Біле Ікло - Джек Лондон

Забравши зброю вбитих тюремників, він зник десь у горах, переслідуваний організованою силою суспільства. Величезну суму золотом пообіцяли за його голову. Захланні фермери полювали на нього з рушницями. Ціною його крові можна було викупити заставу або послати сина вчитися до коледжу. Громадяни з почуттям обов’язку ганялися за Голлом з рушницями в руках. Зграя шукачів мчала по його кривавих слідах. А шукачі від закону, що були на утриманні громади, вдень і вночі винюхували злочинця. До їхніх послуг були телефони, телеграфи, їм замовили спеціальні поїзди, тож вони не припиняли своїх пошуків.

Час від часу Джим Голл попадався на очі своїм переслідувачам, і тоді люди героїчно йшли йому назустріч або кидалися від нього навтьоки, тішачи цим усю країну, що читала про це в газетах за сніданком. Після таких сутичок убитих і поранених розвозили по лікарнях, а їхні місця займали інші аматори полювання на людину.

А потім Джим Голл зник. Шукачі марно нишпорили його слідами. Озброєні люди затримували ні в чому не винних фермерів і вимагали, щоб ті засвідчили свою особу. Ласі до золота знаходили труп Джима Голла в горах і в різних місцях.

Тим часом у Сієрра-Вісті теж читали газети, та не стільки з цікавістю, як із тривогою. Жінки були перелякані. Суддя Скотт бадьорився й жартував, щоправда, без жодних підстав, адже незадовго до відставки він слухав справу Джима Голла і виніс йому той вирок. І там же, в судовому залі, Джим Голл прилюдно пообіцяв, що настане день, коли він помститься судді за цей вирок.

Того разу справедливість була на боці Джима Голла. Він не був винен у злочині, за який його засуджено. В злодійському світі й серед поліцейських це називалося «запроторити до тюряги». Джима Голла «запроторили» за злочин, якого той не скоював. Зваживши на дві колишні судимості Джима Голла, суддя Скотт вліпив йому п’ятдесят років ув’язнення.

Вліпив, не знаючи багатьох обставин справи, — не підозрював він і того, що став мимовільним співучасником поліцейської змови, що свідчення були неправдиві й перекручені, що Джим Голл зовсім не винен у тому злочині, в якому його звинувачували. А Джим Голл зі свого боку не знав, що суддя Скотт був обманутий і діяв необізнано. Джим Голл був певен, що суддя Скотт все знав і був з поліцією заодно, якщо виніс йому такий убивчо несправедливий вирок. Тож коли суддя Скотт зачитав присуд, що прирікав Джима Голла на п’ятдесят років тюрми, присуд, що дорівнював смертному вироку, засуджений, який і без того ненавидів увесь світ, що так спотворив його життя, підхопився зі свого місця й почав казитися від люті, аж поки вороги в синіх мундирах, доклавши неабияких зусиль, не збили його з ніг і повалили на підлогу. В очах Голла суддя Скотт був наріжним каменем, тою твердинею несправедливості, що звалилася на нього, і в нестямі від того вироку він погрожував йому невідворотною помстою, страшною й нечуваною. А потім Джима Голла живцем поховали в тюремній камері-могилі, з якої неможливо було й подумки вибратися… а він звідтіля втік.

Про все це Біле Ікло не знав. Але між ним і дружиною хазяїна Еліс існувала таємна змова. Щоночі після того як усі мешканці Сієрра-Вісти вкладалися спати, вона вставала з ліжка і впускала Біле Ікло у великий передпокій. Біле Ікло не був кімнатним псом і йому не дозволялося спати в будинку, тож удосвіта, ранесенько, перш ніж усі встануть, Еліс тихенько спускалася вниз і випускала його надвір.

Однієї такої ночі, коли весь дім міцно спав, Біле Ікло прокинувся. Понюхавши повітря, він відчув присутність чужого бога, а незабаром вгадав і його рухи. Біле Ікло не загавкав, бо не мав такої звички. Чужий скрадався дуже тихо, та ще тихіше наближався до нього Біле Ікло, бо на ньому не було шелесткого одягу. Він рухався безгучно, мов тінь. У Дикій Землі йому доводилося полювати на полохливу дичину, й він знав, як важливо захопити її зненацька.

Незнайомець зупинився на сходах і почав прислухатися. Біле Ікло завмер, чекаючи, що буде далі. Сходи вели туди, де були кімнати хазяїна й найдорожчих для нього істот. Біле Ікло наїжачився, але мовчки чекав. Чужак поставив ногу на нижню сходинку і почав підніматися сходами вгору…

І тоді Біле Ікло кинувся на нього. Він зробив це без попередження, навіть не загарчав. Його тіло майнуло в повітрі, й він опинився просто на спині лихого зайди. Біле Ікло завис на його плечах і вчепився зубами в потилицю. Він повис на чужакові всією своєю вагою і вмить повалив горілиць. Обоє гепнули додолу. Біле Ікло відскочив убік, та допіру чоловік спробував звестись на ноги, як він знову кинувся на нього і всадив зуби йому в шию.

Мешканці Сієрра-Вісти прокинулися. До галасливої метушні, що доносилася зі сходів, додався дзенькіт розбитого скла й гуркіт перекинутих меблів, наче там гарцювали полчища чортів. Пролунав постріл з револьвера, за ним другий, третій. Хтось пронизливо скрикнув від жаху й болю. Потім почулося гучне гарчання.

Гамір стих так само раптово, як і виник. Все тривало хвилини зо три. Перелякані мешканці будинку з’юрмилися на горішньому сходовому майданчику. Знизу, з темряви, долинало булькання, наче повітря виходило пухирцями на поверхню води. Часом булькання переходило в сичання, що супроводжувалося жаским посвистом. Але й ці звуки швидко завмерли, і в мороці почулося тільки важке сапання, немов хтось болісно ловив ротом повітря.

Відон Скотт повернув вимикач, і потоки світла залляли сходи й передпокій унизу. Потім він і суддя Скотт обережно спустилися вниз, тримаючи напоготові револьвери. Втім, їхня обережність уже була зайвою: Біле Ікло зробив свою справу. Серед перекинутих і поламаних меблів боком лежала людина, обличчя якої було прикрите руками. Відон Скотт нагнувся, й, прийнявши руки, обернув людину обличчям до світла. Страшенна рана в горлі свідчила про причину його смерті.

— Джим Голл! — сказав суддя Скотт.

Батько й син значуще перезирнулися, потім перевели погляд на Біле Ікло й разом кинулися до нього. Бідолашний пес лежав долі, його очі були заплющені. Коли люди схилилися над ним, він підняв повіки, силкуючись глянути вгору, і насилу ворухнув хвостом. Відон Скотт погладив його, і у відповідь на ласку хазяїна він тихенько загарчав. Ледь чутне гарчання вмить обірвалося. Його повіки здригнулися і заплющились, все тіло відразу охляло, і він простягнувся на підлозі.

— Він покидає нас, бідолаха… — сумно мовив хазяїн.

— Ну, це ми ще побачимо! — бадьоро сказав суддя Скотт і пішов до телефону.

— Як по