Українська література » Зарубіжна література » Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Слуги були віддані Айріні — Сомс вважав це за доказ їхньої невдячності,— а вона, порушуючи всі доброзвичайні традиції, визнала за ними право на притаманні людській натурі слабкості.

Щасливе подружжя сиділо за гарним столом палісандрового дерева не одне проти одного, а навскоси; обідали вони без скатерті — відзнака елегантності — і досі не промовили жодного слова.

Сомс любив поговорити за обідом про справи або розказати, що він придбав останнім часом; і, поки він говорив, мовчанка Айріні його не бентежила. Та цього вечора у нього не лежала душа до розмови. Рішення будувати новий дім стриміло у нього в думці, наче цвях, увесь тиждень, і він зрештою вирішив розказати про все дружині.

Збираючись відкрити свою таємницю, він нервувався, і це його страшенно дратувало: з якої речі вона примушує його так хвилюватись, адже чоловік і жінка — це одне тіло, один дух. Відколи вони посідали за стіл, вона на нього й разу не глянула, і йому кортіло довідатись, про що вона весь час думає. Як це тяжко, коли чоловік працює не покладаючи рук, як оце він, заробляє для неї гроші — атож, із болем у серці,— а вона сидить тут і дивиться, дивиться так, наче стіни кімнати її ось-ось розчавлять. Так і хочеться встати з-за столу й вийти з кімнати.

Світло з-під рожевого абажура падало на її шию і руки — Сомс любив, щоб вона вдягала до обіду відкриту сукню: це давало йому невимовне почуття переваги над більшістю знайомих, чиї дружини, обідаючи вдома, задовольнялися закритими вбраннями — строгими вечірніми сукнями. В рожевому світлі її бурштинове волосся і біла шкіра на диво відтінювали її темно-карі очі.

У кого може бути щось прекрасніше за цей обідній стіл, який міниться темними барвами, за ці ясні, наче зорі, ніжні троянди, за келехи, що червоніють рубінами, і за це вишукане столове срібло; у кого може бути щось прекрасніше за жінку, що сидить за цим столом? Форсайти не вважали вдячність за чесноту; завзяті й сповнені здорового глузду, вони її зреклися; і Сомс тільки мучився гірким до болю жалем, що він не володіє цією жінкою так, як належало йому по праву, що він не може простягнути до неї руку, взяти її, як цю троянду, і вдихнути пахощі, що таяться в її серці.

Інше його добро, усі речі, що він їх придбав,— срібло, картини, будинки, гроші,— тішили його, розкриваючи перед ним усі свої потаємні принади, а вона ні.

В цьому домі на кожній стіні проступав пророчий напис. Його діловита натура не хотіла миритися з загадковим пророцтвом, що Айріні створена не для нього. Він одружився з цією жінкою, завоював її, зробив її своєю власністю, а володів лише її тілом — а може, навіть і тілом не володів, думалося йому сьогодні — і це, на його думку, суперечило найосновнішому з усіх законів, законові власності. Якби хто-небудь запитав, чи жадає він володіти її душею, таке запитання здалося б йому і смішним, і сентиментальним. Проте насправді він жадав того, а напис твердив, що жадання те ніколи не здійсниться.

Мовчазна й пасивна, вона уникала його з витонченою стриманістю, наче боялася, що якимсь своїм словом, рухом або знаком наведе чоловіка на думку, ніби вона його кохає; і він питав себе: невже так триватиме завжди?

Як і в більшості тогочасних читачів (а Сомс полюбляв романи), його життєві погляди склались під впливом літератури; і він засвоїв собі, що з часом усе владнається. Згодом чоловік завжди здобував кохання своєї дружини. Навіть у тих книжках, які закінчувалися трагічно,— Сомс не дуже любив їх читати,— дружина завжди помирала зі словами гіркого жалю на вустах, а якщо помирав чоловік — неприємний випадок,— вона падала на його тіло, караючись пізнім каяттям.

Він часто ходив з Айріні до театру, підсвідомо вибираючи сучасні п'єси з великосвітського життя, в яких ішлося про сучасні проблеми шлюбу, що, на щастя, не мали нічого спільного з проблемами, котрі виникають у справжньому житті. Він переконався, що п'єси теж закінчуються так самісінько, навіть коли в них з'являвся коханець. Дивлячись виставу, Сомс частенько симпатизував коханцеві; але вже дорогою додому, сидячи з Айріні у кебі, він схилявся до іншої думки і радів із того, що п'єса скінчилася саме так, а не інакше. На той час на сцені входив у моду новий тип чоловіка — сильний, навіть трохи брутальний, але надзвичайно розважливий, наприкінці п'єси він неодмінно здобував повну перемогу. До цього суб'єкта Сомс не відчував ніякої симпатії, і якби у нього з дружиною були інші стосунки, він би відверто висловив свою відразу до нього. Але йому самому конче треба було довести свою переможність, ба навіть "силу" в подружньому житті, тож він ніколи не висловлював своєї огиди, яка, може, завдяки примхливим процесам природи, виникла з потаємної брутальності, що ховалася в глибинах його душі.

Проте того вечора Айріні мовчала по-особливому. Йому ніколи не доводилося бачити на її обличчі такого виразу. А що незвичайне завжди будить тривогу, то Сомс стривожився. Він доїв закуску і поквапив покоївку, що змітала кришки зі столу срібною щіткою. Коли вона вийшла з кімнати, він налив у келих вина і спитав:

— Хто-небудь заходив удень?

— Джун.

— Чого їй було треба? — Форсайти вважали за аксіому, що люди навідуються тільки тоді, коли їм чогось треба.— Мабуть, заходила поговорити про свого нареченого?

Айріні промовчала.

— Здається мені,— провадив Сомс,— вона закохана в нього дужче, аніж він у неї. Вона скрізь за ним бігає.

Айріні зміряла його таким поглядом, що він почув себе ніяково.

— Ти не маєш права цього говорити!— вигукнула вона.

— Чому? Це всім видно.

— Ні, не видно. А якщо й видно, то говорити про це не годиться.

Сомс не стримався і скипів.

— Хороша ти в мене дружина!— кинув він, але в душі здивувався, не розуміючи, чого це вона спалахнула: це було на неї не схоже.— Ти схибнулася на тій Джун! Можу тобі сказати одне: тепер, коли вона підчепила Пірата, їй до тебе байдужісінько, ось ти сама переконаєшся. Та однаково тепер ти з нею зустрічатимешся лише зрідка: ми переїжджаємо за місто.

Він радів, що йому пощастило сказати їй цю новину, прикриваючись вибухом обурення, і чекав, що вона буде вражена і запротестує. Проте Айріні не озвалася жодним словом, і це його стривожило:

— Тобі, я бачу, однаково,— довелося йому додати.

— Я вже про це знаю.

Він позирнув на неї гострим поглядом.

— Хто тобі сказав?

— Джун.

— Як вона довідалася?

Айріні не відповіла. Спантеличений і збентежений, він промовив:

— Для Босіні це добра нагода: він зможе себе показати. Мабуть, вона тобі все розповіла?

— Так.

Знову запала мовчанка, потім Сомс запитав:

— Тобі, мабуть, не хочеться переїздити?

Айріні нічого не відповіла.

— Ну, я не знаю, чого ти хочеш. Тут тобі теж не подобається.

— Хіба мої бажання щось важать?

Вона взяла вазу з трояндами і вийшла. Сомс лишився сидіти за столом. Заради чого ж він підписав той контракт? Заради чого збирається витратити десять тисяч фунтів стерлінгів? І йому згадалися слова Босіні: "Жінки — то справжнє лихо!"

Та незабаром він заспокоївся. Могло бути гірше. Вона могла скипіти. Він боявся бурхливішого вибуху. Зрештою, воно й добре, що Джун зламала для нього кригу. Вона, мабуть, вивідала все у Босіні; цього слід було сподіватися.

Він запалив сигарету. Зрештою, Айріні не влаштувала йому сцени! Вона вгамується — це найкраща її риса; вона холодна, але не має звички злоститись. І, дмухнувши димом на сонечко, що повзло по лискучій поверхні столу, він поринув у мрії про будинок. Не треба хвилюватися: ось він піде до неї й помириться. Вона сидітиме в огорненому сутінками дворику під японським тентом і плестиме. Чудовий теплий вечір...

І справді, Джун побувала в Айріні того ж таки дня. Очі її блищали, і вона вигукнула:

— Сомс молодець! Для Філа це чудова нагода — якраз те, чого йому треба!

На обличчі Айріні відбилося щире збентеження, і Джун пояснила:

— Я кажу про ваш новий дім у Робін-Гілі. Що? Невже ви не знаєте?

Айріні не знала.

— Ой, мабуть, я ляпнула зайве!— І, нетерпляче поглянувши на свою приятельку, Джун вигукнула:— Здається, вам до того байдуже. Хіба ви не розумієте, що я про це тільки й мріяла, це нагода, якої він давно чекає. Тепер ви побачите, на що він здатний.— І вона розповіла все, що знала.

Заручившись, вона майже перестала цікавитися справами своєї приятельки і тепер, буваючи з Айріні, весь час звіряла їй свої таємниці; інколи, щиро їй співчуваючи, вона все-таки не могла стримати посмішки, в якій прозирала жаліслива зневага до жінки, котра допустилася такої помилки в своєму житті — такої величезної, безглуздої помилки.

— Йому також доручено й оздобити будинок — все на його розсуд. Це просто чудово...— і Джун засміялась, радісно тремтячи всім своїм маленьким тілом; потім підвела руку і вдарила по мусліновій завісці.— Знаєте, я навіть попросила дядечка Джеймса...— але, згадавши той неприємний інцидент, вона зразу змовкла, і, збагнувши, що приятелька не поділяє її захвату, незабаром попрощалася і пішла. На вулиці вона озирнулась: Айріні й досі стояла на порозі. Джун помахала їй рукою, але Айріні у відповідь лише приклала руку до чола і, повільно повернувшись, зачинила двері...

Сомс зайшов до вітальні й подивився на Айріні крізь вікно.

Вона сиділа нерухомо в затінку японського тенту, видно було, як ворушиться на її білих плечах мереживо — то, дихаючи, підіймалися й опадали її груди.

Але здавалося, що ця мовчазна жінка, котра непорушно сиділа в сутінках, випромінює тепло, що в ній киплять почуття, наче все єство її збурилося і в глибинах його відбувалася якась зміна.

Непомічений, він нишком вернувся в їдальню.

VI. ДЖЕЙМС РОЗВІДУЄ

Невдовзі звістка про Сомсові плани обійшла всіх родичів і викликала хвилювання, що завжди охоплює Форсайтів, коли вони чують про ухвалу, яка змінює чиєсь майнове становище.

Трапилося це не з Сомсової вини: сам він вирішив тримати справу в секреті від усіх. Але щаслива Джун поділилася своєю радістю з місіс Смолл, дозволивши їй розповісти новину одній лише тітоньці Енн,— вона гадала, що це підбадьорить бідолашну стареньку! Бо ж тітонька Енн уже багато днів не виходила із своєї кімнати.

Місіс Смолл відразу розповіла все тітоньці Енн, а та усміхнулася, відкинувшись на подушках, і сказала виразним, але по-старечому тремтячим голосом:

— Для Джун це дуже добре, та, сподіваюся, вони будуть обачні — справа ця досить небезпечна.

Коли вона лишилася на самоті, обличчя її спохмурніло, наче вкрилося хмарою, що віщує дощовий ранок.

Пролежавши в ліжку стільки днів, вона безперестану намагалася зміцнювати силу волі; це видно було й на її обличчі: кутики уст раз по раз стискалися.

Покоївка Смізер, яка стала на службу до тітоньки Енн ще зовсім молодою і про яку говорили: "Смізер — дівчина хороша, але надто млява",— щоранку з надзвичайною пунктуальністю виконувала церемонію, що вінчала здавна усталений ритуал ранкового туалету.

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: