Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Мартін був вражений їхньою обізнаністю в найрізноманітніших справах. їм було відоме те, про що ніколи не писали газети: усі таємні нитки й пружини, що надають руху маріонеткам. Навіть Мері, приєднавшись до розмови, виявила такий розум і знання, яких він не зустрічав у жодної з небагатьох знаних йому жінок. Поговоривши з Мартіном про Свінберна й Росетті[46], вона несподівано повела його крученими стежками маловідомої йому французької літератури. Зате коли вона почала боронити Метерлінка, він узяв над нею гору, виставивши глибоко обмірковані тези з «Ганьби сонця».
Увійшло ще кілька чоловіків, і в кімнаті аж темно вже стало від тютюнового диму, коли Брісенден раптом дав гасло до бою.
— Слухайте, Крейсе, тут є для вас нова жертва, — мовив він, — юнак у розквіті літ, завзятий прихильник Герберта Спенсера. Ану, зробіть з нього геккеліанця… коли зможете.
Крейс увесь стрепенувся, немов наелектризований, а Нортон співчутливо глянув на Мартіна з лагідною усмішкою, наче обіцяючи стати йому в обороні.
Крейс почав наступ на Мартіна, але Нортон устрявав до розмови дедалі частіше, і кінець кінцем, між ним та Крейсом спалахнув запеклий герць. Мартін стежив за їхньою суперечкою і вухам своїм не вірив. Щоб таке діялося направду, та ще й у робітничому гетто на південь від Маркет-стріту, — це здавалося неймовірним. У цих людях ніби оживали всі книжки. Вони розмовляли палко й захоплено і від розумової гри збуджувались так, як інші — від алкоголю чи з гніву. Це була не суха друкована філософія, написана мало не міфічними напівбогами, як от Кант чи Спенсер, а жива, з гарячою червоною кров’ю, владно втілена в цих двох схвильованих людях. Вряди-годи до суперечки приєднувався ще хто-небудь, а інші стежили за нею напружено й пильно, з недопаленими цигарками в руках.
Ідеалізм ніколи не приваблював Мартіна, але в тлумаченні Нортона він був для нього справжнім відкриттям. Логічність ідеалізму, що справила таке враження на Мартіна, здавалось, не доходила до Крейса й Гамільтона. Вони висміювали Нортона як метафізика, а він теж брав їх на глузи, обзиваючи метафізиками. Слова феномени та номени[47] раз у раз лунали в повітрі. Крейс і Гамільтон обвинувачували Нортона в намаганні пояснити свідомість самою свідомістю, а він закидав їм словесне жонглювання і будування теорії на словах, а не на фактах. Це їх страшенно обурювало, бо вони завжди мали за правило спиратися на факти і фактам надавати належні назви.
Коли Нортон заглибився в нетрі кантівського вчення, Крейс нагадав йому, що всі добрі німецькі філософійки після смерті потрапляють до Оксфорду. Трохи згодом Нортон заговорив про гамільтонівський закон умовного[48] і його супротивники одразу ж заявили, що воші застосовують цей закон до кожного свого розумового процесу. Мартін стискав руками коліна і був у захопленні від їхнього змагання. Проте Нортон не був прихильником Спенсера і чигав також і на Мартінову філософську душу, приділяючи йому не менш уваги, як і своїм опонентам.
— Ви знаєте, що Берклі[49] ще ніхто не заперечив, — сказав він, дивлячись на Мартіна. — Герберт Спенсер підійшов до істини найближче, але все ж не досить близько.
І навіть найсміливіші його послідовники далі не пішли. Я недавно читав статтю Салібі, і він теж каже, що Спенсер «майже» заперечив Берклі.
— А знаєте, що сказав Юм?[50] — запитав Гамільтон. Нортон кивнув головою, але Гамільтон і без того мовив, звертаючись до решти: — Він сказав, що аргументи Берклі незаперечні, але й непереконливі.
— Це як на Юма, — відповів Нортон. — А в Юма розум такий самий, як і у вас, з тією тільки різницею, що в нього вистачило глузду визнати незаперечність аргументів Берклі.
Нортон був вразливий і запальний, але ніколи не втрачав самовладання, тим часом як Крейс та Гамільтон, мов дикуни, вишукували найчутливіші місця в супротивника, щоб дошкульніше шпигнути. Суперечка затяглася допізна, і Нортон, роздратований нескінченними обвинуваченнями у метафізиці, вчепився руками в стілець, щоб не зірватися на ноги, і з суворим упевненим виразом на дівочому своєму обличчі, виблискуючи сірими очима, вчинив рішучий напад на ворожі позиції.
— Гаразд, ви, геккеліанці! — гукнув він. — Хай я мислю, як знахар, а ви ж як? Ви ж не маєте під ногами ніякого грунту, ви, ненаукові догматики, що пнетеся із своєю позитивною наукою куди не слід. Ще задовго до зародження школи матеріалістичного монізму його підвалини були такі зрушені, що на них нічого вже не можна було будувати. Локк[51] — ось хто зробив це, Джон Локк. Двісті років тому, навіть більше, у своєму «Досліді над людським розумом» він довів, що ніяких вроджених ідей не буває. А ви знов твердите те саме і цілий вечір спростовуєте існування вроджених ідей. А що це означає? Це означає, що найвищої реальності людині не збагнути. Коли ви народжуєтесь, ваш мозок порожній. Явища, тобто феномени, — оце й усе, що ви сприймаєте своїми п’ятьма почуттями. Тим-то номени, яких у вас не було при народженні, не можуть з’явитися…
— Я заперечую… — перепинив його Крейс.
— Дайте мені договорити! — крикнув Нортон. — Ви можете пізнати лише ті дії та взаємодії сили й матерії, які так чи інакше впливають на ваші почуття. Бачите, я готовий припустити існування матерії, побити вас вашим власним аргументом. Іншого виходу у мене немає, бо ви обоє з природи не здатні збагнути філософські абстракції. А тепер скажіть, що ви знаєте про матерію, згідно з вашою позитивною наукою? Ви знаєте тільки те, що сприймаєте, тобто знов-таки тільки явища, феномени. Вам доступні лише зміни матерії, вірніше — ті зміни в ній, що спричинюють зміни у вашій свідомості. Позитивна наука має справу лише з феноменами, а ви настільки нерозважливі, що пнетеся в онтологію[52], аби оперувати номенами. Але ж із самого визначення позитивної науки ясно, що вона розглядає лише явища. Недарма хтось сказав, що наука про явища не може вийти за межі явищ.
Навіть знищивши Канта, ви не спроможні спростувати Берклі, хоч і закидаєте йому хибність, коли твердите, що наука заперечує існування бога, тобто, власне, доводить існування матерії… Кажу-бо, я визнав зараз існування матерії тільки для того, щоб ви мене зрозуміли. Будьте собі позитивісти, коли вам так хочеться,
