Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

Його укоханий містер Гегін ніколи не давав йому їсти зі свого столу, коли обідав, і Джеррі тепер аж нетямився з радощів, так йому було цікаво. А бувши зовсім молодий, він піддався нетерплячці, і скоро почав канючити в капітана ще хліба й риби. Раз навіть гавкнув вимогливо. Це напровадило Ван-Горна на нову думку: він заходився вчити Джеррі «говорити».

За п’ять хвилин Джеррі навчився озиватись до капітана тихеньким, лагідним, дзвінким односкладовим «гав!». І ще за ті п’ять хвилин він засвоїв команду «сядь», як цілком відмінну від «ляж», і те, що «говорити» він повинен тільки сидячи, і не схоплюватись потім, не стрибати, а спокійно дожидатись, поки йому дадуть шматочок.

Крім того, словник його побільшав на три слова. Відтоді вже довіку «говори» означало для нього «говори», а «сядь» — означало «сядь», але зовсім не «ляж», яке він знав і раніше. Третє засвоєне слово було «Шкіпер». Він чув, як помічник кілька разів назвав капітана Ван-Горна цим словом. І так само, як Джеррі знав, що коли хто з людей каже «Майкл», то це кличуть Майкла, а не Бідці, не Торенса й не його самого, — так само відтепер він знав, що Шкіпер — це ім’я двоногого білого володаря цього нового пливучого світу.

— Це не простий собака, — врешті сказав Ван-Горн помічникові. — За його карими очицями трохи-трохи не людський мозок. Йому ж тільки п’ять місяців. А якби п’ятирічне хлоп’я стільки навчилося за п’ять хвилин, його б назвали вундеркіндом. Щоб я скис, коли собачий мозок не подібний до людського. Коли собака може зробити те, що людина, вона мусить і думати так, як людина.

РОЗДІЛ IV

З палуби в трюм вів стрімкий трап, і ним після обіду капітан на руках поніс Джеррі вниз. Трюм являв собою довге приміщення, що тяглося на всю ширину «Еренджі» від невеличкої каютки спереду й до комори на кормі. А ще вперед від маленької каютки, на самій прові, був відгороджений суцільною стіною кубрик, де жили матроси. Каютку ділили на двох Ван-Горн і Боркман, а трюм займали шістдесят із лишком чорношкірих пасажирів. Вони сиділи навпочіпки або лежали на підлозі й у довгих низьких койках, пороблених під обома бортами вздовж усього трюму.

У своїй каютці капітан помостив у кутку укривало й дуже легко втлумачив Джеррі, що то постіль для нього. Та й Джеррі, наївшись і стомившись від стількох тривог і пригод, дуже легко, майже відразу заснув.

За годину він пробудився, коли до каюти ввійшов Боркман. Джеррі покрутив обрубком хвоста й приязно всміхнувся очима, та помічник тільки глянув на нього спідлоба й щось сердито буркнув. Джеррі більш не нав’язувався, а спокійно лежав і дивився, що буде далі. Помічник зайшов випити. Правду кажучи, віскі він крав з Ван-Горнового запасу. Джеррі того не знав. На плантації він часто бачив, як білі люди випивають. Але Боркман пив якось не так, він ніби ховався з тим, і Джеррі невиразно це відчував. Що тут не гаразд, він не знав, проте мав таке відчуття й стежив за помічником підозріливо.

Коли помічник вийшов, Джеррі був би заснув знову, якби не грюкнули, відчинившись, недбало причинені двері. Розплющивши очі, готовий зустріти будь-якого невідомого ворога, він скоро почав стежити за великим тарганом, що біг униз по стіні. Коли Джеррі схопився й почав скрадатись до нього, тарган порснув убік, тихенько зашелестівши, і зник у щілині. Джеррі був знайомий із тарганами змалечку, але про ту породу, що жила на «Еренджі», йому ще судилося дізнатись дещо нове для себе.

Ознайомившись побіжно з каюткою, Джеррі вийшов у трюм. Чорношкірі попримощувалися там скрізь, де можна, і Джеррі, вважаючи, що такий його обов’язок перед Шкіпером, вирішив принюхатись до кожного. Вони супились і тихо, погрозливо буркали. Один навіть зважився замахнутись, але Джеррі, замість відскочити, вишкірив зуби й наготувався стрибнути. Чорношкірий квапливо спустив піднесену руку й зажебонів лагідно, ніби просився, а решта влесливо захихотіли; і Джеррі облишив його. У цьому не було нічого нового. Від чорношкірих завжди слід сподіватись удару, коли поблизу немає білих богів. І капітан, і помічник були на палубі, і Джеррі провадив далі свої розвідини з осторогою, хоч і не боячись.

Та на кормі, перед проходом до комори, — дверей там не було, — він відкинув усяку обережність і влетів туди стрілою, бо зачув зовсім новий запах. Там, у низенькій темній комірчині, була якась чудна, ще не відома йому істота. На твердій трав’яній маті, простеленій на ящиках тютюну та п’ятдесятифунтових бляшанках з борошном, лежало молоденьке чорношкіре дівча, вдягнене в саму сорочку.

Джеррі зразу відчув, що дівчина ніби причаїлась, ховаючись, а він давно вже знав: як хто з чорношкірих так поводитися, тут щось не гаразд. Вона перелякано вереснула, коли Джеррі загавкав на сполох і кинувся до неї. Та навіть коли його зуби подряпали їй голу руку, вона не вдарила його. І не кричала більше. Тільки скулилась на маті й трусилась, але не відбивалася. А Джеррі, вхопившись зубами за тоненьку сорочку, і смикав, і торсав її, і грізно гарчав на дівчину, і відчайдушно дзявкав, щоб прикликати Шкіпера або помічника.

Оминаючись, дівчина переважила на один бік ящики та бляшанки, і вся споруда розвалилася. Тоді Джеррі задзявкав ще несамовитіше; а тубільці, що дивились на те все, реготали з жорстокої втіхи.

Коли надійшов Шкіпер, Джеррі закрутив обрубком хвоста, прищулив вуха й почав ще сильніше цупити за тонкий перкаль дівчининої сорочки. Він чекав, що Шкіпер його похвалить, але той тільки наказав йому пустити дівчину, і Джеррі зрозумів, що це перелякане, скулене, причаєне створіння чимсь різниться від інших причаєних створінь, отже, з ним треба поводитись інакше.

Дівчина вже давно жила в такому переляку, що просто диво, як вона не вмерла з нього. Ван-Горн називав її своєю халепою і радий був би її спекатись, але, звісно, не знищивши, а якось інакше. Бо він же сам і врятував її від знищення, викупивши за жирну свиню.

Те дванадцятирічне дівча, недуже, кволе, дурне, непринадне для молодиків свого селища, одне слово — нічого не варте, розчаровані батько й мати призначили на з’їжу. Коли капітан Ван-Горн уперше побачив її, вона була центральною постаттю в жалобній процесії