Престиж - Крістофер Пріст

Тут є світло, прошепотів мій брат.

Уважно роздивившись стіни з допомогою єдиного ліхтаря, я вгледів ізольований електричний кабель, охайно прокладений уздовж одвірка. На рівні мого плеча містився звичайний вмикач. Я клацнув ним. Попервах нічого не сталося.

Згодом, глибоко внизу, десь у надрах печери, почувся шум двигуна. У міру того як гудіння генератора посилювалося, по всьому підземеллю загорялися вогні. То були тьмяні лампочки, недбало прикручені до склепіння і закриті дротовими щитками, але потреба в ліхтарі відпала.

ІІІ

Печера виявилася природною розщілиною у скелі, розширеною завдяки нещодавно прорубаним тунелям і гротам. Виступи гірської породи утворили щось на кшталт полиць, яким пізніше надали форми й об’є­му, вирізавши отвори в тонких зовнішніх шарах. Колись давно хтось намагався вирівняти підлогу — довкола валялися кам’яні брили й щебінь. Зі скелі, неподалік від внутрішніх дверей, скрапувала джерельна вода, внаслідок чого на стінах з’явилися жовті плями — відкладення солей кальцію. У тому місці, де вода стікала на землю, була встановлена примітивна, але придатна для використання ринва: сучасні труби відводили воду в дренажний колодязь, засипаний камінцями.

Повітря було навдивовижу приємним і значно теплішим, ніж надворі, де лютувала буря.

Учепившись обома руками в стіни, аби втримати рівновагу, я зробив кілька кроків. Просуватися було важко через численні ями та вибоїни, тьмяно осяяні поодинокими лампочками. Десь за п’ятдесят ярдів коридор круто обривався і звертав праворуч; глянувши наліво, я помітив великий грот, який, судячи з круглої арки входу, був рукотворним. Стеля сягала футів зо сім ­заввишки, що давало змогу випростатися на повен зріст. Елект­ричного освітлення не було, тож я увімкнув уцілілий ліхтар.

І негайно пошкодував про це. Тут зберігалася величезна кількість старовинних домовин. Здебільшого вони були складені штабелями, а близько десятка стояли вертикально, притулені до стін. Домовини мали різний розмір, але переважали маленькі, вочевидь призначені для дітей, що справляло гнітюче враження. Усі перебували на різних стадіях розпаду. Особливо постраждали ті, що розташовувалися горизонтально,— темне дерево покривилося і розтріскалося від часу. Чимало вік провалилися всередину, туди, де покоївся прах, а на деяких верхніх домовинах відпали бокові частини.

Біля підніжжя штабелів були розкидані якісь бурі уламки — імовірно, кістки. Віка вертикально розміщених домовин були відгвинчені й ледь прикривали останки.

Я швидко відступив назад, до головного коридору, й оглянув двері, крізь які потрапив сюди. Ледь помітний вигин тунелю затуляв шлях до виходу. Десь у глибинах печери безперестанно гудів генератор.

Мене кинуло в дрож. У голові крутилася одна думка: якби не цей невиразний рокіт, якби не цей ліхтар, мене би поглинула жахлива темрява.

Назад вороття не було. Мій брат чекав на мене.

Набравшись сміливості, я рішуче попрямував униз і повернув праворуч, відійшовши подалі від входу. Попереду знову виросли сходи; у цьому місці лампочки повісили ближче одна до одної через те, що сходинки мали різну висоту і були викривлені набік. Тримаючись рукою за стіну, я спустився. Тунель вивів мене до ще однієї, просторішої печери.

Скрізь височіли металеві триярусні стелажі, пофарбовані в коричневий колір і скріплені хромованими гайками й болтами. Широкі полиці містилися прямісінько одна над одною, наче корабельні ліжка. Пробиратися між стелажами було доволі зручно, а центральний прохід перетинав усю печеру. Над кожним стелажем горіла лампочка, освітлюючи те, що там зберігалося.

IV

На полицях лежали чоловічі тіла — повністю одягнені, але нічим не прикриті. Усі вони були вбрані у вечірні костюми: добре підігнані фраки, білі сорочки з чорними краватками-метеликами, жилети скромного фасону, вузькі штани з атласними лампасами, білі шкарпетки, лаковані черевики. Руки затягнуті в білі бавовняні рукавички (подекуди були проставлені мітки червоним чорнилом).

Тіла анітрохи не відрізнялися одне від одного. Бліде обличчя, орлиний ніс, тоненькі вуса. Безкровні губи. Вузьке чоло, поріділе волосся зачесане назад і змащене брильянтином. Декого поклали долілиць — погляд був спрямований на наступну полицю або кам’яну стелю. А дехто дивився бозна-куди, оскільки шия була повернута вбік.

Очі всіх трупів були розплющені.

На більшості облич застигла посмішка, що відкривала зуби. Усі мали той самий дефект — відколотий край на лівому верхньому різці.

Мерці заклякли в різних позах. Дехто лежав виструнчившись, а декотрі були нахилені або скрючені. Майже всі пози здавалися неприродними через зігнуту ногу.

Кожен чоловік неначе скам’янів із задертою догори ногою.

Руки теж були складені по-різному. Підняті над головою, простерті вперед, наче у лунатиків, витягнуті вздовж тулуба.

Але я не помітив жодних ознак тліну. Таке враження, ніби тіла заморозили, знерухомили, не позбавивши життя.

На трупах не було ні пилинки; від них нічим не пахло.

V

На бортику кожної полиці виднілася біла бирка з рукописним текстом, покладена в пластиковий футляр і міцно закріплена знизу.

Перший напис, на який упав мій погляд, проголо­шував:

Театр «Домініон», Кідермінстер

14/4/01

15.15 (День)

2359 /23

25 г.

Полицею вище я виявив майже таку саму бирку:

Театр «Домініон», Кідермінстер

14/4/01

20.30 (Вечір)

2360 /23

25 г.

Ще вище я побачив третій труп:

Театр «Домініон», Кідермінстер

15/4/01

15.15 (День)

2361 /23

25 г.

На сусідньому стелажі лежали ще три тіла, позначені ярликами. Дати наводилися у хронологічній послідовності. Наступного тижня місце дії змінилося: театр «Фортуна» у Нортгемптоні. Шість показів. Потім — двотижнева перерва й поодинокі виступи на різних провінційних сценах, свідченням яких були дванадцять трупів, позначені бирками й розкладені в хронологічному порядку. Наступний ангажемент у брайтонському театрі «Палас-Пірс» тривав перші два тижні травня (шість стелажів, вісімнадцять трупів).

Я рушив вузьким центральним проходом до віддаленого кінця печери. І там, на верхній полиці останнього стелажа виявив тіло маленького хлопчика.

VI

Перед смертю він шалено пручався. Голова відкинута назад і розвернута праворуч; роззявлений рот скривився, кутики губ опущені; широко розплющені очі дивилися вгору; волосся скуйовдилося. Його кінцівки були напружені так, наче він боровся, намагаючись звільнитися. Дитина була одягнена в коричневий спортивний светр із написом «Чарівна карусель», джинси із закоченими штанинами й блакитні парусинові туфлі.

Також я знайшов бирку, заповнену від руки, як і всі попередні:

Колдлоу-Хаус

17/12/70

19.45

0000/23

0 г.

Угорі було проставлено ім’я хлопчика: Ніколас Джуліус Борден.

Я зірвав бирку і сунув її в кишеню, а потім, нахилившись ближче, зняв із полиці дитяче тільце. Щойно я торкнувся його, як внутрішнє відчуття присутності брата, що не полишало мене з дитинства, почало слабшати й за мить безслідно зникло.

Уперше в житті я відчув його відсутність.

Невідривно дивлячись на хлопчика, я спробував надати його тілу іншої пози, щоб мені було зручніше нести. Кінцівки, шия та тулуб виявилися оманливо піддатливими, ніби виготовленими з міцного каучуку. Мені вдавалося змінити їхнє положення на якусь секунду — вони вперто поверталися на місце.

Коли я пригладив його волосся, пасма відразу розтріпалися.

Я міцно пригорнув його до себе. На дотик його шкіра не була ані холодною, ані теплою. Одна з простягнутих рук, стиснута в кулак від страху, торкалася мого обличчя. Неймовірне полегшення від того, що я нарешті