Дочка Медічі - Софі Періно

Якусь мить Анжу тримає мене, а потім відпускає з пронизливим, брутальним сміхом — я падаю на підлогу.

— А як щодо Гіза? — запитує він.— Невиправдані амбіції — надто маленька розплата за те, що він позбавив цноти нашу сестру. Ваша величність має по-мститися краще.

— Гіз на полюванні, чи не так? — Карл дивиться на мене безжальними очима.— Я відправлю Ангулема на полювання й накажу його принести дещо серйозніше за оленя. Він поцілить у герцога, й це нарешті зіб’є пиху з дому Гізів і спустить їх із небес на землю.

Hi-ні-ні! Голос у моїй голові перелякано кричить. Якщо Карл віддасть такий наказ, наш зведений брат підкориться. Його статки, його життя як таке залежать від короля. Мати з ним не дружить, вона не бачить у ньому нічого від свого чоловіка, але забагато від жінки, яка звабила того чоловіка.

— Чудово! — Анжу сміється.— Відвести нашу сестру до її апартаментів?

— Хай забирається звідси,— відвернувшись, каже Карл.

— Дозвольте спершу подбати, аби вона мала пристойний вигляд,— каже мати.— Нам не потрібні розмови, які ще більше її скомпрометують.

Може, ви маєте на увазі розмови про те, що ви чудовиська, здатні здійняти руку на власну кров і плоть?

Анжу бере мене під руки й допомагає підвестися. Посадивши мене за туалетний стіл короля, мати розчісує моє волосся й приводить до ладу моє обличчя. Однак вона не може приховати ані розірваний рукав, ані синець на моїй правій вилиці. Дивлячись на відображення Анжу, який стоїть за нашими спинами, вона каже:

— Мерщій, поспішайте, доки всі в палаці не прокинулися.

Я підводжусь, докладаючи всіх зусиль, аби поводитися гідно. Анжу хапає мене за руку. Я намагаюсь вирватися, але він хитає головою, даючи зрозуміти, що не терпітиме опору. Відчинивши двері, він пхає мене вперед. Барон де Рец стоїть осторонь, його обличчя незворушне. Що б він не чув, що б не бачив, він завжди на боці моєї матері.

Анжу заштовхує мене до моїх апартаментів майже в обійми Жийони, яка чекає на моє повернення. На її обличчі, немов у дзеркалі Карла, чітко видно, як жахливо я виглядаю. Ми не самі. Баронеса де Рец сидить на одному з моїх стільців.

— Як ви дійшли до такого? — сумно запитує вона, хитаючи головою.

— Закохуватися — привілей молодих. Ви самі казали,— відповідаю я, вивертаючись із рук Жийони.

— Ви знаєте, що я зовсім не це мала на увазі.

— Я не вчинила нічого непристойного,— випалюю я. Я втомилася доводити мою невинність.

Баронеса дивиться мені прямо у вічі, вона ніколи так не робила під час своїх нотацій про порядну поведінку. Таке враження, що прагне зазирнути в мою душу. Мабуть, їй вдається, адже вона каже:

— Я вірю вам.

— Тоді допоможіть мені.

— Не можу.

— Якщо так, ви прирікаєте герцога на смерть.

— Упевнена, що це перебільшення.

— З королем стався один із його нападів люті,— відповідаю я.— Він хоче влаштувати нещасний випадок на полюванні, і ніхто з його оточення не має підстав зупиняти його. Треба знайти спосіб попередити герцога, аби він був напоготові.

— Герцогиня де Невер,— смиренно каже баронеса.

Звісно, вона знає: усе, що відбувалося між мною та герцогом за межами двору, відбувалося за сприяння Генрієтти. Деякий час вона вважала герцогиню своїм ворогом і моєю розбещувачкою. Як же я люблю її за те, що вона здатна подолати свої особисті почуття. Я лише сподіваюся, що Генрієтта вчинить так само. Минув місяць після нашої суперечки, і, попри те, що зовні все здається таким, як і раніше, наші стосунки залишаються напруженими.

— Вони стежитимуть за герцогинею біля воріт,— кажу я.— Якщо моя мати не подбала про цей застережний захід, Анжу подбає неодмінно.

Я наказую Жийоні бігти до готелю де Невер і переказати її милості: якщо вона ще любить мене, хай відправить вершника туди, де полює Гіз. Посланець, якому вона довіряє, мусить попередити мого герцога, що в лісі він наражається на небезпеку значно вищу за ймовірність випасти із сідла, тож йому краще повернутися до Парижа й заховатися у своєму готелі.

Я дивлюсь, як моя тінь виходить із кімнати, схиляю голову на руки й гірко плачу. Якщо Карл одержимий вбивством мого коханого, врятуватися на полюванні — лише перший крок. Невже Генріху доведеться жити, постійно озираючись у пошуках Ангулема? Першого замаху ще можна уникнути. Проте, коли моя родина налаштована позбутися когось...

Кілька хвилин я ридма ридаю, аж тут відчуваю дотик руки на моєму плечі.

— Невже корона Португалії — така жахлива доля? — ласкаво запитує баронеса.— Ви закохалися в герцога, оскільки він гарний і сміливий. З достовірних джерел нам відомо, що король Португалії не поступається йому. Просто виконуйте свій обов’язок, і все буде гаразд.

Я дивлюсь на неї, не вірячи власним вухам. Як мені розлюбити Генріха й закохатися в чоловіка, якого я ніколи не бачила? У чоловіка з рудим волоссям диявола?

— Якщо мені заборонено виходити заміж за коханого, я волію не виходити заміж взагалі.

— Це небезпечні слова, особливо для герцога де Гіза.

ри дні по тому я дізнаюсь, що Генріх повернувся до Парижа. Звістка спершу надійшла від Генрієтти, яка за нинішніх обставин пробачила мені все й навіть не нагадувала,