Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
всіляких пільг… Більше, ніж її сусіди, а так само й Болгарія…

– Що ж саме хотіла ця княгиня? – стиснула уста василіса Ірина.

– Вона б хотіла, щоб її купці без обмежень торгували в Константинополі, лютувала, що ми допомогли хозарам поставити город Саркел на Ітилі-ріці, дивувалась, що імператори породичались із хозарськими каганами, й, помітно, була б не від того, щоб син її Сфендослав одружився з однією із дівиць царського роду…

– Ого! – засміялась василіса Ірина. – Північна княгиня добре знає, чого хоче, а хоче вона немало. Поріднитись з імператором ромеїв, женити Сфендослава на одній із василіс?! Надіюсь, імператор Костянтин відповів цій еллінці як належить?

– Імператор Костянтин провчив північну княгиню, кілька місяців тримав її з послами в монастирі Мамонта, потім прийняв і вислухав. Але він нічого не дав і не пообіцяв. Що може бути спільного між богоспасенною Візантією й нехрещеною Руссю?

– Ха-ха-ха, – довго сміялась василіса Ірина. – Кілька місяців у монастирі, а потім одмова! Це схоже на імператора Костянтина, він добрий політик.

– Але, – продовжували василіки, – княгиня Ольга, поскільки розмова з імператором Костянтином нічого їй не дала, вирішила їхати і вже їде додому через Болгарію…

– Через Болгарію? – щиро здивувалась василіса. – А що їй тут, у нас, треба?

– Саме через те ми й приїхали сюди, – разом відповіли василіки. – Наскільки ми розуміємо, княгиня Ольга, діставши одкоша в Константинополі, мріє і хоче нав’язати Болгарії те, що вона хотіла б нав’язати Візантії…

– Ха-ха-ха! – знову довго сміялась василіса Ірина, від чого її воло, груди й все огрядне тіло часто здригались. – Ну, скажіть, яка любов і дружба може бути у нас з Руссю?

– Хто знає?! – відповіли василіки. – У минулому каган Симеон і князь київський Ігор, що братались між собою, зробили Візантії дуже багато зла. Каган Симеон тоді ж, як нам добре відомо, послав на Русь чимало своїх священиків, дав їм книги, а багато русів ходили сюди, в Болгарію… Ще б пак, один одного вони розуміють, у них однакові звичаї…

– Годі! – крикнула василіса Ірина. – Того, що було в Болгарії за кагана Симеона, більше ніколи не буде. Болгарія тепер така, якою її хоче бачити Константинополь.

Василіса Ірина закінчила:

– Нехай княгиня Ольга приїжджає до Преслави, ми приймемо її тут, як і в Константинополі.

6

Кесар Болгарії Петро довго розмовляв із старшим болярином, або, як його часто називала василіса Ірина, паракимоменом Георгієм Сурсувулом.

Старий був болярин Сурсувул, посивіло волосся на його голові, глибокі зморшки залягли на чолі, великі сиві брови низько нависали над гострими темними очима. Тільки довгі вуса чомусь мали свій давній темний колір.

Проте болярин Сурсувул все ж зберіг змолоду струнку постать воєводи, очі мав гострі, допитливі, сповнені неспокою, тривоги.

– У покоях василіси знову гості з Візантії, – сказав сердито він, зайшовши до світлиці кесаря.

– Знаю, – спокійно відповів кесар Петро. – Що ж, це непогано. Вони привезли посаг василісі – дань.

– Що там та дань? – незадоволено махнув рукою Сурсувул. – Кістки з царського столу… Але привезли вони не тільки дань, а й звістку про те, що до Преслави незабаром приїде київська княгиня Ольга.

– І це знаю, – сердито вже процідив кесар. – Що ж, нехай приїздить, наші шляхи й на схід, і на захід сонця відкриті.

– Я думаю, – заперечив Сурсувул, – що княгиня Ольга не тільки проїде через Болгарію, а й зупиниться в Преславі. Якщо ж вона не думає цього робити, то, може, кесарю, ми подбаємо, щоб вона тут зупинилась, і поговоримо з нею?

Кесар Петро звів брови й здивовано поглянув на свого старшого болярина.

– А чого б це я став просити, щоб княгиня Ольга зупинилась у Преславі, а тим більше говорила з нами? – запитав він у нього.

Болярин Сурсувул відповів не одразу, а подумав, щось згадував, щось зважував, і хмаринки сумнівів, здавалося, пробігали по його обличчю.

– Кесарю Петре! – нарешті сказав він. – Я хочу сьогодні говорити з тобою одверто й прямо, як говорили ми тоді, коли вмер твій батько каган Симеон, коли йшли ми з тобою супроти ромеїв, коли радились, чи брати тобі в жони дочку імператора Христофора.

– Послухай, Георгію, – здивувався кесар Петро. – Ти не тільки мій старший болярин, а рідний дядько, і ми нібито ніколи ні з чим не крились один від одного.

– Ти сказав правду, – відповів на це Сурсувул. – Ми, кесарю, ні з чим не крились один від одного, бо ніколи з тобою одверто й не

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: