Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

До пана Ван дер Схафа на вулиці підійшов молодик із проханням розміняти євро двома монетами по п’ятдесят центів, аби скористатися візком у супермаркеті. Той малий був дуже люб’язним і запропонував потримати гаманець. Коли пан Ван дер Схаф дістався додому, виявилося, що він обміняв євро на одну десятку та дві двадцятки.

І хіба ж того малого спіймають…

А далі — неозброєне пограбування? Щонайбільше громадські роботи без втрати привілеїв.

Старіючи, люди не схильні дотримуватися лівих поглядів. Більше прáвих — і це норма. Що це говорить про нас?

За моїми підрахунками, це вже втретє за останні кілька місяців один із наших пожильців попався на гачок очевидного шахрайства. А нас усіх про це попереджали. Та коли хтось на вулиці просить нашої допомоги, то половина з нас стає безжалісно підозріливою, тоді як інша половина залишається наївно переконана в чесності своїх співвітчизників.

Науковець якийсь-там, не пам’ятаю його імені, заявляє, що вже десь за п’ятнадцять років хворобу Альцгеймера можна буде попередити. Прикрі новини для наших підстаркуватих хлопців і дівчат, які тільки-но почали втрачати глузд. Вони цього вже не застануть, принаймні не при здоровому глузді. Ото не пощастило.

З іншого боку, в американців за усі ці роки було чимало вдалих втеч. Як стало відомо з нещодавно розсекречених документів, із 1950-го до 1968-го було щонайменше 700 серйозних інцидентів із використанням ядерної зброї. Американський бомбардувальник якось «випадково скинув» дві ядерні бомби десь у штатах — дві боєголовки були у 260 разів потужніші за ті, що скинули на Хіросіму. Одна з них мало не вибухнула, коли три з чотирьох запобіжників вийшли з ладу.

Звісно, нема причин гадати, що такі інциденти припинилися. От тільки їх не розголошуватимуть аж до 2058-го року. Тож я більше не витрачатиму на це часу, даю слово.

Зважаючи на все це, нам і так уже пощастило, що ми ще живі.

У нас, як не прикро, не завжди стоять при владі співчутливі люди. Згадати лише Гітлера, Сталіна, Мао. Разом вони знищили двісті мільйонів, і це навіть без застосування ядерної зброї. Якби існувала нагорода найдурнішому створінню на Землі, людина стопудово стала б одним з номінантів.

Завтра повернуся з описом чарівних подробиць буденного життя. Скоро до входу приїде мікроавтобус, і восьмеро жвавих пенсіонерів вирушать назустріч гарному дню, ховаючи голови в пісок. Підійматимемо їх лише для напоїв і закусок.

На комоді стовбичить портрет мужнього мене, намальований Греме, який, як виявилося, тяжіє до неоекспресіонізму.

Учора після обіду мікроавтобус відвіз нас до Берґен ан Зее, мистецького селища в Північній Голландії. На нас чекали у вишуканому пляжному павільйоні. Еферт не покумекав, що нам треба буде тягти його в інвалідному візку через дюни. Знадобилося чимало зусиль, аби виперти його на верхівку, а щойно опинившись на горі, ми мусили докладати ще більше зусиль, щоб не дати йому скотитися вниз з іншого боку й приземлитися там головою в пісок. Зрештою, нам таки вдалося знайти двох сильних молодих бігунів, які запропонували знести Еферта униз по пагорбу, а потім протягли його ще з сотню метрів через пісок і доставили живого й здорового до пляжного кафе — воно й було місцем зустрічі нашого заняття з живопису.

Артистична пані встановила фарби та полотна на восьми переносних мольбертах. Нас розбили на пари й дали інструкції, як намалювати портрет напарника. Результати були кумедні. Представлено кожний стиль мистецтва за останні п’ять століть.

Зрештою ми з Еф’є вшилися, щоб намочити пальці у Північному морі. Тримаючись за руки.

Наприкінці була здорова їжа та п’яна природа. Потім власник пляжного кафе дозволив Еферту піднятися на дюну на своєму тракторові. Наче королева, Еферт помахав нам з дуже високого сідала. Під час повернення додому лунав гучний спів.

Сьогодні вранці пані Камерлінґ запитала Греме, чи не намалює він і її портрет. Еферт порадив йому озвучити вартість у 780 євро, без ПДВ.

«Щоб відзначити тиждень Недоумства, мені хочеться запросити вас трьох на келих вина та закуску в кафе «Око», — так сказала учора Грітьє мені, Еф’є й Едварду.

Коли ми заперечили зі словами, що нам варто розділити витрати, вона лише сказала: «Маячня і дурня!»

Таксі туди, таксі додому.

Коли ми сиділи, гріючись на сонечку і вдивляючись у води Ей, вона безтурботно пояснила:

«Я сповнена рішучості на схилі літ стати жахливою марнотратницею. Хочу спорожнити свій рахунок із заощадженнями ще до того, як не знатиму, що таке рахунок».

Гадаю, це правильний підхід до недоумства.

Та, як на мене, досить — це досить. День хворих на Альцгеймера — це одне, але тепер у нас, схоже, цьому присвячений цілий тиждень!.. Останнім часом по телевізору показували щонайменше вісім програм про недоумство. Ну ок, тепер ми знаємо. Це не так вже і складно: вам ставлять діагноз недоумство — і вже через деякий час