Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

А тим часом Ґендзі, згадуючи про минуле, звернувся до Касіваґі з такими словами: «Колись ми з вашим батьком змагалися за першість у багатьох справах, але, зізнаюсь, у грі з м’ячем я не зміг взяти над ним гору. Може, не варто говорити про спадковість у такій незначній сфері, однак ваша належність до блискучого роду неминуче позначилася і тут. Ваша спритна гра приголомшила сьогодні всіх гостей».

«Сумніваюсь, що наш рід, який у важливіших справах не досяг великих успіхів, завдяки успадкованій майстерності в грі з м’ячем заслужить добру пам’ять у нащадків», — силувано всміхаючись, відповів Касіваґі.

«Не згоден з вами, — заперечив Ґендзі. — Гадаю, що в літопис роду треба вписувати будь-які чудові досягнення, а тому ваші успіхи у грі з м’ячем варті того, щоб про них дізналися нащадки». Він був таким прекрасним, що, дивлячись на нього, Касіваґі мимоволі подумав: «Та хіба посміє думати про когось іншого жінка, яка звикла бачити коло себе такого чудового чоловіка? Навряд чи я зможу прихилити її до себе. Навіть якщо вона мені співчуватиме». Поступово впевнившись у тому, що йому до принцеси не доступитися, Касіваґі вкрай зажурився і з болем у серці покинув садибу на Шостій лінії.

«Коли останнім часом я нуджуся на дозвіллі, то, приїхавши сюди, можу трохи розвіятися», — сказав Касіваґі. «Батько просив, щоб ми одного підходящого дня, коли ще не опаде вишневий цвіт, знову відвідали його. Може, якось заїдете попрощатися з весною? І захопіть із собою лук...» — попросив Юґірі, і юнаки домовилися про зустріч найближчими днями.

Поки в дорозі вони їхали разом, розмовляючи про те, про се, Касіваґі все-таки захотів поговорити про принцесу. «Здається, що ваш батько, як і раніше, проводить більшу частину часу в Весняних покоях. Видно, тамтешній пані він віддає перевагу, — сказав Касіваґі. — А як ставиться до цього принцеса? Мабуть, страждає тепер, бо звикла до дбайливої опіки імператора Судзаку, свого батька. А тому мені щиро шкода, що вона журиться, позбавлена його уваги.

«О ні, ви помиляєтеся! — відповів Юґірі. — Це не зовсім так. До пані Весняних покоїв батько ставиться інакше, ніж до інших, бо сам виховав її. Але й принцесу він не залишає без уваги.

«Не треба так казати. Я все знаю. Упевнений, що вона часто почувається нещасною. Адже імператор Судзаку так любив її. А тепер що вона бачить?..» — співчуваючи принцесі, заперечив Касіваґі.

«Чому так сталося,

Що соловей, який літає

З дерева на дерево,

Не хоче відпочити

На квітучій вишні?[353]

Чомусь весняний птах на вишню не сідає... Як дивно!..» — проказав він наче сам до себе.

«Чи не занадто багато уваги приділяє він принцесі? — подумав Юґірі. — Виходить, я не помилявся...»

«Нехай в далеких горах

Гнізда вити зозуля звикла,

Та хіба можуть їй

Обриднути ніжні барви

Вишневого цвіту?

Хіба можна вимагати, щоб перевага віддавалася одному-єдиному дереву?» — відповів він, і цю неприємну розмову спробував перевести на щось інше. Невдовзі юнаки розійшлися.

Касіваґі, як і раніше, жив одинаком у Східному флігелі будинку Великого міністра. Плекаючи честолюбні задуми, він жив так уже давно і часто почувався засмученим і самотнім, хоча й не міг нікого в цьому звинувачувати. Щоправда, іноді він самовпевнено думав: «Хіба з моїми здібностями й чеснотами я не маю права сподіватися на здійснення своїх мрій?» Однак після того пам’ятного вечора Касіваґі остаточно занепав духом і думав лише про те, як знову хоч мигцем побачити принцесу. «Якби я був невідомою людиною, то зміг би влаштувати нам зустріч, — міркував він, — або переїжджаючи з одного місця на інше через настання посту, або ніби уникаючи небажаного напряму. Але, на жаль, принцесу так пильно охороняють, що мені навіть не вдасться зізнатися їй у своїх почуттях». А тому, як звичайно, він написав листа служниці Кодзідзю: «Нещодавно весняний вітер заніс мене у величну садибу на Шостій лінії, але через це Ваша пані, напевне, стала ще більше мене зневажати. З того вечора невимовна туга заволоділа душею. От і «ввижатиметься увесь день моя любов невтішному мені»[354].

Дивлюся здалека

Й зітхаю, бо зірвати

Не можу квітки,

Що серце полонила

Того вечора на все життя».

Кодзідзю, не знаючи, про який вечір іде мова, подумала, що це звичайні любовні скарги. Та, коли біля принцеси нікого не було, передала їй цього листа.

«Мене дратує завзятість, з якою цей чоловік докучає вам своїми листами, в яких повторює, що не може вас забути, — усміхаючись, сказала вона. — Але коли бачу його сумне обличчя, то мимоволі починаю співчувати йому».

«Що ви таке кажете? — простодушно здивувалася принцеса і почала читати вже розгорнутий лист. Та коли дійшла до слів «неначе бачив і неначе ні», то почервоніла, бо, згадавши про ненароком підняту штору, здогадалася, що Касіваґі має на увазі. Недарма Ґендзі так часто застерігав її від необачності. «Не показуйтесь Удайсьо[355], — казав він, — ви надто наївні й необережні. І досить найменшої неуважності, щоб він вас побачив». «А що, як Удайсьо бачив мене і сказав про це панові? — жахалася принцеса. — Той, напевне, сваритиме мене». Вона не думала про те, що її бачила чужа людина, а боялася, що накличе на себе гнів Ґендзі. От наївна дитина!

Помітивши, що цього разу принцеса вагається з відповіддю ще більше, ніж зазвичай, і відчуваючи, що змусити її відповісти не вдасться, Кодзідзю, як уже не раз бувало раніше, нашвидкуруч написала відповідь сама: «Того вечора я не помітила на Вашому обличчі ніякого смутку. Мене образило, що Ви зайшли без дозволу, і я не пустила Вас до себе. Але поясніть, що Ви мали на увазі, коли сказали «неначе бачив і неначе ні»? Що це за зухвалий натяк?..

Своєї таємниці не виказуйте

Ні поглядом, ні словом,

Нехай ніхто не знає,

Що мрієте про вишню,

Яка росте у горах.

Бо це марна справа...»

Перша зелень 2

Головні персонажі:

Ґендзі, колишній Великий міністр, господар садиби на Шостій лінії, 41—47 років

То-но цюдзьо, Великий міністр у відставці, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Касіваґі, Уемон-но камі, 25(26)—31(32) роки, син Великого міністра

Третя принцеса, Сан-но мія, 15(16)—21(22) роки, дочка імператора Судзаку

Хіґекуро, Садайсьо, Правий міністр, чоловік Тамакадзури

Юґірі, Удайсьо, 20—26 років, син Ґендзі й Аої

Ньоґо Кокіден, дочка Великого міністра, наложниця імператора Рейдзея

Принц-спадкоємець, новий Імператор (імператор Кіндзьо), син імператора Судзаку і наложниці Сьокьоден

Імператриця Акасі, ньоґо з покоїв Кіріцубо, 13—19 років, дочка Ґендзі й пані Акасі

Імператор Судзаку, Імператор з палацу Судзаку, що прийняв постриг, Імператор-монах, син імператора Кіріцубо, старший брат Ґендзі

Тамакадзура, дружина Садайсьо, дружина Правого міністра, пані Найсі-но камі, 27—33 роки, дочка Великого міністра і Юґао, названа дочка Ґендзі

Макібасіра, дочка Хіґекуро (Садайсьо) від першої дружини

Принц Сікібукьо, батько Мурасакі