Ми проти вас - Фредрік Бакман

Йому телефонують мама і сестри, вони прочитали в інтернеті те саме, що й усі, вони хвилюються. Тому Беньї каже, що все окей. Це йому добре вдається. Він їде до собачого притулку Адрі, вночі там захворів собака. Адрі пізно повернулася від ветеринара і ще спить.

Заходячи, Беньї гупає дверима достатньо голосно, щоб сестра прокинулася з дрімання — після того вона одразу ж засинає. В Адрі по-справжньому глибокий сон лише тоді, коли вона знає, що молодший брат удома; в інших випадках вона спить неспокійно й упівока. Беньї виносить сміття, згортає свою постіль і акуратно складає її в шафу (сестра завжди надокучала йому, щоб не забував про це), потім виходить із будинку погладити собак. Вони вже теж позасинали, коли Беньї беззвучно піднімається сходами, добре знаючи, яка дошка скрипить, а яка ні, ніби хлопчисько, який стрибає в найповільніші на світі «класики».

Обережно просуває руку під подушку Адрі й намацує ключ. Востаннє цілує сонну сестру в чоло. Прокрадається до шафи зі зброєю.

Він бере рушницю і йде в ліс.

* * *

Після тренування Цаккель стоїть на стоянці й курить сигару. Виходить Петер, зупиняється біля неї й запитує:

— Ви справді хочете, щоб Відар був у команді?

Цаккель випускає з ніздрів дим.

— Так.

Петер нехотячи стогне:

— Тоді проведіть відкрите тренування. Скажіть, що може прийти кожен, у кого нема контракту з іншим клубом. Якщо Відар виявиться добрим гравцем, він буде в команді, але це місце він може заслужити своєю грою, як інші гравці!

Петер уже відчиняє двері автомобіля, але Цаккель встигає запитати:

— Чому ви сердитеся на цього Відара? Хіба можна бути таким сердитим через те, що хтось нагидив вам на стіл?

Петер стримує бажання виблювати на саму лише думку про візитну картку, яку залишив йому Відар. Лайно потрапило на клавіатуру комп’ютера, і його не вдалося вичистити ані з клавіш, ані з пам’яті. Петер хитає головою.

— Відару не можна довіряти. Команда мусить довіряти своєму воротареві, але Відар абсолютно непередбачуваний. Егоїстичний. Не можна будувати команду на егоїстах.

— То чому ви передумали? — цікавиться Цаккель.

Петер не знає, що відповісти. Тому каже, як є.

— Я хочу, щоб ми були клубом, у якому люди стають кращими. Можливо, з нами Відар стане кращим. А може, кращими станемо ми самі.

На вітрі витанцьовують сніжинки, і Петер до смерті лякається, що зрозумів це надто пізно. Що Беньї, можливо, вже ніколи не повернеться. Про Беньяміна Овіча можна сказати багато всього, але егоїстом він ніколи не був.

* * *

Потім стануть стверджувати, що це стосувалося тільки однієї людини. І це буде неправдою. Ми скажемо, що «коли таке стається, ніхто не винен», але це не так. Глибоко в душі ми будемо знати правду. Винних багато. Винні ми.

33

«Не прокидається»

Беньї нарешті зупиняється, він іще ніколи не заходив так далеко в ліс. Сніг не перестає падати, сніжинки делікатно торкаються його шкіри, але з сердитим шипінням згортаються від тепла тіла і стікають волосинками по руках. Щоки в Беньї зарум’яніли від морозу, пальці заклякли, стискаючи рушницю, хмаринка пари з рота з кожним видихом стає меншою. Аж поки він узагалі не перестає дихати.

Тиша триває довго. А тоді між деревами лунає один-єдиний постріл.

* * *

У Бйорнстаді ми хоронимо тих, кого любимо, під найгарнішими деревами. Тіло знаходить дитина, але вона не йде спокійно Бйорнстадом, як ішла Адрі, коли знайшла свого тата, Алана Овіча, багато років тому. Ця дитина біжить.

* * *

Амат і Бубу сидять у роздягальні. Вони запам’ятають свою останню розмову і гучний регіт перед тим, як дізналися про ту смерть. Їм здаватиметься, що вони вже ніколи не зможуть так голосно сміятися.

— А що дівчата вважають сексуальним? — запитує Бубу.

Він говорить це так, як і всі інші запитання: ніби його мозок — кавоварка, яку ввімкнули й забули підставити кавник, тому думки стікають на гарячу плиту і бризкають вусібіч.

— Звідки мені це знати? — безпорадно усміхається Амат.

Недавно Бубу запитував, чи правда, що контактні лінзи роблять із медуз. Ще якось він зацікавився ось чим: «Ти знаєш, що класти ключі на стіл — це погана прикмета? Окей, а якщо хтось позичить у мене ключі й покладе їх на стіл, а я цього навіть не бачитиму, то це також означає нещастя для МЕНЕ?!». Навесні він хотів знати таке: «Як знати, чи красивий у тебе член?». Нещодавно у школі він запитав Амата: «Якої довжини мають бути шорти?» — і мало не одразу після цього: «А знаєш, у вакуумі, як у космосі, якщо там плакати… куди будуть падати сльози?».

— Я чув, як якісь дівки у школі казали, що один актор сексуальний, тому що в нього «чітко виражене підборіддя і високі вилиці». А як знати, що маєш таке обличчя?

— У тебе саме таке, — відповідає Амат.

— Ти думаєш? — з надією каже Бубу.

Його обличчя безформне, ніби розварена картоплина, але Амат однаково чемно киває.

— Бубу, я впевнений, що ти дуже сексуальний.

— Дякую! — каже Бубу з помітним полегшенням, ніби викреслив це зі списку питань, які його турбують, після чого запитує далі: — Ти коли-небудь був комусь найкращим другом?

Амат стогне:

— Будь ласка, Бубу… я… ну, звичайно, я маю найкращого друга.

Бубу струшує великою головою:

— Ні, я маю на увазі — ТИ був комусь найкращим другом? Я кілька разів мав найкращих друзів, але так і не знаю, чи сам був комусь найкращим другом. Розумієш?

Амат чухає вухо.

— Сказати тобі чесно? Часто я взагалі ніфіга не розумію, про що ти говориш…

Бубу регоче. Амат теж. Так голосно і так радісно вони знову зайдуться сміхом не скоро.

* * *

У лісі ти ніколи не буваєш сам — тут про це відомо всім дітям. Беньї різко зупинився, коли перед ним, на відстані десяти метрів, з’явився звір. Поглянув йому прямо в очі. Беньї все життя полював у цих лісах, але вперше зустрів такого великого ведмедя.

Беньї йшов проти вітру, тому звір не зачув його запах. Тепер ведмідь дуже близько, він може відчути загрозу, а Беньї не має шансу втекти, тут усім дітям змалечку пояснюють: «Не біжи і не кричи, якщо ведмідь кидається до тебе — падай на землю, згорнувшись калачиком, ніби ти мертвий, голову накрий наплічником! Не починай боротьбу, поки не переконаєшся, що нема іншого виходу!».

У Беньї в руках тремтить