Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Сан Мун тримала сценарій однією рукою, а другою розмахувала в повітрі. Із цигаркою в роті вона намагалася віднайти правильне прочитання слів:

-  Істинний перший чоловік усіх жінок - Великий Вождь Кім Ір Сен! Істинний перший чоловік усіх жінок - Великий Вождь Кім Ір Сен!! Істинний перший чоловік усіх жінок - Великий Вождь Кім Ір Сен!!!

- Ти чув, що Великий Керівник надумав зробити? - спитав його Бук. - Хоче американцям показати таврування бика.

- Ха, - відказав командир. - Ото, мабуть, бики в чергу ставатимуть.

Почувши їхній сміх, Сан Мун припинила читання й розвернулася до них. Побачивши, що він стоїть там, викинула з балкона сценарій і зайшла в дім.

Ґа з Буком спостерігали, як хмара папірців розлітається між дерев.

Товариш Бук аж не повірив, похитав головою:

- Це ти щось дуже її засмутив. Ти знаєш, як довго вона чекала на новий фільм?

- Та вона мене вже доволі скоро здихається й повернеться до звичайного життя, - заспокоїв Ґа, і попри його намагання ці слова прозвучали сумно.

- Жартуєш? - відгукнувся Бук. - Великий Керівник проголосив тебе істинним командиром Ґа. Він тебе тепер уже ніяк не позбудеться. Та й навіщо? Його заклятий ворог уже загинув.

Ґа ще випив пива.

- Я знайшов його комп’ютер, - поділився він.

- Що, серйозно? - не повірив Бук.

- Ага, він його ховав за портретом Кім Ір Сена.

- Є там щось корисне?

- Там здебільшого карти, - відповів Ґа. - І багато всіляких технічних даних: схеми, креслення, - я в них нічого не розумію.

- То карти родовищ урану, - пояснив Бук. - Твій попередник відповідав за всі місця його видобутку. І наглядав за всіма стадіями обробки - від руди до очищення. Я йому все постачав. Ти коли-небудь пробував замовляти алюмінієві центрифужні пробірки через інтернет?

- А я думав, що міністр тюремних шахт - це символічна посада, де треба просто підписувати папери, а в’язні собі самі працюють.

- Так було до відкриття уранових родовищ. Ти думаєш, Великий Керівник дав би Ґа ключі від ядерної програми? Хочеш, я все тобі поясню. Можемо разом усе подивитися.

- Ти б не хотів це дивитися, - сказав Ґа. - Там є ще й фотографії.

- Мене?

Ґа кивнув:

- І ще тисячі інших чоловіків.

- Він зі мною такого не зробив, що можна подумати з тих фотографій.

- Ти не зобов’язаний про це говорити.

- Та ні, це тобі якраз варто почути, - наполіг Бук. - Він збирався здійснити на мене отой, як він сказав, «чоловічий напад». Але коли він повалив мене на землю і я опинився в його владі, він втратив до мене будь-який інтерес. Він хотів тільки фото на пам’ять. Я не можу уявити просто, яка це приємність - позбавити життя таку людину. Він і з тобою хотів це зробити, правда?

Ґа нічого не відповів.

Бук промовив:

- Ти ж можеш мені сказати, правда? Як ти його? Раз ти вже налаштований говорити правду.

- То недовга історія, - почав Ґа. - Я був на нижніх ярусах шахти. Стеля низька, у кожному приміщенні по одній лампочці. У тріщини вгорі просочувалася вода, і було жарко, всюди стояв туман. У тій шахті було кілька людей, і ми шукали жилу білого каменю. То була наша мета - добути цього каменю. У шахту спустився командир Ґа. Раптом з’явився, спітнілий весь.

«Ти маєш знати як слід тих людей, які під твоєю орудою, - сказав він мені. - Знати їхні серця. Перемога зовні - від перемоги всередині».

Я вдав, що не чую.

«Схопи чоловіка, - наказав мені Ґа. - Он того, давай йому в душу зазирнемо!»

Я зробив тому чоловікові знак, щоб підійшов.

«Хапай його! - крикнув командир. - Хапай його так, щоб він повірив у це! Бери його, щоб у нього не лишалося жодного сумніву!»

Я підійшов до того чоловіка. Ми подивилися в обличчя одне одному. Він став до мене спиною, і я обхопив його ззаду руками. Озирнувся перевірити, чи цього треба командирові Ґа, - і побачив, що він голий, що його форма купою лежить на землі.

Командир Ґа говорив так, ніби нічого не змінилося:

«Дій так, щоб він вирішив, що ти саме це й зробиш. Хай повірить, що виходу немає. Тільки так можна зрозуміти, чи це йому подобається».

Командир Ґа обхопив з-за спини іншого в’язня: «Треба тримати його. Хай відчує, що ти сильніший, що виходу немає. Може, саме тоді, коли ти схопиш його за зад, він здасться на милість свого бажання - і збудження видасть його!»

Командир Ґа стиснув в’язня так, що в обличчі того з’явився жах.

«Зупиніться!» - гукнув я йому.

Командир Ґа вражено подивився на мене:

«Атож. Оце ти йому й скажеш: зупинись! Я знав, що ти тут єдиний справжній чоловік!»

Командир Ґа зробив крок у мій бік, а я на крок відступив.

«Не робіть цього!» - попередив я.

«От саме це ти й скажеш. - У командира якось дивно зблиснули очі. - Але він не послухає, ось у чому штука. Він сильніший за тебе, і він наближається…»

«Хто наближається?»

«Хто? - посміхнувся Ґа. - Та він самий».

Я почав відступати. «Будь ласка, - казав я. - Будь ласка, не треба цього».

«Так, - продовжував командир Ґа. - Так, ти опираєшся, ти робиш усе, щоб цього не сталося, ти цього не хочеш, ось тому ти мені подобаєшся, ось тому я вчу тебе проводити це випробування. А що ж буде, якщо воно все одно станеться? Якщо його слова для нього нічого не означають? Що, коли в бою він виявиться сильнішим?»

Командир Ґа кинувся на мене, і я прийняв удар. Удар був слабкий. Я боявся всерйоз відповісти на нього. Ґа одним рухом відбив мій кулак, а другим різко стусонув мене. «А якщо ти б’єшся до кінця, а воно все одно станеться? - і далі питав він. - Ким ти тоді будеш?»

Я ударом ноги збив його, і Ґа вражено подивився на мене. Ґа блискавично влучив мені ногою в голову, вона аж крутнулася - я ніколи не бачив такого швидкого удару.

«Цього не станеться, - відказав я. - Я не допущу, щоб таке сталося».

«За це я тебе обрав! - Ґа так засадив мені ногою в живіт, що я відчув, як на печінці утворюється синець. - Звичайно, ти викладешся повністю, з усією своєю силою битимешся. Ти не знаєш, як я тебе поважаю.