Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

- А Брендо? - спитав хлопчик.

- Йому доведеться добути собі обід самостійно, - відповів Ґа й відв’язав собаку. Пес не зрушив з місця: так і сидів, дивлячись у казан.

Вони почали їсти, передаючи ложку по колу, і смакували юшку з підпеченої риби з деревієм і духмяною буролисткою.

- Не така вже погана їжа у в’язниці, - зауважила дівчинка.

- Ви, мабуть, думаєте, що з вашим батьком, - звернувся до дітей командир Ґа.

Хлопчик із дівчинкою не підвели очей: вони були зайняті ложкою.

Сан Мун суворо на нього подивилася, попереджаючи, що то небезпечна тема.

- Рана незнання, - сказав їй Ґа, - то рана, яка не загоюється.

Дівчинка швидко, прицільно подивилася на нього.

- Обіцяю, я розповім вам про вашого батька, - продовжив Ґа. - Коли у вас буде більше часу пристосуватися.

- До чого? - спитав хлопчик.

- Та до нього ж! - пояснила йому сестра.

- Діти, - звернулася до них Сан Мун, - я ж вам казала, батько на тривалому завданні.

- Це не так, - відповів їй командир Ґа. - Але я скоро все розповім.

Тихо, крізь зуби Сан Мун сказала:

- Не відбирай у них дитинство!

У заростях щось зашурхотіло. Брендо завмер, шерсть на хребті в нього настовбурчилася.

Хлопчик усміхнувся. Він бачив, як собака виконує команди, і захотів і собі це випробувати.

- Фас! - скомандував хлопчик.

- Стій, ні! - крикнув Ґа, але було вже пізно: пес помчав у кущі, і тільки гавкання позначало його шлях у заростях. Він гавкав і гавкав. Потім почувся жіночий крик.

Ґа схопив повідок і помчав навздогін, а діти - за ним. Спочатку Ґа біг над маленьким струмком і бачив, де пес скаламутив воду. Невдовзі він зустрів цілу родину, яка тулилася до великого каменя, а на них гавкав Брендо. Сім’я моторошно нагадувала їхню: чоловік, жінка, хлопчик і дівчинка, а з ними старша жінка. Збуджений пес клацав зубами, ніби збираючись накинутися, звертаючи увагу то на одну ногу, то на другу, наче хотів повідкушувати ноги по черзі. Ґа повільно підійшов і взяв собаку на повідок.

Відвів пса вбік і подивився на сім’ю. Нігті в усіх були білі від недоїдання, навіть у дівчинки зуби посіріли. На хлопчику сорочка висіла, як на вішаку. Обидві жінки втратили багато волосся, а батько під напнутою шкірою весь складався з жил. Раптом Ґа зрозумів, що батько ховає щось за спиною. Ґа попустив повідок, і пес стрибнув уперед.

- Що ви ховаєте? - крикнув Ґа. - Покажіть! Покажіть, бо собаку спущу!

З хащі вибігла задихана Сан Мун, коли чоловік показав мертву білку з відірваним хвостом.

Ґа не міг сказати, чи вони забрали її у пса, чи пес намагався її забрати в них.

Сан Мун напружено подивилася на них.

- Нічого собі! - промовила вона. - Та вони ж умирають із голоду. У них нічого немає!

Дівчинка звернулася до батька:

- Татку, ми ж не вмираємо з голоду, правда?

- Звичайно, ні, - запевнив її тато.

- Просто в нас на очах, - сказала Сан Мун, - люди вмирають із голоду!

Сан Мун показала перстень на руці.

- Діамант, - промовила вона й уклала перстень у руку переляканій жінці.

Ґа підійшов і забрав перстень.

- Не роби дурниць, - пояснив він Сан Мун. - Тобі цей перстень подарував Великий Керівник. Ти уявляєш, що з ними буде, якщо їх спіймають із таким перснем? - Ґа намацав у кишені лише кілька військових вонів, більше там майже нічого не було. Він роззувся. - Коли хочеш допомогти цим людям, то їм треба дати щось просте, за що на базарі можна харчів виміняти.

Діти теж роззулися, а Ґа також дав незнайомцям свій пояс. Сан Мун долучила свої сережки.

- Там є казан юшки, - запропонувала вона. - Смачної. Ходімо на запах. Візьміть собі казанок!

- Оцей пес, - сказав батько. - Я думав, він із зоопарку втік…

- Ні, - відповів Ґа. - Він наш.

- А у вас ще одного немає часом? - спитав чоловік.

Пізно ввечері командир Ґа підмугикував колисковій, яку Сан Мун співала дітям: «Киця в колисці, - співала вона, - синок на гілці…» Пізніше, коли вони вже опинилися в ліжку, Сан Мун спитала його:

- Ти як гадаєш, вислів Великого Керівника слід читати: «Любов не знає заміни » - тобто заміну любові знайти неможливо, чи «Любов не знає заміни» - тобто сама любов, як розумна істота, не розпізнає, коли її об’єкт змінюється?

- Я маю сказати тобі правду, - мовив Ґа.

- Я - актриса. Для мене важлива тільки правда!

Він не почув, як вона перевернулася на бік, то уявляв собі, що вони разом дивляться в темну стелю. Йому раптом стало лячно. Він вчепився руками в простирадло.

- Я ніколи не був у Вонсані, - промовив він. - Але не раз пропливав над тими берегами. Там у піску немає парасольок. Немає пляжних лежаків чи вудок. І старих людей немає. Не знаю, куди відправляють у нас бабусь і дідусів, але не до Вонсана…

Він намагався почути її дихання, але не зміг.

Нарешті Сан Мун звернулася до нього:

- Ти - злодій! Ти злодій, який прийшов у моє життя й украв усе, що для мене мало якесь значення!

Наступного дня вона мовчала. На сніданок вона люто накришила сиру цибулину й поставила на стіл. Діти тихенько, уміло перебиралися з кімнати в кімнату так, щоб не траплятися матері на очі. У якийсь момент вона з криком вибігла з дому і потім лежала на землі в саду й плакала. Повернулась і сперечалася з гучномовцем. Потім випхала всіх із дому, щоб дали їй помитися. І, стоячи разом на траві, командир Ґа, діти й собака дивилися на парадні двері, з-за яких можна було почути, як вона люто шкребе мочалкою кожен сантиметр своєї шкіри. Невдовзі діти спустилися нижче й стали відпрацьовувати з Брендо «фас» і «апорт», кидаючи між дерев шкурки від динь.

Командир Ґа стояв коло будинку. Там і знайшов його товариш Бук. У Бука серед високої трави в затінку стояв «рьоксон». Він простягнув Ґа пляшку. Вони разом випивали й дивилися на балкон Сан Мун. Вона стояла там у халаті, курила та перечитувала сценарій «Абсолютних самопожертв», але дуже гнівно й сердито.

- Чого це вона? - поцікавився Бук.

- Сказав їй правду про одну річ, - зізнався Ґа.

- Ти що, припини таке робити, - сказав Бук. - Це шкідливо для