Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
Із своїм військом каган Симеон бив ромеїв під Адріанополем, підкорив собі Солунську, Драчську й Адріанопольську феми[125] Візантії, військо його стояло під самими стінами Константинополя, вийшло до Босфору.
І тоді каган Симеон оголошує себе кесарем болгар і греків, болгарські єпископи проголошують болгарську церкву незалежною від константинопольського патріарха й обирають свого, болгарського, патріарха, а сам Симеон готується до нового походу, щоб добити імператорів.
І саме тоді, коли кесар Симеон готувався остаточно розгромити імператорів і навчити їх поважати інші народи, – він перед своїм палацом падає мертвий з коня. Отрута? Може, й так. Хто? Це було таємницею Константинополя.
Георгій Сурсувул, головний болярин, зять і щирий друг Симеона, повів військо нового кесаря – сина Симеона Петра – до Константинополя. Уже коні мчали в Фракії й Македонії, уже близька була перемога…
Але раптом військо болгар зупиняється. Імператори шлють молодому кесареві Петру багату дань, а той її приймає. Далі кесар Петро оголошує, що він одружується з дочкою імператора Христофора Марією, а ще невдовзі кесар прибуває до Константинополя, стоїть перед престолом у церкві на Влахерні, яку палив батько його Симеон, одружується з Марією, їй навіть дають нове ім’я – Ірина, що означає – мир. Імператори обіцяють надалі мати мир і любов з болгарами, ще обіцяють імператори кожного літа давати василісі Ірині посаг – дань для Болгарії…
У численних битвах болгари незмінно громили війська ромеїв.
5Василіса Ірина радо приймала в своєму кітоні василіків із Константинополя.
Це вже була не та струнка, ставна, гнучка, як кипарис, гречанка, що чарувала у вісімнадцять літ серця багатьох і так полонила молодого кесаря Болгарії Петра, що той забув заповіт отця, продав свій народ і зрадив вітчизну.
Василіків із Константинополя приймала тепер підстаркувата жінка, з високою шиєю, довгими руками, негарна, до того ж, ще й хвора, бо василіса Ірина страждала у цій гірській країні від вола.[126]
Але вона була й лишилась грекинею – розмовляла тільки грецькою мовою, читала книги, написані в Константинополі, дбала, щоб у Великому палаці кесарів Болгарії все нагадувало Константинополь.
Часом це виглядало трохи смішно. У Великому палаці в Преславі, як і в Константинополі, була своя Магнавра, Орологій, Левзіак, іподром, бані, кітони, все тут також блищало мармуром, золотом, сріблом. Проте все це було якимсь дрібним, недорозвиненим, як листя на дереві, що росте на голій скелі.
За тридцять літ, які василіса Марія провела в Преславі, вона домоглась того, що тут було заведено порядки візантійського двору. Тут, як і у Великому палаці, кесаря прозивали василевсом, а її василісою, їх оточував синкліт, що день і ніч славословив василісів, цей синкліт одержував від кесаря щедрі дарунки, володів Преславою, а по всій Болгарії кметі[127] й топархи[128] намагались робити все так, як і в Преславі. І тепер, коли василіки імператора Костянтина потрапили до кітону василіси Ірини, вона приймала їх, як і в Константинополі, а може, ще й сердечніше, тепліше, розпитувала про життя у Великому палаці, цікавилась, як живуть її брат і сестри.
Звичайно, василіки найперше дали василісі свої дари. То були коштовні паволоки, вироби з кості й емалі, золота зброя – меч, щит, шолом, вина й пахощі з полуденних земель, золото й срібло в злитках і в монетах з зображенням імператора Костянтина.
Василіса Ірина просила передати імператору Костянтину її найщирішу подяку за ці дари – черговий посаг. Паволоки вона візьме собі й роздасть придворним жінкам, щоб вони були одягнуті, як і в Константинополі, зброю й вино василіки нехай подарують кесареві Петру, золото й срібло вона використає на Великий палац Преслави.
Василіки розповіли й про те, що змусило їх у негоду добиватись до далекої Преслави.
– У нас в Константинополі увесь цей час була київська княгиня Ольга, – сказали вони василісі Ірині.
– Що ж треба було цій північній княгині в Константинополі? – одразу зацікавилась вона.
– О, північна княгиня дуже хитра, – відповіли василіки. – Вона хотіла б мати багато
