Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл
- І який у мене вигляд? - запитала вона, роблячи перед Ретом пірует і закидаючи голову, від чого колихнулися пір’їни на капелюшку. Але ще й не прочитавши підтвердження в його очах, вона знала, що вигляд у неї був премилий. І справді, лице її було невимовно звабливе, а очі на зеленавому тлі капелюшка іскрилися темним смарагдом.
- Ох Рете, чий же це капелюшок? Я куплю його. Я за нього віддам усе до цента.
- Він ваш,- сказав Рет.- Кому ж більше личить ця зелена барва? І чи не здається вам, що я непогано запам’ятав колір ваших очей?
- Невже ви направду дістали його саме для мене?
- Звичайно, ось можете й самі прочитати на коробці: “Rue de la Paix”12, якщо це щось вам прояснює.
їй це нічогісінько не прояснювало, вона просто стояла й усміхалася до власного відображення у дзеркалі. В цю хвилину для неї нічого не існувало, крім того факту, що вона виглядає страх як чарівно в цьому прегарному капелюшку - першому, який їй випало одягти за два останні роки. Вона в ньому такий фурор може справити! І враз її усмішка погасла.
- Вам він не подобається?
- О ні, він чудовий, але… Мені неприємно й подумати, щоб покрити крепом цю милу зелень і пофарбувати пір’я на чорне.
Вмить він уже був біля неї і блискавично розв’язав стрічку. Ще за хвильку капелюшок знов опинився у коробці.
- Що ви робите? Ви ж сказали, що він мій.
- Але я не для того його привіз, щоб ви перетворили його на жалобний убір. Я знайду іншу зеленооку красуню, яка оцінить мій смак.
- Ні, ви цього не зробите! Я помру, якщо він мені не дістанеться! Ради Бога, Рете, не будьте бридкий! Віддайте капелюшка мені.
- Щоб він став таким самим .страховидлом, як і решта ваших капелюшків? Ні.
Вона вчепилася в коробку. Дозволити, щоб ця чарівна річ, яка так молодила її й додавала свіжих чарів, припала комусь іншому? Та нізащо в світі! На мить вона подумала, як вжахнуться Туп і Мелані, подумала про Еллен, що та скаже, і всю її морозом обсипало. Але марнолюбство перемогло.
- Я не перероблятиму його! Я обіцяю. Віддайте ж бо мені.
Він повернув їй коробку з ледь глузливою посмішкою на устах і став дивитись, як вона знов одягає капелюшка і чепуриться.
- А скільки він коштує? - раптом спитала Скарлет, спохмурнівши.- У мене зараз тільки п’ятдесят доларів, але наступного місяця…
- На конфедератські гроші це буде близько двох тисяч доларів,- відповів Рет, і широкий осміх з’явився у нього на обличчі, коли він побачив її розпачливу міну.
- Боже милий!.. Але, може, якщо я зараз дам вам п’ятдесят доларів, а тоді, як одержу…
- Мені не треба ніяких грошей за нього,- сказав він.- Це подарунок.
Скарлет, розгубившись, аж рота розтулила. Межа, поза якою немислимо було брати будь-які подарунки від чужих чоловіків, окреслювалася цілком чітко.
“Тільки цукерки й квіти, дорогенька,- не раз казала їй Елл єн,- та ще, може, книжку віршів, альбом чи флакончик туалетної води - оце й усе, що порядна дівчина може прийняти у подарунок від джентльмена. І жодного, жодного коштовного дарунку, навіть від нареченого. Ніяких оздоб або речей особистого вжитку, навіть рукавичок або хустинок. Якщо почнеш приймати такі подарунки, чоловіки зрозуміють, що ти не дама, і спробують дозволити собі якусь вільність”.
“Боже милий! - думала Скарлет, дивлячись то на себе в дзеркало, то на непроникне Ретове обличчя.- В мене язик не повернеться сказати йому, що я не можу прийняти такого подарунка. Таж капелюшок як лялечка! Нехай уже… нехай уже він дозволить собі якусь вільність,- коли вона невелика, звичайно”. Охоплена жахом від цієї думки, вона враз спаленіла.
- Я… я дам вам п’ятдесят доларів…
- Якщо ви це зробите, я викину їх у сміття. Або краще замовлю месу за спасіння вашої душі. Гадаю, кілька мес вашій душі не завадило б.
Вона мимохіть засміялася, і відбиття в дзеркалі її усміхненого обличчя під зеленими крисами капелюшка вирішило справу.
- Чого ви хочете домогтись від мене?
- Спокусити вас гарними дарунками, щоб ваші дівчачі ідеали геть розвіялися і ви стали повністю мені підвладні,- сказав він.- “Можеш прийняти в подарунок від джентльмена тільки цукерки й квіти, моя люба”,- передражнив він наставницький тон, і вона не стрималася від сміху.
- Ви такий хитрий пройда, Рете Батлер,- ви ж чудово знаєте, що капелюшок занадто гарний, щоб я могла від нього відмовитись.
Очі його дивились на неї насмішкувато, але й захоплено перед її вродою.
- А чи не краще б вам сказати міс Туп, що ви дали мені клаптик тафти й зеленого шовку для зразка й накидали обрис капелюшка, а я стягнув з вас за нього півсотні доларів.
- Ні. Я скажу - сто доларів, а вона розкаже всім у місті, і всі позеленіють від заздрощів і осудять мене за марнотратство. Але ви, Рете, більше не смійте привозити таких дорогих подарунків. Це страшенно мило з вашого боку, тільки я більш нічого не зможу від вас прийняти.
- Справді? Тоді я привозитиму вам подарунки, доки матиму охоту й доки мені траплятимуться на очі такі речі, які можуть додати вам принадності. Я привезу вам темнозеленого муару на сукню в тон цьому капелюшкові. Але застерігаю вас: я це роблю зовсім не з доброти. Капелюшками й усяким дріб’язком я спокушаю вас і підштовхую до прірви. Затямте, що я ніколи не роблю нічого просто так собі й завжди розраховую щось із того мати. І завжди беру, що мені належиться.
Погляд його темних очей пробіг по її обличчю й зупинився на устах. Скарлет опустила вії, збуджена напруженим чеканням. Зараз він спробує щось таке собі дозволити, як і попереджувала Еллен. Чи поцілує її, чи, може, тільки зробить спробу. Якщо вона не дозволить йому цього, він може здерти капелюшка у неї з голови й віддати комусь іншому. А якщо дозволить один скромний цмок у щоку, то він привезе їй ще щось гарненьке в надії на другий поцілунок. Чоловіки так полюбляють цілунки - і що вони в них такого знаходять? І часто після одного цілунку закохуються по вуха й стають дуже кумедними, якщо, звичайно, у дівчини вистачає тями й вона більш нічого їм не
