Американський психопат - Брет Істон Елліс

з котрою я спілкуюсь через свого адвоката, сказала, що Дональд Кімболл, приватний детектив, дізнався, що Овен справді в Лондоні, хтось двічі бачив його в холі готелю «Клерідж», один раз у кравця на Севіл-роу і раз у новому модному ресторані в Челсі. Кімболл полетів туди дві ночі тому, тож зараз ніхто не наглядає за квартирою, і ключі, які я вкрав у Овена, досі працюють, тож я зміг після обіду привезти туди інструменти (перфоратор, пляшку кислоти, пневматичний молоток, ножі, запальничку «Бік»). Я винайняв двох ескорт-дівчат із приватного закладу, не надто респектабельного, але з непоганою репутацією, до якого я ще не звертався, і розплатився золотою карткою «Америкен експрес», що належала Овену. Якщо вже всі думають, що Овен нині в Лондоні, ніхто її не відстежуватиме, хоча за платиновою карткою таки стежать. «Шоу Патті Вінтерс» сьогодні було про секрети краси принцеси Діани — гадаю, з іронією.

Опівніч. Розмова з двома дівчатами — обидві дуже молоді, фігуристі білявки з великими цицьками — коротка, бо мені важко тримати себе в руках.

— У вас тут цілий палац, містере, — дитячим голосом каже одна з них, Торрі, зачарована сміхотворним помешканням Овена. — Справжній палац.

Я роздратовано зиркаю на неї.

— Нічого аж такого особливого.

Змішуючи напої з непогано обладнаного бару Овена, я кажу обом, що працюю на Волл-стрит, у «Пірс та Пірс». Їх це не надто цікавить. І знову я чую голос, однієї з них, яка питає, чи це не взуттєва крамниця. Тіффані на чорному шкіряному дивані під панелями з фальшивої волової шкіри гортає примірник «Джі К’ю» тримісячної давності й виглядає збентеженою, наче не розуміє чогось — або нічого. Я собі думаю: «Молись, сучко, просто молись», а потім мушу визнати, що мене заводить можливість принизити цих дівчат за гроші, які для мене — суто копійки. Наливши їм ще випити, я кажу, що вчився в Гарварді, й після паузи питаю:

— Ви про нього чули?

Відповідь Торрі мене шокує:

— У мене був діловий знайомий, який казав, що вчився там, — тупо знизує вона плечима.

— Клієнт? — зацікавлено питаю я.

— Ну, — нервово починає вона, — скажімо, діловий знайомий.

— Може, сутенер? — питаю я, і тоді починається дивне.

— Ну… — Торрі знову затинається. — Назвемо його діловим знайомим. — Вона робить ковток зі своєї склянки. — Він казав, що вчився у Гарварді, але… я йому не вірила. — Вона дивиться на Тіффані, потім на мене. Ми мовчимо, і це заохочує її говорити далі. — У нього була мавпа. І я за нею доглядала, у… його квартирі.

Торрі знову замовкає, потім продовжує говорити, невиразно, час від часу сковтуючи.

— Я хотіла весь день дивитися телевізор, бо там не було чого ще робити, поки цього хлопця не було… і поки я доглядала за мавпою. Але з нею… щось було не так. — Вона зупиняється, глибоко вдихає. — Мавпа дивилася…

У кімнаті знову запала тиша. У Торрі дивний вираз обличчя, наче вона не впевнена, чи варто розповідати нам цю історію, чи гідні ми, я й інша сучка, цієї інформації. І я готуюсь до чогось шокуючого, до одкровення.

— Мавпа дивилася… — Торрі зітхає і починає дуже швидко говорити. — Тільки «Шоу Опри Вінфрі», тільки його вона дивилась. У того хлопця було безліч касет, які він записував для своєї мавпи.

Тепер вона дивиться на мене, благально, наче втрачає розум просто тут і зараз, у квартирі Овена, і хоче — чого? Щоб я це підтвердив?..

— І він вирізав звідти рекламу. Якось я спробувала… переключити канал, вимкнути касету… я хотіла подивитися мильну оперу чи ще щось… але… — Торрі допиває свій напій і закочує очі, ця історія вочевидь її засмучує, однак вона мужньо продовжує: — Але мавпа верещала на мене і заспокоювалася лише тоді, коли йшло шоу Опри.

Вона сковтує, відкашлюється, схоже, що зараз заплаче, але не плаче.

— І знаєте, от пробуєш переключити канал, а ця ч-чортова мавпа починає дряпатись, — гірко завершує розповідь Торрі й охоплює себе руками, марно намагаючись зігрітись, бо її трусить.

Тиша. Арктична, крижана, цілковита тиша. Світло у квартирі над нашими головами холодне й електричне. Я стою там і дивлюся на Торрі, потім — на іншу дівчину, Тіффані — схоже, що її нудить.

Нарешті, аби щось сказати, я говорю, затинаючись:

— Мені… байдуже… чи в тебе було гідне життя… чи ні.

Починається секс — це відвертий монтаж. Торрі лежить на спині на футоні Пола, розставивши ноги, я поголив їй вульву і тепер смокчу її і трахаю пальцями, іноді полизуючи анальний отвір. Тіффані смокче мій член, у неї гарячий і мокрий язик, вона лоскоче ним голівку, чим дратує мене, а я називаю її гидкою шльондрою й сучкою. Трахаючи одну з них у кондомі, поки інша облизує та смокче мої яйця, я дивлюся на шовкографію «Анджеліс», що висить над ліжком, і думаю про калюжі крові, гейзери крові. Час від часу в кімнаті панує повна тиша, чути лише хлюпання, з яким мій член входить у одну з дівчат і виходить з неї. Ми з Тіффані по черзі облизуємо безволосу пизду Торрі та її анальний отвір. Вони одночасно й голосно кінчають у позі «шістдесят дев’ять». Коли вони стають достатньо мокрими, я дістаю ділдо й даю їм з ним погратися. Торрі розставляє ноги й тре свій клітор, поки Тіффані трахає її великим слизьким ділдо, і Торрі підбиває Тіффані рухатись різкіше, аж поки не кінчає зі стогоном.

Я знову наказую їм облизувати одна одну, але це вже не заводить мене — я можу думати лише про кров, про те, як виглядає їхня кров, і хоча Торрі знає, що робить, знає, як правильно це робити, мене це не надихає. Я відштовхую її від Тіффані і сам починаю лизати й покусувати рожеву, м’яку, мокру пизду, поки Торрі, розсунувши сідниці, сідає Тіффані на обличчя, масажуючи свій клітор. Тіффані жадібно вилизує її мокру, блискучу вульву, Торрі нахиляється і стискає великі, пружні груди Тіффані. Я починаю кусати сильніше, гризу Тіффані пизду, вона напружується. «Розслабся», — м’яко кажу я їй. Вона починає протестувати, намагається відсунутись і нарешті кричить, коли мої зуби розривають її плоть. Торрі думає, що Тіффані кінчає і притискає свою вульву їй до обличчя, приглушуючи її крик, але коли я підводжу до неї скривавлене обличчя,