Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл

- Сподіваюся, ви обидві теж чуєте мої слова,- провадила вона далі,- бо це трохи й ваша вина, що ви були надто вже з ним ввічливі. Скажіть йому гречно, але твердо, що його присутність у вашому домі й ці відступницькі балачки геть небажані.

Скарлет уже вся клекотіла, готова збунтуватись, як та конячка, що відчула чужу руку на гнуздечці. Але не зважилась, боячись, щоб ця достойна матрона знову не написала її матері.

“Стара корова! - подумала вона, аж паленіючи від ледь стримуваної люті.- Ото була б насолода - в очі їй врізати, що я думаю про неї та цю її звичку всіма верховодити!”

- Я й у думках собі не покладала, що коли-небудь почую такі відступницькі балачки про нашу святу Справу! - вела далі місіс Меррівезер у праведному гніві.- Кожного, хто не згоден, що наша Справа священна й благородна, треба повісити! Я не хочу й чути, що хтось із вас двох коли-небудь ще вступить з ним у розмову! Але що це з вами, Меллі? Боже милостивий!

Мелані сиділа біла мов стіна, очі широко розплющені.

- Я не перестану з ним розмовляти,- тихо сказала вона.- Не буду до нього нешаноблива. І не замкну двері йому перед носом.

Місіс Меррівезер так рвучко видихнула з легенів повітря, наче її проштрикнули, як повітряну кулю. Тітонька Туп ошелешено розтулила пухкого ротика, а дядько Пітер обернувся і втупився в Мелані.

“І чого мені не стало духу так сказати? - подумала Скарлет, пройнята заздрістю й захопленням.- Таке от маленя, а не побоялося дати по зубах цій мегері!”

Руки в Мелані тремтіли, але вона поспішала говорити далі, немов боячись, що їй забракне мужності.

- Я не буду до нього нешаноблива через те, що він сказав, бо… Може, він і недобре зробив, сказавши це привселюдно… Це у нього вийшло нетактовно… але… але Ешлі теж такої думки, як і він. І я не можу замкнути двері перед носом у людини, яка думає так само, як мій чоловік. Це було б несправедливо.

Місіс Меррівезер нарешті спромоглась на слово й кинулася в атаку:

- Меллі Гамільтон, я за все своє життя не чула такої несусвітної брехні! В родині Вілксів ніколи не було боягузів!..

- А я й не казала, що Ешлі боягуз,- відрубала Мелані, зблиснувши очима.- Я сказала, що Ешлі такої самої думки, як і капітан Батлер, тільки він викладає її інакшими словами. І не виголошує своїх поглядів на музичних вечорах. Але він написав це мені в листі.

Скарлет відчула легенькі докори сумління, коли спробувала пригадати, що там такого особливого набачила Мелані в листах Ешлі, але зміст їхній вилітав у неї з голови ту ж мить, як вона кінчала читати. їй здалося, що це вже Мелані з глузду з’їхала.

- Ешлі писав мені, що нам не треба було воювати з янкі. Що нас затягли у війку політикани й балакуни, задурманивши різними гаслами й забобонами,- швидко провадила Меллі.- Він каже - нема нічого на світі, що варте було б такої ціни, яку ми заплатимо за цю війну. Він каже - ніякої слави нема на війні, самий тільки бруд і страждання.

“О! Це ж той лист! - подумала Скарлет;- Але хіба він таке мав на думці?”

- Не вірю я вам,- затято сказала місіс Меррівезер.- Ви зрозуміли його не так як треба.

- Ні, я розумію Ешлі так як треба,- тихо відповіла Мелані, хоч губи в неї тремтіли.- Я розумію його з півслова. Він мав на увазі те саме, що й капітан Батлер, тільки висловив це не в такій гострій формі.

- Та майте совість - порівнювати таку порядну людину, як Ешлі Вілкс, з цим негідником капітаном Батлером! Чого доброго, ви й самі, може, думаєте, що наша Справа нічого не варта!

і- Я… я не знаю, що я думаю,- непевно почала Мелані. Запал її уже пригас, і вона злякалася, що наговорила зайвого.- Я… я теж готова життя віддати за нашу Справу, як і Ешлі. Але… я вважаю… я вважаю, нехай чоловіки думають про ці речі, вони до цього здібніші.

- Нісенітниця якась! - пирхнула місіс Меррівезер.-^* Осади-но коня, дядьку Пітере! Ти проминув мій дім.

Дядько Пітер так ревно заслухався в розмову у себе за плечима, що й не помітив, як садиба Меррівезерів лишилася позаду, тож тепер хутенько смикнув на себе віжки. Місіс Меррівезер зійшла з коляски, і стрічки на її капелюшку затріпотіли, як вітрила на буряному вітрі.

- Ви ще пожалкуєте! - кинула вона наостанОк.

Дядько Пітер шмагонув коня.

- Вам, панночки, сором, що доводите міс Туп до такого хвилювання,- дорікнув він дівчатам.

- І зовсім не доводять,- відказала несподівано Туп, що було досить дивно, бо вона мала звичай зімлівати з далеко не таких поважних причин.- Меллі, голубонько, я знаю, ти хотіла тільки заступитись за мене, і я рада, що хтось нарешті втер носа Доллі. Надто вже вона любить попихати всіма. Як це ти так наважилась? Ото тільки чи варто було говорити все те про Ешлі?

- Але ж це правда,- відказала Мелані й тихенько заплакала.- І мені не соромно, що він так думає. Він думає, що війна ця нам непотрібна, але що він битиметься до кінця і, можливо, загине, а для цього треба куди більшої мужності, ніж воювати за ту справу, в яку віриш.

- Ради Бога, міс Меллі, та не плачте ви серед вулиці,- буркнув дядько Пітер, вйокнувши на коня.- Люди бозна- що подумають. Хай-но приїдем додому, тоді вже.

Скарлет не озивалася. Вона навіть не потисла руку Мелані, яку та підсунула їй під долоню, шукаючи підтримки. Листи Ешлі вона читала з єдиною метою - упевнитися, що він досі кохає її, Скарлет. А тепер Мелані розкрила їй зовсім новий зміст тих листів, які вона лише пробігала очима. Було прикро дізнатися, що така, сказати б, ідеальна людина, як Ешлі, має щось спільне з цим покидьком Ретом Батлером. І вона подумала: “Вони обидва знають правду про цю війну, тільки Ешлі готовий битися навіть до загибелі, а Рет - ні. Отже, Рет тверезіше ставиться до життя.- На хвильку її аж морозом обсипало, що вона дозволила собі так подумати про Ешлі.- Вони обидва знають неприємну правду, тільки Рет воліє дивитись їй в очі й говорити про неї людям, доводячи їх до сказу, а