Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон
"То чого було за мене виходити?"— думав він безперестану. Він забув, як залицявся до неї, забув ті півтора року, коли напосідав на неї, не давав просвітку, вигадував способи її розважити, носив їй подарунки, раз по раз освідчуючись і віднаджуючи інших поклонників своєю присутністю. Він забув день, коли, спритно скориставшися її огидою до рідної домівки, що часом ставала їй нестерпною, нарешті увінчав свої зусилля успіхом. Коли він і пам'ятав що-небудь, то хіба тільки витончену примхливу грацію, з якою золотокоса темноока дівчина поводилася з ним. Певна річ, він не пам'ятав виразу її обличчя — чужого, покірливого, благального,— коли одного дня вона піддалася й сказала, що стане його дружиною.
То був взірець вірного залицяння, яке вихваляють і книжки, і люди, коли закоханий кує залізо, аж доки воно м'якшає, потім лунають весільні дзвони, і молоді починають жити-поживати й добра наживати.
Сомс подався на схід, щоразу вибираючи тіньовий бік вулиці.
Будинок час відремонтувати, інакше треба переїхати за місто й будувати новий.
Всоте того місяця він почав обмірковувати цей план. Поспішати не слід! Справи його йдуть непогано, прибуток скоро сягне трьох тисяч на рік; але капітал у нього не такий великий, як гадає батько,— Джеймс мав схильність перебільшувати добробут своїх дітей. "Я можу виділити вісім тисяч готівкою,— думав він,— не звертаючись ані до Робертсона, ані до Ніколла".
Сомс зупинився, щоб поглянути на виставлені у вітрині картини: він був "аматор" живопису; в будинку № 62 на Монпельє-сквер у нього була кімнатка, де полотна стояли в кілька рядів попід стінами, бо вішати їх було ніде. Він привозив картини додому, вертаючися з Сіті звичайно вже в сутінках, а до кімнати заходив по неділях і сидів там годинами, повертаючи картини до світла, вивчаючи позначки на звороті й час від часу щось занотовуючи в записнику.
Здебільшого то були краєвиди з постатями на передньому плані — прояв якогось таємного бунту проти Лондона, проти його високих будинків, довжелезних вулиць, де минало його власне життя і життя інших людей його класу й породи. Часом він брав одну-дві картини в кеб і дорогою в Сіті спинявся біля Джобсона.
Показував він їх рідко; Айріні, чию думку він потай шанував і, мабуть, саме тому ніколи не питав її, бувала в тій кімнаті вряди-годи,— коли їй доводилося справляти свої обов'язки господині. Її не запрошувано подивитися на картини, і вона ніколи на них не дивилась. Для Сомса то була ще одна рана його самолюбству. Він ненавидів дружинину гордість і в глибині душі боявся її.
З дзеркальної вітрини на нього дивилося його власне відображення.
Гладенько зачесане волосся під крисами циліндра лисніло, як і сам циліндр; бліді пласкі щоки, лінія чисто виголених губів, тверде свіжопоголене підборіддя, яке лощилося сизим блиском, строга, застебнута на всі гудзики візитка надавали йому стриманого й потайного вигляду, що свідчив про незворушну вдачу, якій властиве цілковите самовладання; проте очі — холодні, сірі, напружені, зі складкою між бровами — дивилися на нього сумно, наче знали його потаємну слабкість.
Він роздивився картини, прізвища художників, визначив їхню приблизну ціну, але не відчув тієї втіхи, яку звичайно діставав, даючи мистецьким творам власну оцінку, й рушив далі.
У номері 62 сяк-так можна прожити ще один рік, якщо він вирішить будуватися! Час для будівництва сприятливий, такої високої ціни на гроші вже давно не бувало; а яке він місце набачив у Робін-Плі, коди їздив туди навесні у справах Ніколлової іпотеки,— кращого годі й шукати! За дванадцять миль від Гайд-парку; вартість ділянки, напевно, зростатиме, і він завжди зможе продати її дорожче, ніж купив, отож будинок, коли його збудувати в гарному стилі, був би чудовим вкладенням капіталу.
Сомс не надавав особливої ваги тому, що він перший у родині стане власником заміської вілли; кожен справжній Форсайт вважає: тішитися почуттями, навіть почуттями, породженими перевагою в соціальному становищі,— це розкіш, яку можна собі дозволити тільки тоді, коли задовольниш свою жадобу до істотніших матеріальних благ.
Забрати Айріні з Лондона, далі від міста, де можна зустрічатися з різними людьми, далі від її друзів і тих, хто напихає їй голову дурницями. Отоді все стане на свої місця! Надто вона часто бачиться з Джун! Джун його не полюбляє. Він її теж. Вони з нею однієї крові.
Забрати Айріні з міста, і все буде гаразд. Будинок їй сподобається, вона радо візьметься його опоряджувати: у неї артистична натура!
Дім треба збудувати в гарному стилі, щоб за нього завжди могли дати добру ціну, він має бути чимсь унікальним, на зразок нового Парксового будинку з вежею; проте Парке сам казав, що архітектор довів його до банкрутства. З цими людьми ніколи не знаєш, як повестися: якщо архітектор із іменем, він тягтиме з тебе гроші та ще гонором своїм допікатиме.
А простий архітектор не годиться — спогад про Парксову вежу не дозволяв запросити простого архітектора.
Ось чому він згадав про Босіні. Після обіду у Свізіна він розпитав людей, і хоч наслідки тих розпитів були й мізерні, але втішні: "Належить до нової школи".—"Здібний?"—"Авжеж, здібний, однак трохи... трохи дивакуватий!"
Йому не пощастило довідатись, які будинки спорудив Босіні і скільки бере за роботу. Проте в нього склалося враження, що молодий архітектор погодиться на його умови. Що більше він обмірковував свою ідею, то дужче вона йому подобалась. Справу буде влагоджено в межах родини,— Форсайти прагнуть цього майже інстинктивно,— і Сомс виторгує якщо не номінальну ціну, то принаймні ціну пільгову, і це цілком справедливо, адже будинок має бути незвичайний, до того ж Босіні дістане нагоду виявити свої здібності.
І Сомс почав благодушно міркувати про те, що, виконавши його замовлення, молодий архітектор матиме вдосталь роботи; як і кожному Форсайтові, йому не бракувало оптимізму, коли він міг дістати з нього яку-небудь вигоду.
Контора Босіні була на Слоун-стріт, якраз поряд, отож він зможе наглядати, як посувається проект.
До того ж Айріні навряд чи заперечуватиме проти того, щоб виїхати з міста, якщо коханий її найближчої подруги дістане роботу. Можливо, від цього залежатиме, чи зможе Джун з ним одружитись. Айріні нізащо не стане на заваді шлюбу Джун; вона ніколи того не зробить, він добре її знає. І Джун буде задоволена; в цьому теж є вигода.
Босіні наче хлопець розумний, але найбільше в ньому приваблює його простодушність — очевидно, він не вміє дбати про свої інтереси, і грошові справи з ним можна буде легко владнати. Сомс і в думці не мав, що він хоче ошукати Босіні; для нього то було природне міркування, природне для кожної справжньої ділової людини — для тисяч справжніх ділових людей, яких він минав, прямуючи по Ладгейт-Гіл.
Отож, задоволено міркуючи про те, що грошові справи з Босіні легко буде влагодити, він ішов за велінням незбагненних законів свого великого класу — законів самої людської природи.
Хоч Сомс звичайно дивився на вулиці собі під ноги, цього разу, пробираючись крізь натовп, він підвів погляд на баню собору святого Павла. Цей старий собор вабив його до себе, і він не раз, а двічі або й тричі на тиждень під час щоденних мандрів заходив туди і спинявся на п'ять-десять хвилин у бічних вівтарях, читаючи імена й епітафії на надгробках. Сам він не міг би пояснити, чим приваблював його цей величний собор, хіба тим, що давав йому змогу зосередитися на тогоденних справах. Якщо його думки обтяжувало яке-небудь дуже нагальне чи дуже складне діло, котре вимагало якнайпильнішої уваги, він неодмінно заходив сюди і тихенько, як миша, ходив від надгробка до надгробка. Потім, вийшовши так само нечутно на вулицю, Сомс рішуче простував Чіпсайдом, і в ході його відчувався затятий намір, так наче він щойно нагледів якусь річ і твердо вирішив її придбати.
Зайшов він у собор і цього ранку, але замість того, щоб никати між надгробками, підвів очі до колон та склепінь і завмер непорушно.
Його відкинуте догори обличчя прибрало побожного й замисленого виразу, якого прибирають усі обличчя в церкві; в цій велетенській будівлі воно здавалося білим, як крейда. Руки в рукавичках він тримав перед собою, стискаючи ручку парасольки. Ось він підвів їх. Може, його охопило священне натхнення.
"Атож,— подумав він,— для картин мені треба конче мати приміщення".
Того вечора, повертаючись із Сіті, він зайшов у контору Босіні. Архітектор — без піджака, з люлькою в зубах — креслив якийсь план. Пити Сомс відмовився і зразу перейшов до діла.
— Якщо ви не дуже зайняті в неділю, поїдьмо зі мною до Робін-Гіла, скажете мені свою думку про одну ділянку для будівництва.
— Ви надумалися будувати дім?
— Може, й надумався,— відповів Сомс,— але нікому про це не кажіть. Я хочу знати вашу думку, та й годі.
— Розумію,— сказав архітектор.
Сомс оглянув кімнату.
— Височенько ви забралися,— зауважив він.
Йому згодяться будь-які відомості про те, над чим працює Босіні й чи багато в нього роботи.
— Поки що мене це приміщення влаштовує,— відповів архітектор.— Просто ви звикли до просторих хоромів.
Він вибив люльку, але потім знову встромив її, порожню, до рота: мабуть, так йому було зручніше розмовляти. Сомс помітив, що в нього запалі щоки, наче він безперестану смокче люльку.
— Скільки ви платите за таке приміщення?— спитав він.
— Переплачую п'ятдесят,— відказав Босіні.
Відповідь справила на Сомса сприятливе враження.
— І справді дорого,— мовив він.— Я заїду за вами в неділю годині об одинадцятій.
Наступної неділі він заїхав за Босіні в екіпажі й одвіз його на вокзал. Прибувши в Робін-Гіл, вони не знайшли візника й подалися пішки до ділянки, що містилася за півтори милі.
Було перше серпня; день видався чудовий — пекуче сонце і в небі ані хмаринки; йдучи вгору прямою вузькою дорогою, вони за кожним кроком здіймали хмари жовтої куряви.
— Гравій,— зауважив Сомс і позирнув скоса на пальто Босіні. З кишень цього пальта стирчали папери, під пахвою він затиснув чудернацьку палицю. Сомс звернув увагу на ці, а також інші особливості.
Тільки здібний чоловік, або й справді пірат, міг так нехтувати своєю зовнішністю; і хоч ця ексцентричність дратувала Сомса, він відчув деяке задоволення, вважаючи її за ознаку якостей, що обіцяли йому самому вигоду.
