Американський психопат - Брет Істон Елліс
— Прошу, Патріку, благаю, не кидай мене.
— Послухай, — кажу я, опускаючись на коліна, і намагаюсь відірвати Луїса від підлоги.
Але це змушує його кричати щось незрозуміле, крик переходить у завивання, що в найголоснішій точці привертає увагу охоронців «Барніз», котрі стоять біля центрального входу, і один з них прямує до нас.
— Поглянь, що ти наробив, — з відчаєм шепочу я. — Підводься. Підводься.
— Усе гаразд? — на нас дивиться охоронець, великий чорний чолов’яга.
— Так, дякую, — кажу я, дивлячись на Луїса. — Усе добре.
— Ні-і-і-і, — виє, схлипуючи, Луїс.
— Так, — повторюю я, дивлячись на охоронця.
— Точно? — питає охоронець.
Я професійно всміхаюсь і кажу йому:
— Будь ласка, дайте нам хвилинку. Нам треба поговорити наодинці, — і повертаюся до Луїса. — Ну ж бо, Луїсе. Підводься. Ти пускаєш слину.
Я повертаюся до охоронця і самими губами, підводячи руку, вимовляю: «Хвилинку, будь ласка». Охоронець невпевнено киває і нерішуче повертається на свій пост.
Я досі на колінах, стискаю плечі Луїса і кажу йому — спокійно, неголосно, якомога грізніше, наче попереджаю дитину про покарання:
— Послухай мене, Луїсе. Якщо не припиниш плакати, жалюгідний довбаний педику, я переріжу твою кляту горлянку. Ти мене слухаєш? — Я кілька разів легенько ляскаю його по обличчю. — Більше співчуття ти не дочекаєшся.
— О, просто вбий мене, — завиває він із заплющеними очима, хитає головою, поринає у своє безумство; а потім белькоче: — Якщо я не можу мати тебе, я не хочу жити. Я хочу померти.
Я зараз ризикую втратити розум, просто тут, серед «Барніз», тож я хапаю Луїса за комір, скручую його, притягую дуже близько до себе і ледь чутно шепочу:
— Послухай мене, Луїсе. Ти мене слухаєш? Я зазвичай не попереджаю людей. То-будь-вдячний-що-я-тебе- попереджаю.
Вся його раціональність зникла, він видає якісь гортанні звуки, присоромлено схиливши голову, і ледь чутно щось відповідає. Я хапаю його за волосся, липке від мусу (впізнаю цей запах — «Кактус», новий бренд), підводжу його голову й гарчу:
— Слухай, ти хочеш померти? Я це влаштую, Луїсе. Я це вже робив, я випущу твої довбані кишки, розпорю твій клятий живіт і запхаю твої нутрощі в твою підарську горлянку, щоб ти ними вдавився.
Він не слухає. Я досі сиджу перед ним і дивлюся на нього, не вірячи очам.
— Прошу, Патріку, благаю. Послухай мене, я все придумав. Я піду з «Пі енд Пі», ти теж можеш піти, і, і, і ми переведемось до Аризони, і тоді…
— Замовкни, Луїсе, — я трясу його. — Господи, просто замовкни.
Я швидко підводжусь, обтрушуюсь, і, варто мені подумати, що істерика припинилась і я можу піти, Луїс хапає мене за праву ногу і намагається висіти на ній, поки я йду, тож зрештою я тягну його за собою шість футів[143], перш ніж копнути в обличчя, безпорадно всміхаючись парі, що заходить до відділу шкарпеток. Луїс благально дивиться на мене, на лівій щоці в нього невеличка рана. Пара відходить від нас.
— Я кохаю тебе, — жалюгідно завиває він. — Я кохаю тебе.
— Я вірю, Луїсе, — кричу я на нього. — Ти мене переконав. Підводься.
На щастя, продавець, стривожений сценою, яку влаштував Луїс, втручається і допомагає йому підвестись.
За кілька хвилин, коли він достатньо заспокоївся, ми стоїмо біля головного входу до «Барніз». Він тримає носовичок, очі міцно заплющені, під лівим оком повільно набрякає майбутній синець. Він видається зібраним.
— Просто розумієш, май мужність прийняти, емм, реальність, — кажу я йому.
Він з болем дивиться через двері на теплий дощ, а потім, сумно зітхнувши, повертається до мене. Я дивлюся на безкінечні ряди краваток, потім — на стелю.
Убивство дитини в зоопарку
Минають дні. Ночами я сплю інтервалами по двадцять хвилин. У мене нема цілей, все навколо, як у мареві, бажання вбивати виринає на поверхню, зникає, виринає і знову йде, дрімає десь поруч, поки я їм свій обід у закладі «Алекс їде в табір» — салат із ягнячими ковбасками, лобстер та білі боби з лаймом та оцтом, ароматизованим фуа-ґра. На мені потерті джинси, куртка «Армані» та біла футболка за сто сорок доларів від «Ком де Ґарсон». Я телефоную перевірити свої повідомлення. Повертаю відеокасети. Зупиняюсь біля банкомата. Вчора ввечері Жаннетт спитала: «Патріку, чому ти носиш у гаманці леза»? «Шоу Патті Вінтерс» вранці було про хлопця, який закохався у коробку мила.
Я нездатний підтримувати гідний соціальний образ, тож опиняюсь у зоопарку в Центральному парку, невпинно блукаю його доріжками. Наркодилери гуляють біля воріт, над ними в зоопарк пливе запах конячого лайна від місцевих екіпажів, верхівки хмарочосів, житлових будинків на П’ятій авеню, «Трамп Плаза», будівлі «Ей Ті енд Ті» оточують парк, який, у свою чергу, оточує зоопарк, і акцентують його неприродність. Чорношкірий прибиральник підмітає чоловічу вбиральню і просить мене змивати після того, як я скористаюся пісуаром. «Сам змивай, ніґере», — кажу я йому, а коли він робить крок до мене, блиск леза змушує його відступити. Схоже, всі інформаційні кіоски зачинені. Якийсь сліпий гризе кренделик. Двоє п’яниць втішають один одного на лавці, педики. Поблизу мати годує груддю малюка, і це пробуджує в мені щось жахливе.
Зоопарк здається порожнім, позбавленим життя. Полярні ведмеді виглядають брудними й обдовбаними. У масному штучному ставку похмуро плаває крокодил. Буревісники сумно дивляться з-за скла своїх кліток. У туканів дзьоби гострі, як ножі. Тюлені тупо пірнають зі скель у бурхливу чорну воду, бездумно гавкають. Працівники зоопарку згодовують їм мертву рибу. Навколо їхнього басейну зібрався натовп, переважно дорослих, кілька з них — разом із дітьми. На басейні табличка: «МОНЕТИ ВБИВАЮТЬ — ЯКЩО ТЮЛЕНЬ ПРОКОВТНЕ ЇХ, ВОНИ МОЖУТЬ ОСІСТИ В ШЛУНКУ ТВАРИНИ І ПРИЗВЕСТИ ДО ПОЯВИ ВИРАЗОК, ІНФЕКЦІЇ ТА СМЕРТІ. НЕ КИДАЙТЕ МОНЕТИ В БАСЕЙН». І що ж я роблю? Кидаю туди цілу жменю дрібних грошей, коли ніхто не дивиться. Я не тюленів ненавиджу — мене бісить те, як з них тішиться публіка. У полярної сови очі точнісінько, як у мене, особливо, коли вона широко їх розплющує. І поки я стою там, дивлячись на неї, опустивши темні окуляри, щось невимовне відбувається між птахом та мною — дивна напруга, незвичний тиск, який спонукає до того, що станеться потім, почнеться, відбудеться й скінчиться дуже швидко.
У
