Севільський цирульник, або марна обережність - Бомарше П'єр-Огюстен
Якщо я не розсерджу його, ніяк не можна буде відмовити.
Бартоло. Дайте ж, серце моє!
Розіна. Але чому ви так цього хочете, пане? Чи знову недовіра?
Бартоло. А чому ви так не хочете показати?
Р о з і н а. Я вам повторюю, пане, що це тільки лист мого брата, який ви вчора передали розпечатаний. А тому, що ми вже заговорили про це, я вам відверто скажу, що ця безцеремонність мені дуже не подобається.
Бартоло. Я вас не розумію.
Розіна. Хіба я розглядаю ваші папери? Чому ж ви наважуєтеся брати ті, що адресовані мені? Якщо це ревнощі, вони мене ображають. Якщо справа в тому, що ви зловживаєте владою, яку захопили самі, це мене ще більш обурює.
Бартоло. Як! Обурює! Ви ще ніколи так зі мною не говорили.
Розіна. Якщо я стримувалася досі, це не для того, щоб дати вам право ображати мене безкарно.
Бартоло. Про яку образу ви говорите?
Розіна. Ніде ще нечувано, щоб хтось дозволив собі розпечатувати чужі листи.
Бартоло. Листи своєї дружини?
Р о з і н а. Я ще не ваша дружина. Але чому це свою дружину можна дозволити собі ображати?
Бартоло. Ви хочете змінити тему і відвернути мою увагу від цього листа, якого безперечно дістали від якогось закоханого. Але я його прочитаю, запевняю вас.
Розіна. Ви його не прочитаєте. Якщо ви підійдете до мене, я втечу з дому й попрошу першого стрічного дати мені притулок.
Бартоло. Ніхто вас не прийме.
Розіна. Це ще побачимо.
Бартоло. Ми тут не у Франції, де жінка завжди права. Але щоб ви не могли здійснити цієї фантазії, я замкну двері.
Розіна (поки він іде до дверей). О, небо, що робити? Покладу швидко на місце братів лист і дам йому змогу прочитати його. (Кладе листа в кишеню так, що його трохи видно.)
Бартоло (повертається). А, сподіваюся, що тепер я побачу його.
Розіна. Будь ласка, з якого права?
Бартоло. З права, визнаного в цілому світі, з права сильного.
Розіна. Мене швидше вб'ють, ніж дістануть листа. Бартоло (тупає ногою). Пані! Пані! Розіна (падає в крісло і вдає, ніби їй погано). Ах, який ганебний вчинок!
Бартоло. Дайте цього листа, або бійтесь мого гніву.
Розіна (лежачи в кріслі). Нещасна Розіна!
Бартоло. Що з вами?
Розіна. Яке жахливе майбутнє!
Бартоло. Розіно!
Р о з і н а. Я задихаюся з гніву.
Бартоло. їй погано!
Р о з і н а. Я вмираю...
Бартоло (мацає їй пульс, каже вбік). Боже! Лист!.. Прочитаю так, щоб вона не знала. (Мацає їй пульс і бере листа, якого читає, трохи відвернувшись.)
Розіна (лежачи). Нещасна! Ах...
Бартоло (залишає її руку й каже вбік). Як кортить дізнатися про те, чого боїшся.
Розіна. Ах, бідна Розіна!
Бартоло. Задуха викликала цей напад. (Читає за кріслом, мацаючи їй пульс. Розіна трохи підводиться, хитро дивиться, хитає головою й знову сідає, не кажучи ні слова).
Бартоло (вбік). О, небо! Це лист від її брата. Даремна тривога! Як її тепер заспокоїти? Хоча б вона не довідалася, що я його читав. (Удає, ніби підтримує її і ховає листа назад у кишеню.)
Розіна (зітхає). Ах...
Ъартоло. Ну, ну, нічого, дитино. Маленький нервовий напад. Ось і все. Твій пульс навіть не змінився. (Іде й бере флакон на консолі.)
Розіна (вбік). Він поклав назад листа. Дуже добре!
Бартоло. Дорога Розіно, понюхай трохи цього спирту.
Розіна. Я нічого не хочу від вас. Облиште мене!
Бартоло. Я визнаю, що був трохи різкий.
Р о з і н а. Не в тому річ. Мене взагалі обурює ваш спосіб вимагати.
Бартоло (навколішках). Даруйте: я розумію, що був неправий. Ти бачиш, я на колінах визнаю свою провину.
Розіна. Так, даруйте! Але ж ви думаєте, що цей лист не від мого брата?
Бартоло. Хай від нього, чи від іншого, — не треба пояснень.
Розіна (дає йому листа). Ви бачите, що добром можна все зробити зі мною. Читайте!
Бартоло. Цей шляхетний вчинок знищив би зовсім мої підозри, якби вони ще були.
Розіна. Читайте ж, пане!
Бартоло (відступає). Бог не хоче, щоб я так образив тебе.
Розіна. Мені неприємно, що ви відмовляєтеся.
Бартоло. Прийми це як знак моєї повної довіри. Я піду гляну на бідну Марселіну, якій цей Фігаро, невідомо нащо, пустив кров. Може, ти теж підеш?
Розіна. Зараз прийду.
Бартоло. Дай мені руку на знак того, що ми помирилися. Ах, яка б ти була щаслива, якби могла мене любити!
Розіна (опускає очі). Ах, як би я вас любила, коли б ви мені подобалися!
Бартоло. Я тобі сподобаюся, сподобаюся, запевняю тебе! (Виходить.)
СЦЕНА XVI
Розіна (дивиться йому вслід). Ах, Ліндоре! Він каже, що сподобається мені... Прочитаю цього листа, що мало не завдав мені такого лиха. (Читає і скрикує.) Ах! Я прочитала занадто пізно. Він радить увесь час сваритися з моїм опікуном. Була така добра нагода, а я її втратила. Беручи листа, я відчула, що почервоніла по саме волосся. Так, мій опікун має рацію. Я не маю того світського звичаю, який, за його словами, підтримує жінку за будь-яких обставин. Але несправедлива людина може навіть найневиннішу жінку примусити хитрувати.
ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА І
Бартоло (врозпачі). Як прикро! Вона вже ніби заспокоїлася... Хотів би я знати, який чорт намовив її відмовитися від уроку дона Базиля? Правда, вона знає, що він клопочеться про моє одруження...
(Стукають у двері.)
Вживайте всіх заходів, щоб подобатися жінці, але якщо ви забудете про найменшу дрібницю... я кажу найменшу... (Стукають удруге.) Побачимо, хто це.
СЦЕНА II
Бартоло, Граф, одягнений як бакалавр.
Граф. Хай мир і радість панують тут! Бартоло (поривчасто). Побажання цілком вчасне. Чого вам треба?
Граф. Пане, я — Алонсо, бакалавр-ліценціат...
Бартоло. Мені не треба вчителя.
Граф. ...Учень дона Базиля — органіста з головного монастиря, що має честь давати уроки музики пані вашій...
Бартоло. Базиль! Органіст! Має честь! Я знаю. Справді.
Граф (вбік). Що за людина! (Голосно.) Раптова хвороба не дозволяє йому встати з ліжка.
Б а р т о л о. Не може встати з ліжка? Базиль? Добре, що він послав вас; я зараз же йду його відвідати.
Граф (вбік) А, чорт! (Голосно.) Коли я кажу ліжко, пане, я розумію кімнату.
Бартоло. Хай так. Ідіть же, я за вами.
Граф (спантеличено). Пане, мені доручено... ніхто нас не може почути?
Бартоло (вбік). Це якийсь шахрай. (Голосно.) Ніхто, таємничий пане. Не тривожтеся і кажіть.
Граф (вбік). Клятий дідуган! (Голосно.) Дон Базиль доручив мені повідомити вам...
Бартоло. Кажіть голосніше, я не дочуваю на одне вухо.
Граф (голосніше). А, охоче! Граф Альмавіва, що жив на Великому майдані...
Бартоло (переляканий). Кажіть тихше, тихше!
Граф (голосніше) ...виїхав звідти сьогодні вранці. Пан Базиль, довідавшись завдяки мені, що граф Альмавіва...
Бартоло. Тихше, кажіть тихше, прошу вас!
Граф (так само голосно). ...був у цьому місті і що це саме я дізнався, що сеньйора писала йому...
Бартоло. Писала йому? Дорогий друже, кажіть тихше, заклинаю вас! Сідаймо краще й побалакаємо по-приятельському. Ви відкрили, кажете ви, що Розіна...
Граф (гордо). Так. Базиль, турбуючись про вас з приводу цієї кореспонденції, просив мене показати вам її листа, але те, як ви ставитеся...
Бартоло. Е, Боже мій! Я ставлюсь, як слід. Але чи не можете говорити ви тихше?
Граф. Ви сказали, що не дочуваєте на одне вухо.
Бартоло. Вибачте, сеньйоре Алонсо, що я вас прийняв трохи недовірливо й різко, але навколо мене стільки інтриганів... А до того ще ваша поведінка, вік, вигляд... Вибачте, вибачте! Отже, ви маєте листа?
Граф. Добре, що ви заговорили таким тоном. Але я боюся, щоб нас не підслуховували.
Бартоло. Хто саме? Усі мої слуги знемагають з утоми. Розіна зачинилася, розгнівавшись. Ніби сам чорт попрацював у мене. Проте я можу поглянути...
(Тихенько відчиняє двері до Розіни.)
Граф (вбік). Здається, я все зіпсував. Як тепер лишити в себе листа? Треба тікати... Але тоді краще було б зовсім не приходити. Хіба показати йому листа? Якби я міг попередити про це Розіну, це був би майстерний хід.
Бартоло (повертається навшпиньках). Вона сидить біля вікна, спиною до дверей і читає листа від свого бра-та-офіцера. Але покажіть же мені її листа.
Граф (передає йому Розіниноголиста). Ось він. (Убік). Вона читає мого листа.
Бартоло (читає). "Коли ви мені відкрили своє ім'я і стан". А, зраднице! Це таки її рука.
Граф (переляканий). Кажіть же й ви тихше.
Бартоло. Який я вам, вдячний, мій друже!
Граф. Коли все кінчиться, ви будете переможцем, якщо покладетеся на мене. Саме зараз дон Базиль з одним юристом веде переговори...
Бартоло. Щодо мого одруження?
Граф. Хіба інакше я прийшов би сюди? Він доручив сказати, що все може бути готове на завтра. Тоді, якщо вона протестуватиме...
Бартоло. Вона протестуватиме.
Граф (хоче взяти листа. Бартоло не дає). Ось момент, коли я можу допомогти вам: ми їй покажемо листа і якщо треба (таємничо) я навіть скажу їй, що одержав його від жінки, для якої граф пожертвував Розіною; ви розумієте, що тривога, сором, прикрість можуть зараз же примусити її...
Бартоло (сміється). Наклеп? Дорогий друже, тепер я добре бачу, що ви прийшли від дона Базиля. Але щоб не було помітно, що ми змовилися наперед, чи не краще їй побачити вас раніше?
Граф (стримується, щоб не показати, який він радий). Це думка й дона Базиля. Але як саме це зробити? Уже пізно, лишилось мало часу.
Бартоло. Я скажу, що ви прийшли замість дона Ба-зиль. Може, ви їй дасте урок?
Гр аф. Я все зроблю, чого ви хочете. Але бережіться, всі ці вигадки з підставним учителем давно відомі, їх завжди використовують у комедіях, а як вона запідозрить...
Бартоло. Коли я вас рекомендую? Це неможливо! Ви більше скидаєтеся на переодягненого коханця, ніж на догідливого друга.
Граф. Отже, ви думаєте, що мій вигляд може допомогти ошукати її?
Бартоло. Хай хитріший розгадує. У неї сьогодні жахливий настрій. Але скоро вона вас побачить... Клавесин у цій кімнаті. Розважайтесь, чекаючи на неї. Я спробую все можливе, щоб вона прийшла.
Граф. Дивіться, не кажіть їй про листа.
Бартоло. Раніше ніж настане потрібний момент? Він би втратив усю свою вагу. Мені не треба двічі казати, не треба.
СЦЕНА III
Граф (один). Ось я і врятувався. Як тяжко щось зробити з цією клятою людиною! Фігаро його добре знає. Я мусив брехати, це зробило мене дурним і незграбним, а він має очі... Слово честі, якби раптом мені не спав на думку лист, мене б вигнали, як дурня. О, небо! Вони там сперечаються. А що, як вона так і не захоче вийти і вся моя хитра вигадка пішла намарне? (Знову слухає.) Ось вона! Не покажуся їй поки що.
