Ведмеже місто - Фредрік Бакман

Майже половину свого життя Захаріас збирався з ним покінчити. Раз у раз продумував деталі. Потрібне місце, де вони побачать його. Щоб змусити цих свиней потім жити з цим. «Ви це зробили». Йому небагато потрібно — мотузка, кілька інструментів, щось, куди можна стати. Можна було б табуретку, але перевернуте відро також підійде. Відро у нього в руці. Усе інше в наплічнику.

Єдине, що досі — вже багато років — зупиняло його, — це Амат. Єдиний його друг, але цього було достатньо. З Ліфою вони ніколи так не товаришували, були разом лише через Амата, тому коли Амата перевели до юніорів і він вибрав собі інше життя, для Захаріаса все скінчилося.

Він тримався за життя лише через Амата. У найтемніші, найтяжчі ночі Амат казав йому: «Заху, одного дня ти матимеш більше грошей і влади, ніж усі ці свині. І тоді ти будеш милосердним. Тому що тобі відомо, як боляче бути безсилим. І ти не заподієш їм кривди, хоч матимеш таку можливість. І від цього світ стане кращим».

У тебе ніколи не буде таких друзів, як у п’ятнадцять. Сьогодні Захаріасу виповнюється шістнадцять. Він заходить до школи, не зважає на сигналізацію. І ставить відро на підлогу.

Жанетт дивиться на підлогу, і її серце вискакує з грудей. Перед нею велика калюжа, вода повільно розтікається під її ноги. Вона стоїть майже біля входу, біля рядка шафок старшокласників. Відчуває якийсь різкий запах, він сильно ріже в ніздрі. Брат підходить ближче, два ліхтарики світять в одному напрямку.

— Що це таке на підлозі? — запитує брат.

Ана так голосно скрегоче зубами, аж чує її тато. Він шепоче:

— Вони просто бояться, Ано, просто шукають собі цапа-відбувайла.

Ані хочеться горлати. Смикнути двері сусідського будинку, зірвати зелений прапорець і рявкнути: «А чому цап-відбувайло не КЕВІН? ЧОМУ?». Ана хоче кричати так голосно, щоб усі інші сусіди на Височині теж це почули. Кричати, що вона обожнює хокей. ОБОЖНЮЄ хокей! Але ж вона — дівчина, то що станеться, якщо вона скаже про це хлопцеві? Він відповість: «Справді? Дівчина, і любить хокей? Окей. Тоді хто виграв Кубок Стенлі у 1983 році? Хто? А хто мав сьомий результат за очками в 1994-му? Ну? Якщо ти так любиш хокей, то відповідай!».

Дівчатам у Бйорнстаді не можна просто любити хокей більше, ніж прийнято. Краще, щоб вони взагалі його не любили. Бо якщо ти любиш цю гру, тоді ти лесбійка, а якщо любиш гравців — курва. Ані хочеться притиснути до стіни цього чортового сусіда і пояснити йому, що ця роздягальня, в якій ці хлопці гигочуть зі своїх тупих жартів, урешті перетворюється на консервну бляшанку, тому вони повільніше дорослішають, а деякі й гниють зсередини. У них немає подруг серед дівчат, і жіночих команд тут теж нема, тому хлопці звикають до того, що хокей належить лише їм, а тренери вчать, що дівчата їх «відволікають». Тому вони вважають, що дівчата існують лише для того, щоб з ними перепихатися. Ані хочеться розказати, як усі в цьому місті вихваляють хлопців, коли вони «борються» і «не здаються», але ні один не відкриє рота і не пояснить, що коли дівчина каже «ні», то це, бляха, означає «НІ»! Проблема цього клятого міста не в тому, що хлопець зґвалтував дівчину, а в тому, що всі роблять вигляд, ніби НІЧОГО страшного не сталося! І тепер усі інші хлопці будуть думати, що зробити так — це нічого страшного. Тому що всім байдуже! Ані хочеться залізти на дах будинку і кричати: «Вам плювати на Майю! Та насправді на Кевіна теж! Бо вони для вас не люди, а просто предмети, які мають свою ціну. Просто його ціна вища за її!».

Ана стільки всього хоче зробити. Але на вулиці порожньо, і вона мовчить. І ненавидить себе за це.

— Що це таке на підлозі? — повторює запитання брат.

— Вода, — відповідає Жанетт.

Вона знає, небагатьом учням відомо, як можна проникнути в школу, попри те, чи спрацює сигналізація, чи ні. Вона не знає, чи той, хто зайшов сюди, планував закінчити все ще до приїзду охорони, чи йому було взагалі однаково.

Того ранку на першому уроці Жанетт заміняє вчителя у дев’ятому класі. Вона помічає фарбу на руках у Захаріаса. Від нього різко пахне мийним засобом. У коридорі на одній із шафок більше нема написів «КУРВА», тому що він цілу ніч їх відшуровував. Бо він знає, що відчуває людина, яку кривдять інші лише тому, що можуть це робити. Знає, як у цьому місті сильні поводяться зі слабшими.

Жанетт нічого не каже Захаріусу. Вона знає, що це його тихий бунт. Вона нікому не розповідає, хто проник до школи вночі, і тому стає спільницею цього тихого бунту.

Анин тато далі невміло тримає руку в доньки на плечі, вони заходять у будинок, і Ана вислизає. Він дивиться, як вона відносить рушниці в підвал. Бачить її ненависть. Він пам’ятатиме, як подумав: «З усіх чоловіків на світі, на місці яких я не хотів би бути, найменше я б хотів опинитися на місці того, хто скривдив найкращу подругу цієї дівчинки».

42

Коли дітей вчать полювати, їм пояснюють, що в лісі є два типи звірів: хижаки і втікачі. У хижаків очі вузько посаджені й дивляться вперед, бо їм треба пильнувати свою здобич. Звірі-втікачі мають широко розставлені очі, бо їхній єдиний шанс вижити — встигнути помітити хижака, який підкрадається.

Коли Ана і Майя були малими, вони годинами стояли перед дзеркалом з лінійкою і намагалися зрозуміти, котра з них який звір.

Фрак сидить у себе в кабінеті, супермаркет ще не відкрився, але в приміщенні купа народу. Ці чоловіки прийшли сюди, бо не хочуть, щоб їхню зустріч бачили в льодовій арені. Вони нервуються, поводяться ніби параноїки. Говорять про журналістів, які всюди нишпорять. Повторюють слово «відповідальність», пояснюють Фракові, що «тепер треба припильнувати, щоб справа не вийшла з-під контролю». Це кажуть спонсори, члени правління, але сьогодні вони, звісно, перш за все стурбовані друзі, тати і громадяни. Вони переймаються, щоб було краще для міста. Краще для клубу. Всі просто хочуть, щоб з’ясували правду. Чути чийсь схвильований голос: «Та всім і так зрозуміло… навіщо Кевіну таке робити? Звісно,