Моє сторіччя - Гюнтер Грасс

Тої миті мені пригадалися затаєні в етруських мурах матері — як згусток матріархату. Однак потім, уже на зворотному шляху, минаючи передвиборчі плакати, що агітували за якусь акулу медіабізнесу та її фашистських спільників, а поряд, під знаком оливки, — за Спілку лівоцентристів, ми спершу здалеку, а згодом і зблизька побачили овечу отару: за бараном-вожаком ішли вівці-матері зі своїми великодніми баранчиками, причому вигляд у них був такий по-овечому безтурботний, наче на світі ніколи не буде клонованих овець на ім’я Меґан і Мораґ, наче не слід очікувати в найближчі роки появи клонованої й позбавленої батька вівці Доллі, — такий, наче і в майбутньому батьки все ще будуть потрібними…

Шановний пане, аж тепер, після повернення з конгресу в Единбурзі, де я мав нагоду провести фахову розмову з широко відомим ембріологом доктором Вільмутом, якого багато хто навіть побоюється, у мене є ще трохи часу — післязавтра я відлітаю до Бостона, де ділитимуся враженнями з колегами, — тож хочу розвіяти Ваші не те щоб геть безпідставні, але надміру перебільшені побоювання. Ви маєте схильність відпускати свою фантазію в нестримний вільний політ, тоді як у цій справі для загальної користі буде кращим зберігати спокій і тверезість.

Почнімо з того, що зрозуміє навіть аматор, навіть якщо цей сам по собі досить простий метод будівельного конструктора й видасться йому чарами. Доллі завдячує своїм скромним існуванням трьом матерям: генетичній матері, в якої взяли клітини з вимені для того, щоб відокремити з них генетичний матеріал та довести його до такого стану, коли можна буде використовувати його як будівельний матеріал для створення цілковито нової вівці; яйцематері, в якої взяли яйцеклітини, після чого з однієї висмоктали генетичний матеріал і за допомогою електричних імпульсів з’єднали клітину вимені з уже позбавленою ядра яйцеклітиною, завдяки чому віддавати накази для наступного поділу цій клітині відтепер міг лише генетичний матеріал генетичної матері, і лише після цього в матку сурогатної матері, тобто третьої вівці, помістили ембріон, який поступово ріс, і після відповідного терміну виношування народилася ідентична зі своєю генетичною матір’ю наша Доллі. Зауважте, без жодної частки особин чоловічої статі — і в цьому якраз і полягає сенсація.

Це, по суті, все. Але саме ця відмова від участі чоловічої статі, якщо я правильно зрозумів, і стала причиною Вашої тривоги. Ви побоюєтеся, що рано чи пізно такий же експеримент — «позбавлену батьківства» генну маніпуляцію, яка виявилася успішною з вівцями, — вдасться здійснити спершу зі свинями, потім із мавпами і врешті-решт із людьми, а точніше — із жінками. Це справді видається цілком реальним. Увесь світ покладає надії на це, але водночас і побоюється такого розвитку методу будівельного конструктора. А доктор Вільмут — так би мовити, «духовний батько» клонованої вівці Доллі — вже зараз розповідав мені про дуже мотивованих жінок, готових випробувати себе як у ролі генетичної матері, так і матері, яка жертвує яйцеклітину, і навіть сурогатної матері.

Ні, шановний пане, наразі все це залишається у сфері спекуляцій, хоча ще на початку сімдесятих Нобелівський лауреат і заслужений дослідник генетичної субстанції Джеймс Вотсон не лише передбачав клонування людей з метою створення рідкісних людських типів — іншими словами, таких геніїв, як наприклад, Ейнштейн, Пікассо чи Каллас, — а й наполегливо сприяв цьому. І хіба не Ви самі в романі, з якого я, на жаль, читав лише фрагменти, та який, якщо я добре пригадую, викликав чимало суперечок після публікації, описали клонованих щуролюдей, що грають у вигадану гру, а назвали Ви ці підступно вигадані Вами ж продукти нестримної генної маніпуляції — «вотсонкріками»?

Але облишмо жарти. Те, чого нам справді бракує, шановний пане, — це науково обґрунтованої біоетики, більш дієвої за застарілі моральні засади, яка, з одного боку, могла би стримувати нагнітання страху у масах, а з іншого — була би вповноважена сформувати нову соціальну ієрархію для майбутніх клонованих поколінь, які у доволі близькому майбутньому будуть підростати поряд із традиційними людськими нащадками, — бо зовсім безконфліктним це співіснування не буде. Ще одним завданням біоетики має стати регулювання зростання населення на планеті, тобто на практиці його чисельність повинна зменшитися. Нині ми опинилися на роздоріжжі. І хоча б через це нам варто замислитися над тим, яку частину спадкової субстанції людини з позиції біоетики варто розвивати, а яку взагалі краще знищити. Усе це вимагає певних рішень і довгострокового планування. Тож, будь ласка, жодних нашвидкуруч склепаних програм, хоча розвиток науки, як нам добре відомо, зупинити неможливо.

І от ми вже опинилися на широкому, можливо, навіть надто широкому полі, і щоб його обробити, нам ще треба створити відповідні пристрої, більш технологічні за ті, які маємо зараз. Якомога швидше. Часу обмаль!

А стосовно Ваших побоювань щодо, як Ви його називаєте, «суспільства безбатченків», то з Ваших останніх листів у мене склалося враження, що ці побоювання здебільшого пояснюються або причинами інфантильного характеру, або ж усе ще притаманною вам чоловічою зверхністю. Краще тішмося тим, що акт зачаття, який з давніх-давен провокував безліч конфліктів, усе більше втрачає своє значення. Слід радіти тому факту, що чоловіки тепер будуть звільнені від відповідальності, а водночас і позбудуться страху через проблеми з потенцією. Так, у нас є причина для тріумфу, бо чоловік майбутнього, як я його називаю — «емансипований чоловік», буде вільним. Вільним для дозвілля. Вільним для ігор. Вільним для різноманітних задоволень. Інакше кажучи, він стане предметом розкоші, який зможе собі дозволити суспільство майбутнього. Саме Вам, шановний пане, буде нескладно використовувати всі ці новостворені вільні території, що відкриються перед чоловіками, — аби на