Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
Але товстун враз заспокоївся, його божевільний страх зник.
Він узяв з столика цигарку, запалив, кинув сірника під ноги Некулаю і глибоко затягся.
— Карл дурень! — вимовив з презирством.
— Йолопе, як ти смієш так говорити про пана оберштурмбанфюрера?
Герман засміявся:
— Не гнівайся. Ти з ним особисто знайомий?
— Ні!
— Тоді чого ж тобі сердитись? Я його добре знаю, тому й кажу, що дурень.
— Пан оберштурмбанфюрер Карл мій шеф, і я не дозволю так говорити про нього.
Герман пильно подивився на нього, — без злості, без іронії, ніби співчуваючи.
— Розумію тебе!… — мовив спроквола. — Таким і я був. Але тепер…
Якийсь час сидів, втупившись очима в картину над дверима, а потім зареготав:
— І все-таки я кажу тобі, що Карл дурень!
— Коли ти ще раз повториш це слово, я застрелю тебе, як собаку!
Товстун зневажливо повів плечима:
— Ну й що? А ти краще послухай мене. Познайомився я з Карлом давненько, ще в тридцятому році. Був час, що й я його поважав. Навіть пан Гіммлер добре відгукувався про нього. Однак з того часу, як ми стали працювати разом, я розкусив його. У цього Карла голова й справді порожня, як бочка. І він це знав. Ще вистачило в нього глузду, щоб збагнути свою тупість. Через те завжди тримав біля себе помічника, який думав би замість нього, підказував би йому ідеї та плани. Ця тактика й допомогла йому піднятися. Чужі думки, чужі плани він видавав за свої. І навіть групенфюрер[40], його начальник, говорив: «Я задоволений тобою, Карле. Твоя ідея чудова!». А насправді ті ідеї належали комусь іншому, відтоді ж, як я став його підлеглим, — мені. Проте він ні разу не похвалив мене, а тільки невдоволено крутив носом і бурчав: «В твоїй голові, Германе, мабуть, саме клоччя, а не мозок. Ти гауптштурмфюрер, але перший-ліпший обершарфюрер розумніший за тебе». Це було в той час, коли ми обидва працювали в гестапо. Пізніше, приблизно тоді, коли наш фюрер вирішив окупувати Чехословаччину, Карла забрали на роботу в абвер. Хоч він і глузував з мене, однак подбав, щоб і мене перевели туди, бо не міг обійтися без моєї дурної голови.
Товстун трохи помовчав і повів далі.
— З тобою я не знайомий… але здогадуюсь хто ти. Того другого я теж знаю, хоч ніколи його не бачив. Спершу він працював у гестапо, розумний, хитрий і досить рішучий. Я переглядав його особисту картку… Цікавий тип, дуже цікавий. Це він послав тебе до мене?
— Я вже говорив, що прийшов сюди за наказом оберштурмбанфюрера Карла.
— Пусте! Не забивай мені баки своїм оберштурмбанфюрером. А ти, мабуть, нацист, бо інакше не називав би його партійного звання. Та це не має значення. Одне хочу тобі сказати. Це я подав думку послати наших агентів у штаб дивізії. Карл одразу видав її за свою. Ту людину, що командує тобою, теж визначив я. Потім мені спало на думку ще одне. Карл тоді виїхав до Братіслави. Не чекаючи його повернення, я на власну відповідальність закликав наших людей до дії. І хоч план був розроблений досконало, однак ми зазнали невдачі. Тобі вже відомі подробиці.
— Ні, вони мене не цікавлять. Я маю інше завдання.
— Розумію!.. Мене покарали за те, що я виявив ініціативу.
— Німецький солдат не має права мислити. Він мусить тільки виконувати накази. За нього думають інші! — проказав Некулай Телимбу, наче вивчений напам'ять урок.
— Невже ти не розумієш, дурнику, що цей Карл не може сам думати? Всі його розпорядження, навіть для мене, підказані мною. Якби Карл не був тоді у від'їзді, він неодмінно схвалив би мій план. А хто ж залишився б винним? Та мені хочеться розповісти про все докладніше.
— У мене немає часу. Я поспішаю.
— Зажди… Ти зараз зрозумієш, що план Германа взагалі бездоганний. Яким би це чином дізнатися, подумав я, що змінили румуни в цій шифрувальній машині, до речі, німецького таки зразка. Уважно вивчивши карту, я помітив, що в одному місці шосе роздвоюється. Якщо румуни почнуть наступ і наші не зможуть їх зупинити, то їхні війська неодмінно підуть цією дорогою. І тоді в моїй голові з'явилась геніальна думка. Хоч і дуже смілива, але геніальна. Якби на тому роздоріжжі, мислив я, поставити нашу людину, що хоча б на чверть години спрямувала б обози у протилежний бік, і якби машина шифрувального відділу, потерпівши аварію, зупинилась серед поля, то ми легко про все й дізналися б. Такий був мій план. Але щоб реалізувати його, потрібно, по-перше, на місці румунського регулювальника поставити нашого; по-друге, цю заміну слід було зробити тоді, коли вже пройдуть основні сили; по-третє, в той час як наш солдат стоятиме на посту, машина мусила відстати од колони, і, по-четверте, вся ця операція не повинна викликати ні найменшої підозри. Як же здійснювався наш план? Ми спершу розрахували, в якому місці має статися аварія машини. За допомогою досить складного пристрою автомобіль мусив був зупинитися там, де нам потрібно. В призначений час його мав наздогнати мотоцикліст. І уяви собі ось таку розмову…
«У тебе аварія, брате?» — «Так!» — «Що там таке?» — «А біс його знає! Не можу нічого знайти». — «Давай-но дивимось!.. На машинах я розуміюсь добре, сам механік».
Звичайно, мотоциклісту наперед відомо, що поламалось. І через кілька хвилин мотор запрацює. Але, лагодячи двигун, він приведе в дію ще одну штучку, — невеличку міну, схожу на човник. Коли машина пробіжить з сотню метрів, маленький цвяшок вдарить у капсуль, і міна вибухне. Передок полетить в повітря. Не важко уявити, що станеться з людьми. І той же мотоцикліст мав зібрати плоди цього геніального плану. Добре придумано, чи не так?
— Умгу! Придумано добре, але кепсько виконано! — буркнув Некулай.
— Це просто фатальність! Ми підготували все до найменших дрібниць. Я чекав лише дня.
