Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс
Того дня Маннергейм видасть Звернення до армії і народу:
«— Солдати славної армії Фінляндії!
Між нашою країною і радянською Росією укладено суворий мир, що передав Радянському Союзу майже кожне поле бою, на якому ви проливали свою кров, в ім’я того, що для нас дороге і святе.
Ви не хотіли війни, ви любили мир, доброту і прогрес, але вас примусили воювати, і ви виконали величезний труд, який золотими буквами буде вписаний в літопис нашої країни.
Більше 15 тисяч тих, хто пішов воювати, не побачить більше свого дому, а скільки таких, хто назавжди втратив здатність трудитись! Але ви теж наносили сильні удари, і коли зараз дві сотні тисяч ваших противників сплять вічним сном під крижаним покровом чи невидячими очима дивляться на наше зоряне небо, в цьому не ваша вина. Ви тільки слідували жорстоким законам війни: убити, аби самому не бути убитим!
Солдати! Я боровся на багатьох полях, але не бачив ще воїнів, які могли б зрівнятися з вами. Я пишаюся вами так же, якби ви були моїми дітьми, пишаюся воїнами північної тундри, пишаюся бійцями рівнин провінції Похьянмаа, лісів Карелії, усміхнених комун Саво, родючих нив в Хямі і Сатакнута, шумних березових гаїв в Усіма і Варсінайс-Суомі. Я однаково пишаюся жертвами, які принесли на вівтар Вітчизни простий хлопець із селянської хати, заводський робітник і багата людина.
…Дякую армії Фінляндії, усім її родам військ, які в благородній ратній справі вершили героїчні діла з перших днів війни; дякую за хоробрість, з якою ви боролися з противником, що силами перевищував ваші у багато разів і був частково озброєний незнайомою зброєю, дякую їм за наполегливість, з якою ви вгризалися в кожну п’ядь рідної землі. Знищення більше 1500 руських танків і біля 700 літаків говорить про героїчні подвиги, які часто вершили окремі особи.
…Наша армія невелика, резервів і кадрів не досить. Ми не озброювались для війни проти великої держави. Нашим мужнім солдатам, які захищали державні кордони, доводилось з великою напругою добувати в бою те, чого в них не було, будувати оборонні лінії, які були відсутні, старатися тримати оборону… Ваші героїчні справи викликають захоплення в усьому світі, але ми й зараз, після війни, залишилися самотніми, допомога, що прийшла з-за кордону на наші фронти, склала всього лише два батальйони, підсилених артилерією і авіацією…
…Витримавши криваві бої, що тривали на протязі шістнадцяти тижнів без передиху вдень і вночі, наша армія і зараз стоїть непереможно перед противником, який, не дивлячись на величезні втрати, тільки виріс у своїй численності. Наш внутрішній фронт, на якому нелічені повітряні нальоти сіяли жах і смерть серед жінок і дітей, теж не піддався. Наші спалені міста, перетворені в руїни села, що знаходяться далеко за лінією фронту, аж до західного кордону країни — наочний доказ того, що пережив наш народ за минулі місяці.
Доля наша сувора, оскільки нам прийшлося залишити чужій расі, у якої інше світобачення та інші моральні цінності, землі, які сотні літ ми обробляли трудом і потом».
Ще із спогадів К. Г. Маннергейма:
«За даними наших військ, втрати противника оцінювались приблизно в 200 000 чоловік.
…На величину втрати мали вплив два фактори — сувора зима і нікудишнє медичне обслуговування. Постійний мороз привів до того, що тисячі поранених замерзали насмерть, очікуючи допомоги.
…Невигідне загальне враження від дій радянських збройних сил підпсувало престиж тих кіл, які знаходились при владі і вимагали пропагандистських заходів на противагу цьому. Так руські ще під час війни пустили міф про „лінію Маннергейма“. Запевняли, що наша оборона на Карельському перешийку опиралася на незвичайно міцний, побудований за останнім словом техніки залізобетонний оборонний вал, який можна порівняти з лініями Мажіно і Зігфріда і який ніяка армія ніколи не проривала. Прорив руських військ став „подвигом, рівного якому не було в історії всіх війн“, як було сказано в одній з офіційних заяв руської сторони. Все це вигадки: в дійсності становище речей має зовсім інший вигляд. Як я вже говорив, оборонна лінія, звичайно, була, але її утворювали тільки рідкі довготривалі кулеметні гнізда та два десятки збудованих за моєю пропозицією нових дотів, між якими були прокладені траншеї. Так, оборонна лінія існувала, але в неї була відсутня глибина. Її міцність є результатом стійкості і мужності наших солдат, а ніяк не результатом міцності споруд…»
Тоді ж вперше у Фінляндії — як в незалежній державі, — з’явилися бойові нагороди, медалі й ордени, що й прикрасили груди героїв.
Перша нагорода Фінляндії «Медаль за громадянську оборону» з планкою, на якій був напис «1939–1940», вручалася захисникам фінських міст і за врятування мирного населення, яке потрапило під бомби «червонозоряних» літаків.
Пізніше всі учасники «Зимової війни» були нагороджені медалями із зачорненої бронзи, які кріпилися на чорній стрічці з двома тоненькими червоними смужками, що нагадували цівки крові. На стрічці — планка з назвами ділянок фронту чи боїв, у яких брав участь нагороджений.
Більшого розміру медалі вручалися нечисленним добровольцям з інших країн.
Захисникам Лапландії вручали бронзовий хрест, на якому зображені дві гори і спина лижника. Учасники боїв біля міста Піткяранта отримували білий, покритий емаллю хрест з накладеним на нього тонким червоним хрестом і схрещеними мечами. Також у фінській армії був відроджений «Хрест Свободи», який мав 4 ступені. Цей орден був військовим і водночас цивільним: для військових орденська стрічка виготовлялася червоного кольору з білим кантом, для цивільних — жовта з червоними смужками.
Крім того, «Хрест Свободи» мав ще й медичний варіант і медаль трьох ступенів. Військовим медичним працівникам медаль вручалася двох ступенів — срібна і бронзова з написом «За хоробрість» — на фінській і шведській мовах, цивільні особи удостоювались нагороди з написом «За заслуги».
Існували також ще й військова медаль «Хреста Свободи» з бантом, заснована в 1940 році маршалом К. Г. Маннергеймом. За статусом ця золота медаль була вище «Хреста Свободи» і тому вважалася вищою нагородою для офіцерів, але нагороджували нею вельми рідко. Солдати отримували таку медаль, тільки срібну — на голубій стрічці з білими смужками по краях.
Найвищий бойовий орден Фінляндії для командного складу армії «Хрест Маннергейма» був заснований у війні 1941–1944 років. Його вручали всього лише кілька разів. Двічі його удостоювався Ільмарі Юутілайнен, один з кращих льотчиків Фінляндії, який збив 94 радянських літаки. (Для порівняння: тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб (пізніше — генерал-полковник авіації) за п’ять років війни збив 62 німецьких літаки.)
З офіційних матеріалів
