Щиголь - Донна Тартт

Борис устромив палець у відкриту банку арахісового масла, що стояла на столі між нами, та облизав його. Йому дуже подобалося арахісове масло, що його (як і маршмелоу, ще одні улюблені ласощі Бориса) було годі дістати в Росії.

— Старий педик? — запитав він.

Я розгубився.

— Ні, — сказав я тихо. І додав: — Не знаю.

— Не має значення, — сказав Борис, підсунувши банку до мене. — Я знав кілька дуже приємних старих педиків.

— Думаю, він не такий, — невпевнено сказав я.

Борис стенув плечима.

— А яка різниця? Він добре ставиться до тебе? Ні ти, ні я не знаходили багато доброти у світі, чи не так?

XXVI

Борисові сподобався мій батько, й це почуття було взаємним. Він розумів краще, ніж я, як мій батько заробляє собі на життя; і хоч йому не треба було казати, що від батька краще триматися якнайдалі, коли він програє, Борис розумів, що мій батько потребує чогось такого, чого я не міг йому дати, — публіки тоді, коли він виграє; коли він ходить, збуджений і радісний, по кухні й хоче, аби хтось почув його розповідь і похвалив його, сказав, який чудово він зіграв. Коли ми чули, як він унизу гасає розпалений, щасливий у переможному очманінні, створюючи багато шуму, Борис відкладав книжку й рушав униз, де терпляче вислуховував занудну розповідь мого батька про те, як той викладав карту за картою за столом бакара, що часто закінчувалася давно відомими (для мене) історіями про його давні тріумфи, ще від часів навчання батька в коледжі й невдалої акторської кар’єри.

— Ти не розповідав, що твій батько грав у кіно! — сказав Борис, повертаючись нагору з чашкою вже холодного чаю в руках.

— Та він знімався лише в кількох фільмах. Здається, у двох.

— Але ж один із них був справді великим фільмом, знаєш отой детектив, у якому полісмен брав хабарі. Як він називався?

— У нього там була дуже маленька роль. Він перебував на екрані не довше ніж секунду. Грав адвоката, застреленого на вулиці.

Борис стенув плечима.

— А яка різниця? Усе одно цікаво. Якби він коли-небудь приїхав в Україну, його там зустрічали б як кінозірку.

— То хай він туди поїде й забере Ксандру із собою.

Ентузіазм Бориса в тому, що він називав інтелектуальними бесідами, надзвичайно подобався моєму батькові. Не цікавлячись політикою, а ще менше цікавлячись поглядами батька на неї, я не мав бажання брати участь у марних дискусіях про світові події — а такі балачки мій батько обожнював. Але Борис, як п’яний, так і тверезий, був радий йому догодити. Нерідко в цих бесідах мій батько вимахував руками й протягом усієї розмови передражнював Борисів акцент так, що я скреготів зубами. Але Борис або не помічав цього, або не ображався. Іноді, коли він ішов на кухню поставити чайник і не повертався, я знаходив їх на кухні, де вони, наче двійко акторів у кінофільмі, дискутували про розпад Радянського Союзу або щось подібне.

— О Поттере, — казав він, повертаючись нагору. — Твій батько! Який приємний чоловік!

Я зняв навушники айпода.

— Ну, якщо тобі так здається…

— Я цілком серйозно! — заявляв Борис, із розгону сідаючи на підлогу. — Він балакучий і розумний. І любить тебе.

— Не знаю, звідки ти це взяв.

— Облиш! Він хоче налагодити з тобою взаємини, але не знає як. Він хотів би, аби це ти дискутував із ним, а не я.

— Він тобі це сказав?

— Ні. Проте це так! Я знаю!

— Я мало тобі не повірив.

Борис подивився на мене гострим поглядом.

— Чому ти його так ненавидиш?

— Я його не ненавиджу.

— Він розбив серце твоїй матері, — зробив Борис висновок. — Коли покинув її. Але ти повинен пробачити його. Усе це тепер у минулому.

Я витріщився на нього. То ось що мій батько розповідає людям!

— Яка дурня, — сказав я, сідаючи й відклавши книжку з коміксами. — Моя мати — як мені це тобі пояснити? — ти не зрозумієш, — він поводився з нами як мерзотник, і ми були раді, коли він пішов. Хоч я розумію, що він здається тобі великим розумником і таке інше…

— А чому він здається тобі таким жахливим? Тому що зустрічався з іншими жінками? — запитав Борис, простягши перед собою руки з повернутими вгору долонями. — Таке буває. Він має своє життя. Яке тобі до цього діло?

Я похитав головою, не вірячи собі.

— Чувак, — сказав я, — він заморочив тобі голову.

Мене ніколи не переставало дивувати, як мій батько міг причаровувати незнайомих людей і підкоряти їх собі. Вони позичали йому гроші, рекомендували його на високі посади, знайомили з впливовими людьми, запрошували на свої вілли, цілком потрапляли під його чари — і раптом усе розвалювалося й він переходив до когось іншого.

Борис обхопив руками коліна й відхилив голову назад до стіни.

— Гаразд, Поттере, — сказав він миролюбним тоном. — Твій ворог — мій ворог. Якщо ти ненавидиш його, я ненавидітиму його теж. Але, — він схилив голову набік, — ось я тут. Перебуваю в його домі. Що мені робити? Чи повинен я розмовляти з ним і ставитися до нього по-дружньому? Чи не шанувати його?

— Я цього не кажу. Я тільки прошу тебе не вірити всьому, що він тобі розповідає.

Борис тихо засміявся.

— Я не вірю всьому, що мені розповідає будь-хто, — сказав він, по-дружньому копнувши мою ногу. — Навіть ти.

XXVII

Хоч моєму батькові й подобався Борис, я постійно намагався відвернути його увагу від того факту, що Борис, по суті, переселився жити до нас. Це було не так уже й складно, бо між азартними іграми й наркотиками мій тато був таким неуважним, що не помітив би, якби я оселив у своїй кімнаті нагорі рись. Із Ксандрою домовитися було важче, вона нарікала на збільшення витрат у домі, попри постійне постачання крадених харчів, які Борис приносив до нас. Коли вона була вдома, він залишався нагорі, щоб не потрапляти їй на очі, читаючи «Ідіота» російською мовою і слухаючи музику з моїх переносних колонок. Я приносив йому знизу пиво й харчі і навчився робити чай таким, як він любив: гарячий, як окріп, із трьома грудками цукру.

Тим часом наближалося Різдво, хоча за погодою й не можна було цього сказати: прохолодно вночі, але ясно й тепло протягом дня. Коли віяв вітер, парасоля біля басейну ляскала, наче постріл. Уночі спалахували блискавки, але дощу не