Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

мені заздалегідь варто попередити: якщо хоч один такий клоун прийде, щоб зробити мій день яскравішим, то, поможи мені Боже, я скористаюся рештками своєї сили, щоб вгріти по його радісному черепку пательнею.

Тиждень тому температура все ще трималася близько 30 градусів. А зараз вже на повну працює центральне опалення. Майже весь час холодно та йде дощ. Із гольфом завтра ми пролітаємо. Не схоже, що погода поліпшиться, а запасного плану в мене нема. Я щогодини перевіряю прогноз, та все намарно. Завтра о першій по нас приїде мікроавтобус. Я хвилююсь.

П’ятниця, 13 вересня

Була тут одна жіночка, котра мала звичку залишатися в ліжку впродовж усього дня п’ятниці 13-го, просто аби переконатися, що з нею не трапиться нічого поганого. Готуючись перекусити в ліжку, вона хотіла налити собі чашку чаю. Та у чайничка відламалася ручка — жінка ошпарилась окропом, і їй довелося провести решту тієї п’ятниці в лікарні.

Учора приходив Еферт із запізнілим подарунком на день народження: смушок на сидіння мого скутера. Порадив перед використанням його спочатку випрати, бо сам він не мав часу подбати про це. Бідолашне ягня було родом із комісійного магазину.

«Хтозна, чим на ньому займалися колишні власники, розстеливши перед каміном. Там якісь дивні плями», — сказав він з ядучою посмішкою.

Я зробив вигляд, що не помітив його сороміцького натяку. Відніс той смушок у пральню і вже навіть забрав його — випраний і сухий. І без ніяких плям.

От тільки якщо я скористаюся ним для своєї залізної конячки й залишу десь надворі, коли раптом почнеться дощ, то на зворотному шляху доведеться сидіти на мокрому, скімшеному смушкові. Не буду ж я затягувати скутер всередину, поки ще здатний шкандибати. Та й не уявляю, як роз’їжджатиму по супермаркеті, сидячи на смушкові, коли надворі йтиме дощ чи сніг.

«Он знову той кумедний старий дивак волочить своє овече сідало», — уже бринів мені у вухах шепіт з виноградної вітрини.

Субота, 14 вересня

Гольфова прогулянка від самого початку зійшла на пси.

Хоча все починалося відносно гарно. Кава з тістечками у будівлі клубу й приязний та імпозантний інструктор, що втовкмачував нам правила гри. Та щойно ми вийшли надвір, аби попрактикуватися в тому, чого він нас щойно з тяжкою бідою навчив, як почався дощ. Стало холодно. А ще, як виявилося, було забагато понтів з нашого боку, бо, по правді, ми заледве могли вдарити м’ячика. Ну, щоб ви мали хоч якесь уявлення: Еф’є вцілила собі ж по литці, а ключка Греме випорснула йому з рук, мало не влучивши інструкторові в голову. Лише Еферт на своєму інвалідному візку зробив фурор: його м’ячик кілька разів летів щонайменше на сотню метрів.

Уже за півгодини ми всі відчули, що як для першої спроби з нас досить, хоча й використали лише половину часу.

Потім у порожньому барі ми випили по келиху вина, і я викликав мікроавтобус — на годину раніше, ніж планувалося.

Усі залишалися чемними, заспокоювали, що це була класна ідея, проте погода та наш поважний вік не спрацювалися. А я й досі, через день, почуваюся пригніченим. Я по-дитячому вразливий до розчарувань.

Неділя, 15 вересня

Я й далі переймався провальною поїздкою на гольф, коли до мене зайшов Еферт. Через якихось п’ять хвилин він пригрозив піти, якщо я зараз же не перестану скімлити.

«Мої нерви не витримають цього скигління старого дивака про невеличке буденне розчарування».

Це мене трохи розворушило.

До того ж Еферт пройшов із гарною новиною: Загін день народження для самотніх старих розформували на бажання волонтерів.

Натовп якихось незнайомців, котрі приходять заспівати тобі, а потім призволяються твоїм же святковим тортом, — таких веселощів для мене вже занадто, щоб і далі кайфувати від самотності. Зізнаюся, торік мені не стало духу сказати їм не приходити. На відміну від Еферта. Та вони все одно прийшли під його двері й заспівали «Многая літа».

Пані Оперс нещодавно вирішила ходити задом наперед: через це, як вона гадає, їй рідше хотітиметься в туалет. Планую номінувати її на Іґнобелівську премію, яку цього року отримало чимало виняткових дослідників. Наприклад, Браян Крендал — за дослідження власних екскрементів після споживання вареної землерийки. А ще японсько-китайська команда, яка досліджувала вплив опери на ймовірну тривалість життя миші після операції на відкритому серці. О, а ще ж Густано Піццо, котрого посмертно нагородили за винайдення пастки для викрадачів літаків: негідника опускало в капсулу, яку пілот міг потім скинути на парашуті. Хоч дехто вважав парашут непотрібним прибамбасом.

Понеділок, 16 вересня

Пан Шіппер попросив, аби всі зберігали для нього використані сірники. Він планує побудувати з них точну копію нашого будинку для людей похилого віку. Той старигань сподівається, що потрапить так на сторінки «Het Parool». Стельваген входить до консультативної ради газети.

Хтось колись змайстрував із семи мільйонів сірників модель собору Святого Петра. Такі проекти завжди наштовхують мене одну на думку: «Горить!» Двадцять п’ять років здиміє за три хвилини. Десь глибоко в