Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

Далі його чекала нова пригода: стежачи, як натягують колючий дріт, він зіткнувся з Лерумі, тубільцем із плантації Меріндж, тим самим, котрого вранці на березі, коли сходили на судно, Бідці звалила у воду з усім його манаттям. Спіткались вони з правого боку світлового люка, біля якого Лерумі стояв і видивлявся в дешеве дзеркальце та розчісував свої дрібні кучері саморобним дерев’яним гребінцем.

Джеррі, ледве помічаючи тубільця, дріботів собі повз нього на корму, де саме під Боркмановим наглядом натягали на стояках колючий дріт. А Лерумі, озирнувшись, чи не видно його ніг за високим люком, раз копнув сина своєї чотириногої напасниці. Боса нога його влучила щеняті в болюче місце — обрубок недавно втятого хвоста. Від такої наруги, такого блюзнірства Джеррі просто оскаженів.

Капітан Ван-Горн, що саме стояв на кормі біля лівого борту й за напрямом вітру щодо вітрил перевіряв, чи добре кермує тубі-лець-стерничий, не бачив Джеррі за люком. Але він помітив рух плечей Лерумі, коли той, стоячи на одній нозі, другою замахнувсь і вдарив. І з того, що сталося далі, капітан здогадався про все.

Джеррі впав, перевернувся, схопився і, залившись з обурення нестямним дзявкотом, стрибнув на кривдника. Ще в повітрі діставши другого копняка, він, проте, встиг учепитися гострими щенячими зубенятами в щиколоток і зоставив на чорній ступні червоні сліди, перш ніж відлетів і покотився нахиленою палубою під самий фальшборт. Ще захлинаючись обуреним гавкотом, він подерся крутим дерев’яним схилом угору.

Лерумі озирнувся знову й переконався, що за ним стежать і що він може заробити прочуханку. Він кинувся до вхідного люка, щоб утекти в трюм, але Джеррі наздогнав його й шарпонув гострими зубами литку, а тоді з розгону влетів тубільцеві між ноги, і той, перечепившись, гепнувся на палубу. Як навмисне, у ту саму мить подув вітру раптово нахилив судно, і Лерумі, марно силкуючись підвестися, скотився аж на колючу дротяну огорожу по завітряному борту.

Уся чорношкіра юрма на палубі завищала з утіхи, і Джеррі, чия лють нітрохи не вгамувалась, вирішив, що то сміються з нього. Він облишив свого першого ворога, вже подоланого, і накинувся на численні чорні ноги, що аж заблимали, втікаючи. Тубільці стрибали люками в трюм і в кубрик, бігли на бушприт, підстрибували й чіплялись за ванти, зависаючи повсюди, наче страховинні птахи. Кінець кінцем Джеррі заволодів палубою, розігнавши всіх — звісно, як не рахувати матросів, бо їх він уже навчився відрізняти. Капітан Ван-Горн, голосно сміючись, підкликав його до себе, довго хвалив, і поплескував, і стусав ласкаво, а тоді обернувся до своїх чорних пасажирів і виголосив каліченою південномор-ською говіркою beche de mer, зрозумілою тубільцям:

— Гей, хлопці! Слухай! Я кажи великий слово. Цей собака — він мій собака. Котрий хлопець чіпай мій собака, я, далебі, дуже-дуже злий на той хлопець! Я всиплю йому бубни. Ви глядіть ваш нога. Я гляди мій собака. Втямили?

І пасажири, що й досі висіли вгорі на снастях, блискаючи чорними очима, погомоніли пискляво між собою й прийняли закон білої людини. Навіть Лерумі, весь подряпаний об колючий дріт, не супився й не бубонів погроз. Він тільки помацав пальцем свої подряпини й промурмотів:

— Далебі! Цей собака великий люди.

Його товариші на ті слова вибухнули реготом, і в шкіперових очах теж блиснула весела іскринка.

Не те щоб Джеррі був такий скаженючий. Він просто, як Бід-ді й Теренс, був лютий і безстрашний; ці якості він мав спадкові. І так само, як Бідці й Теренс, він любив ганяти чорношкірих, бо так його привчено змалечку. Чорношкірі — це чорношкірі, а білі люди були боги, і ось ті білі боги привчали його ганяти чорношкірих, стежити, щоб вони знали своє місце у світі — своє нижче місце. Білі люди тримали в жмені весь світ. А чорношкірі — хіба Джеррі сам не бачив, що їх завжди держали в шорах? Хіба він не бачив, як білі боги в Мерінджі часом прив’язували їх до пальм і шмагали, аж смуги залишалися на спині? Чи ж диво, що такий високородний ірландський тер’єр, зрісши в ласці у білого бога, дивився на чорношкірих очима білого бога й поводився з ними так, щоб заслужити від білого бога похвалу?

Того дня Джеррі не мав спочинку. Усе на «Еренджі» було для нього нове й дивне, а в такій тісноті, як там, цікаві речі трапляються раз у раз. Він удруге зчепився з диким собачам, що підступно напало на нього збоку, із засідки. Скриньки чорношкірих пасажирів лежали на палубі, складені абияк, і в нижньому шарі між двома скриньками була широка шпара. З тої шпари, коли Джеррі пробігав повз, поспішаючи на шкіперів поклик, вискочило дике собача, куснуло гострими зубенятами оксамитово-рудий бік Джеррі й чкурнуло назад у своє лігво.

То знов була тяжка образа. Джеррі розумів напад збоку. Не раз вони з Майклом нападали так один на одного, хоча й лише граючись. Але відступити, не бившися, коли вже зав’язав бійку, — таке було чуже природі і вдачі Джеррі. У праведному гніві кинувся він за ворогом у його нору. Але якраз там дике собача мало перевагу в бою — загнане в кут. Стрибаючи на ворога в тій тіснині, Джеррі вдарився головою об горішню скриньку, а за мить зуби його зіткнулися із зубами ворога, що злісно гарчав.

До дикого собачати не було приступу, не було як відважно, з усього розгону кинутись на нього. Джеррі міг тільки, звиваючись, повзти на череві вперед і весь час зустрічав вишкірені гострі зуби та гарчання. І все ж він кінець кінцем дав би чосу ворогові, якби Боркман мимохідь не простяг руки й не витяг його за задню лапу зі шпари. А тоді капітан Ван-Горн покликав його, і Джеррі слухняно подріботів на корму.

Обідали на палубі, у затінку від бізані, і Джеррі, що сидів між двома чоловіками, теж дістав свою пайку. Він уже добрав, що з двох білих капітан — вищий бог, бо віддає накази, а помічник їм кориться. Помічник, знов же, віддавав накази тубільцям, але жодного разу не наказав капітанові. Крім того, Джеррі вже почував прихильність до капітана, отож і тулився до нього. Коли він тицьнувся писком у капітанову тарілку, капітан тільки вичитав йому не дуже сердито; зате як він лише принюхався до по-мічникової чашки з чаєм, що так цікаво парувала, то помічник дав йому брудним пальцем щигля по носі.

Та й не пригощав його помічник нічим. А