяде на пароплав тільки на наступній зупинці, тобто в Гайдекрузі.

— А як Ганс потрапить до Гайдекруга? — здивувався Густав.

— Ще й питаєш! — вигукнув Еміль.— Звісно, на твоєму мотоциклеті.

— Та-ак! — протяг Густав.

— А детективи, навпаки,— пояснив Професор,— сядуть на пароплав не в Гайдекрузі, як Ганс Шмаух, і не в Корлсбютелі, як містер Байрон із Маккі, а ще раніше в Граалі. Ми спустимося в каюту і звідти будемо дивитися, чи сяде в Корлсбютелі на пароплав старий Байрон. У Гайдекрузі сяде Ганс Шмаух. А перед самим Варне-мюнде ми піднімемося на палубу і скажемо: "Вельмишановний пане Пахульке, де ваш син Пауль? І чому замість нього з вами їде кельнерів учень? Коли ви не хочете, щоб ми у Варнемюнде здали вас до поліції, бо ви кинули напризволяще свого сина і вкрали чужого хлопця,— то будьте ласкаві негайно повернутися з нами до Корлсбю-теля. Або поїздом, або на таксі, як хочете. Для нас важливо, щоб Джеккі ні про що не дізнався". То як ви гадаєте — старий відмагатиметься?

— Ні, він повернеться до Корлсбютеля! — у захваті вигукнув Вівторок.— Вибору в нього не буде.

— Чудовий план,— погодився Густав.— Але як детективи потраплять до Грааля?

Приятелі докірливо подивилися на нього.

— А! — догадався Густав.— Зі мною на моєму мотоциклеті.

— Звісно,— сказав Еміль.— Тобі доведеться ганяти туди й назад стільки разів, скільки треба, щоб перевезти всіх детективів до Грааля. А вже потім ти поїдеш сам з Грааля до Варнемюнде і повідомиш про все поліцію в гавані. На випадок, якщо містер Байрон здумає щось утнути. Коли наш пароплав причалить, ти вже чекатимеш нас і нашого в'язня. Чи ти все зрозумів?

— Я зрозумів, але мій мотоциклет ніяк не хоче зрозуміти,— відказав Густав.

Розділ десятий ПРИГОДИ НА ВОДІ Й НА ЗЕМЛІ

Наступного дня, у вівторок, чергував Еміль. Рано-вранці він відчинив двері, щоб узяти молоко й булочки, які їм лишав надворі крамар. Раптом хлопець з подиву аж прикипів до місця: на траві сидів Ганс Шмаух, кельнерів учень. Усміхаючись, він побажав Емілеві доброго ранку і пояснив:

— Сьогодні в мене вихідний день. Треба з цього скористатися.

— А чого ти не подзвонив у двері?

— Навіщо? Хто служив у готелі, той знає, як не подобається людям, коли їх уранці підіймають із ліжка дзвоником. А посидіти на траві було дуже приємно. Барометр іде вгору.

Вони пішли до кухні і взялися варити каву. Еміль тим часом розповів Гансові план, який напередодні ввечері склали детективи.

— Ще раз повторюю основне,— сказав по тому Еміль.— Ми, детективи, сядемо на пароплав у Гра-алі, містер Байрон із Маккі — тут, у Корлсбютелі, ти — в Гайдекрузі. А Густав чекатиме із мотоциклетом у Вар-немюнде на пристані. Якщо Байрон відмагатиметься, Густав покличе поліцію. А ми всі міцно триматимемо артиста.

Ганс Шмаух знайшов, що план чудовий. Вони накрили стіл для сніданку і збудили хлопців. Малого Вівторка всі звали тепер "шановною панною", бо він спав на Поніному ліжку. Детективи посідали за стіл, а Ганс із серветкою під рукою їх зразково обслуговував.

— Наче справжній кельнер! — захоплено мовив Густав.— Будь ласка, ще одну склянку молока.

— Хвилиночку, любий пане! — вигукнув Ганс Шмаух. Він побіг на кухню, приніс склянку молока на таці,

артистично балансуючи нею, поставив склянку перед Густавом і спитав:

— Чи ви надовго сюди, добродію? Погоду обіцяють хорошу. А наш готель першокласний. Тут ви почуватимете себе добре.

— На жаль,— відказав Густав,— мені доведеться відразу ж повернутися до Берліна. Вчора я замкнув свою жінку й дітей в одежній шафі і ненароком захопив із собою ключа.

— Шкода,— мовив Ганс Шмаух.— А то ви могли б у п'ятницю подивитися в нашому кінотеатрі новий фільм "Еміль і детективи".

— Що? — в один голос вигукнули хлопці й зірвалися з місць.

Ганс дістав із кишені газету і прикріпив її до картини на стіні. У відділі оголошень впадала в око найбільша об'ява, а зміст її був такий:

ЕМІЛЬ І ДЕТЕКТИВИ

ф в якому беруть участь двісті дітей

І в основі якого — справжня пригода

л про надзвичайні події з буденного життя

ь знімався в Берліні

м для дітей від 8 до 80 років

Дивіться з п'ятниці у кінотеатрі "Маяк"

Це оголошення хлопці читали знову і знову. Густав гордо походжав по кімнаті й вигукував:

— Заходьте, шановні глядачі! Ви побачите найкращих хлопців сучасності. Просимо заходити. У першій половині фільму ви помрете від сміху, а в другій від сміху знов оживете!

— Я так хвилююсь, наче сам маю виступати,— сказав Професор.— Хоча це тільки фільм. І ми не брали в ньому ніякої участі.

— Але жодна людина не знатиме, що ми сидимо серед глядачів,— заспокоював його Еміль.— Чи ти, Гансе, щось уже бовкнув?

— Ані мур-мур! Вас тут ніхто не знає,— запевнив їх Ганс.

— Твоє щастя! — озвався Густав.— Навіщо це треба, щоб на нас витріщалися, мов на яких дженджиків.

— Авжеж! — гукнув Вівторок.— Ми хлопці, а не кінозірки!

Раптом Ганс Шмаух ляснув себе по лобі.

— Отакий забудько! Адже я прийшов покликати вас покататися на вітрильнику. Тому я й схопився сьогодні вдосвіта. Знаєте що? Попливімо десь далеко-далеко і там улаштуймо за всіма правилами пікнік. А по обіді вернемось.

— Я зостануся вдома,— сказав Еміль,— бо сьогодні я черговий.

— От дивак із тебе! — вигукнув Густав.— Ніхто ж цієї вілли не вкраде. їдьмо з нами, шипучко!

— На вітрильнику багато місця,— запевнив Ганс.— Є й каюта.

Та Еміль затявся на своєму.

— А я теж не можу з вами поїхати,— зітхнув Вівторок.— Я повинен обідати вдома, а то мені перепаде. Як я не прийду обідати, тато й мама нізащо не дозволять мені тут ночувати. І тоді я не зможу взяти участі в гонитві за містером Байроном. Колись я вже пропустив усе. Це тоді, як мусив сидіти біля телефону. А тепер я буду з вами, і квит!

— Гаразд,— сказав Густав,— тоді ми втрьох попливемо на вітрильнику. Якщо треба буде завести мотор, то я дам йому лад. Але на вітрилах я зовсім не знаюся.

— А я знаюся,— відказав Ганс Шмаух.— Вам треба буде тільки виконувати те, що я казатиму.

Хлопці подалися до кухні, і Професор видав харчі для морської прогулянки. Вони запакували в старий кошик усе — яблука, консерви, ковбасу, хліб, масло, ножі, виделки, тарілки і серветки.

Еміль, як черговий, занотував до зошита все видане.

Густав схопив повнісінький кошик і оголосив:

— Я його понесу. З харчами треба поводитися дбайливо.

— То все пусте! — передражнив його жартома Еміль.

— Про їжу так не можна казати! — обурився Густав.— її треба шанувати.

І вони пішли гуртом до гавані.

— Повертайтеся вчасно! — крикнув Еміль, коли зата-такав мотор.— Сьогодні в нас іще багато діла попереду.

— Гей-гей! — вигукнув Густав і сів за кермо.

— Він знову гризе яблуко,— буркнув Емілеві Вівторок і теж вигукнув: — Гей-гей!

Вітрильник уже виходив із гавані. Ганс Шмаух стояв біля щогли й напинав велике вітрило.

Професор зняв берет і помахав хлопцям. Човен обминув причал і вийшов у відкрите море.

— Вони вже вимкнули мотор,— зауважив Вівторок. Еміль кивнув головою. Прикривши очі від сонця, він

дивився вслід друзям.

Ганс Шмаух напинав тепер менше вітрило. Човен прямував на північний схід.

А в цей час наші туристи вже були в Копенгагені. Вони снідали на терасі ресторану "Фраскаті" і з насолодою

дослухалися до мелодійного передзвону курантів на ратушній вежі.

Поні Капелюшок схилилася над блокнотом, який завбачливо взяла із собою в дорогу. Туди вона записувала все, що привернуло їхню увагу в Копенгагені. Звичайно, записувала дуже коротко: "Плавучий маяк. Тіволі, прекрасне місце для прогулянок. Стара біржа, її чудовий фронтон. Чужоземні військові кораблі, навіть японські. Довга набережна біля гавані. Музей Торвальд-сена".

— Як там нашим. хлопцям ведеться? — подала голос Клотільда.

— Радіють, що позбулися нас,— відказав радник юстиції.

Клотільда не могла в це повірити.

— Можете не сумніватися, моя люба,— запевнив радник юстиції.— Колись і я був таким шибеником.

Поні недовірливо зиркнула на нього.

— Так, так, Поні,— засміявся радник юстиції.— Відтоді збігло багато років. Та часом мені здається, що все це відбувалося вчора.

Потім він покликав кельнера, розрахувався і запропонував рушати. Невдовзі всі вже сиділи в екскурсійному автобусі й разом із англійцями, датчанами та французами їхали по острову Зеландія. Дорога йшла на північ, весь час повз охайні будиночки й садки. І скрізь цвіли червоні в'юнкі троянди. Особливо зачарувало всіх містечко Клампенборг. Поні мерщій записала цю назву до свого блокнота.

Часом праворуч виднілося море. Однак це було не море, а морська протока, що зветься Зунд. По ній плавали кораблі, і на кожному грав оркестр.

Зненацька Поні помітила по той бік протоки землю. Відчуваючи себе Колумбом, вона схвильовано смикнула за рукав радника юстиції і спитала:

— А що там?

— Там Швеція.

— А-а!..

Поні схопила свій блокнот і записала: "Бачили шведський берег. Радник юстиції Г.— страшенно мила людина".

Вітрильник "Кунігунда-ІУ" вже кілька годин плив морем. І досі віяв легкий бриз. Ганс показав Професорові й Густаву, як поводитися з вітрилами. Потім вони сіли з навітряного боку і тішилися плаванням по Балтійському морю. Те, що призначалося для пікніка, вже опинилося в їхніх шлунках, і все було чудово. Сонце ласкаво сяяло. Вітер пестив засмаглі обличчя, наче хотів із юними мандрівниками заприятелювати.

Густав заліз у маленьку каюту, вклався на ліжко і швидко заснув. Уві сні він мчав по воді на своєму мотоциклеті.

Ганс кермував, а Професор сидів поруч нього й дивився у воду. Часом він бачив, як пропливала риба або медуза, що мінилася різними барвами.

Раптом Ганс Шмаух крикнув:

— Що воно таке? — і показав рукою вперед.

Перед ними лежав острів. Хлопці спрямували вітрильник до нього.

— Треба обдивитися його зблизька,— запропонував Ганс.

— Здається, там тільки купа піску і трохи травички,— озвався Професор.

Вони підпливли ще ближче.

— Пальма! — вигукнув Ганс Шмаух.— У Балтійському морі — пальма! Просто неймовірно!

— У неї такий вигляд, наче вона хворіє на грип,— визначив Професор.

— Це фінікова пальма!

Враз вітрильник штовхнуло, та так, що Професор і Ганс Шмаух попадали із своїх місць.

Густав схопився на ноги й боляче вдарився головою об стелю.