Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл
Однак тітонька Туп нічого не знала про чоловіків, чи затятих, чи й інших, і лише безпорадно розводила свої пухкенькі ручки… Що ж до Скарлет, то вона вже давно примирилася зі схильністю Мелані в усіх бачити самі чесноти. Мелані, звичайно, дурна, але тут уже нічим не зарадиш.
Скарлет розуміла, що Рет ніякий не патріот, і хоч вона нізащо в світі у цьому не зізналася б, їй до цього було байдужісінько. Для неї куди більше важили маленькі подарунки, які він привозив їй з Нассау,- різні дрібнички, що їх дама може приймати від чужого чоловіка, не порушуючи приписів пристойності. Коли так усе подорожчало, де б вона діставала всілякі голки, шпильки до волосся й цукерки, якби виставила його за двері? Ні, легше було скласти відповідальність на тітоньку Туп - зрештою, це ж вона господиня дому й опікунка над ними, тож нехай і вирішує, що годиться, а що ні. Скарлет знала, що все місто пліткує про візити Рета до них, та й про неї саму теж, але вона знала й те, що Мелані Вілкс в очах Атланти має бездоганну репутацію, і допоки Мелані обстоюватиме його, ці відвідини сходитимуть за більш-менш пристойні.
І все-таки життя було б приємніше, якби Рет відкинувся своєї єресі. Тоді вона, Скарлет, не мала б прикрості бачити, коли прогулювалася з ним Персиковою вулицею, як відкрито його ігнорують городяни.
- Нехай ви так і думаєте, але навіщо це казати?..- злостилася вона.- Думали б собі, що хочете, тільки тримали язика за зубами, і все було б чудово.
- Це така ваша метода, моя зеленоока лицемірко? Ну ж і Скарлет! Я сподівався від вас відважнішої поведінки. Я гадав, ірландці кажуть те, що думають, і посилають к бісу всіх, хто з цим не згоден. Скажіть мені правду, а вам особисто не набридає тримати язика за зубами?
- Та що ж… буває…- неохоче визнала Скарлет.- Мене аж нудить, коли з ранку до ночі товчуть, яка священна наша Справа. Але ж, Боже мій, як ви не розумієте, Рете Батлер, що якби я в цьому зізналася, ніхто б зі мною не розмовляв і не запросив би мене до танцю!
- Ай справді - заради танців чого тільки не витерпиш! Що ж, я захоплююся вашим самовладанням, але сам не можу чимось таким похвалитись. І не можу прикриватися романтичним плащем патріотизму, хоч би й як було під нцм вигідніше. Вистачить і без мене дурноверхих патріотів, ладних покласти останнього цента на війну й вийти з неї жебраками. Вони не потребують мене - ні для посилення патріотичних лав, ні для розширення реєстру жебраків. Хай самі носять свій геройський ореол. Вони заслужили його - це вже я кажу щиро,- та й, крім того, за якийсь рік у них самий ореол тільки й лишиться. ‘
- Як ви можете говорити такі немислимі речі, навіть і в жарт, коли всі чудово знають, що Англія і Франція як не завтра, то післязавтра виступлять на нашому боці, і тоді…
- Що я чую, Скарлет? Ви взялися читати газети? Ну, ви мене дивуєте. Більше ніколи не робіть цього. Жінкам це вадить на розум. До вашого відома - я менше місяця як з Англії, тож я ось що вам скажу. Англія нізащо не прийде на допомогу Конфедерації. Англія ніколи не виступає на боці переможеного - інакше вона не була б Англією. І поза тим - гладка німкеня на англійському троні 10 богобоязлива і не схвалює рабовласництва. Нехай англійські ткачі поздихають з голоду без нашої бавовни, але вона й пальцем не ворухне заради рабовласників. А щодо Франції, то цей благенький наслідувач Наполеона 11 занадто заклопотаний, щоб закріпити французьку присутність у Мексиці, і йому не до нас. Йому наша війна навіть наруч, бо не дає нам змоги витурити його війська з Мексики… Ні, Скарлет, надія на допомогу ззовні - це газетна вигадка, мета якої - підбадьорити південців. Конфедерацію приречено. Вона вже зараз, як верблюд, живе з запасів власного горба, а хоч би який був горб великий, навічно його не вистачить. Я особисто ще півроку побавлюся з блокадою, а тоді виходжу з гри. Далі ризикувати вже буде недоцільно. Я продам свої судна котромусь простакові-англійцю, якому здасться, що він матиме з них вигоду. Але так чи інак, тоді це мене не обходитиме. Я маю вже достатньо грошей, і всі в англійських банках і в золоті. Цих нікчемних папірців я не потребую.
Слова його, як завжди, звучали вельми розважливо. Хтось інший назвав би їх зрадницькими, але Скарлет добачала в них правду й тверезий глузд. І водночас вона розуміла, що їй не годиться так думати, що їй слід було б вразитись і обуритись. Насправді ж вона нічого такого не відчувала, отож могла тільки вдавати. Але це вдавання додавало їй певної респектабельності, робило її більш схожою на благородну даму.
- Я гадаю, що доктор Мід правильно написав про вас, капітане Батлер. Єдиний спосіб вам очистити себе від гріхів - це завербуватися до армії, коли ви продасте свої судна. Ви навчалися у Вест-Пойнті, і…
- Ви виступаєте в ролі баптистського проповідника, який вербує новобранців. А що, як я не хочу очищувати себе від гріхів? Чого це я повинен захищати суспільну систему, яка зробила мене вигнанцем? Я з приємністю подивлюсь на” те, як вона розпадеться.
- Зроду я не чула про якусь там систему,- сердито озвалася Скарлет.
- Ке чули? А все-таки ви її частка, як і я колись нею був, і я ладен закластися, що й вам вона так само нелюба, як і мені. Знаєте, чому я став паршивою вівцею у своїй родині? Тільки з однієї-єдиної причини: що не схотів і не зміг жити, пристосувавшись до приписів Чарлстона. А Чарлстон - це згусток усього Півдня. Я не певен, чи ви вже до кінця спізнали, яке тут усе занудне. Сотні всяких речей людина мусить робити лише тому, що так завжди робилося. І сотні всяких речей, навіть цілком невинних, не може робити з тих самих міркувань. І сотні всяких речей, що дратують мене своїм безглуздям. А найдужче їм допекло, коли я відмовився одружитися з однією панночкою, про що ви, мабуть, чували. Але чого
