Українська література » Сучасна проза » Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

Читаємо онлайн Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка
однім місці, аж скрипіла підлога і здригали нари, а маленький чубчик підлітав над кацаповим чолом, і куфайка теліпалася на його невеличкім тілі, ніби хотіла позривати ґудзики і розвільнитися. Слова ж його пісні зачіпали якісь підсвідомі елементи Брусового єства, які створені розуміти тільки первісні голоси і звуки, що кличуть до ганьби і до огиди всього того, що було дороге, але вже зруйноване. У співі була вимога крові, яка лунає з віку в вік на «красних площадях» Москви. І чулася у йому хвала і підтримка «єжових рукавіц» і «топора». Це була побожність перед брутальністю деспота… Топор, рукавіци, рукавіци і топор, топор, рукавіци, рукавіци і топор!

І став українець перед танцюристою та й почав усовіщати:

— Побійся Бога, таж у лапті треба святити й паску!.. І як їх поб'єш, то як будеш?.. А ти ж, як і всі люди, вітром не зроблений, і з паскою якось треба між люди… А як люди не приймуть, то все ж таки тебе прийме лях у товариство. І ви будете удвох святити у лапті гонор… Цебто скажену собаку, що рве на всім світі безборонних людей… яка тепер вам обом править за паску…

Але кацап, неначе ніхто до його ж й не обзивався, садив своє «бєг на мєсьцє», супроводячи його приспівом:

Топор, рукавіци, рукавіци і топор…

Вже з його чола струмками скочувалися краплі поту і поширилися під чолом орбіти неначе від переляку, і очі давали блиск, похожий на колір сірої церати, залитої якоюсь рідиною. А він все тупав і гецав на місці із своїм приспівом. І, мабуть би, не витримала ця людська істота і впала б непритомною на долівку, якби саме в цей час не залунало від камерних дверей:

— Ану, давай на обід!..

І кацап із свого танцювального місця так і плигнув на нари по посуд, неначе з воза кіт. А за ним і українець. Цей вигук штовхнув і Бруса, і він швидше, ніж міг би це зробити без його, поліз на нари і ліг, повернувшись спиною до камери. Він був нервово напружений. Боліла голова. І мигтіла одна гарячкова думка: для кого цей танець?.. І хто його скомпонував і для чого?.. І Бруса охопила тривога за доцільність свого засобу так рятуватися, як він почав. І почув він від українця:

— І вам є хліб і баланда!..

І Брус не повертаючись попрохав:

— Візьміть собі все. Я їсти не буду, бо занедужав.

І не розібрав він того, що відповів йому земляк. І чи прийняв він подарунок, чи ні. Але добре почув і розібрав, як із очка загукав чекіст:

— Шелестіян, давай з вєщамі!..

І бачив Брус, як нагло і пальонно схопився Шелестіян і як прожогом вибіг крізь відхилені двері камери у сіни тюрми…

Ось тобі, людино! Хто б ти не була і яка б ти не була… Чи багата, чи бідна, чи мудра, чи нерозумна, коли б'є грізний час небезпеки над тобою, то ти все те, проз яке проходила у житті виростаючи, оцінюєш тільки тоді, коли воно тебе зустріне знов, щоб минути. І Брус був ладен бігти і гукати, щоб вернувся односелець Шелестіян. Але дарма!.. Ніхто його не пустить і не зважить на гукання його душі із далекого принишклого юнацтва, яке нагло збудилося тільки від одного доторку байдужого випадку. Ні, Брус уже не відпочине від того нещастя, що стало грізною ніччю і над ним, і над його бідною Батьківщиною!.. До побачення і бажаю тобі у тому житті, що тобі ще лишилося, не розминутися з твоєю долею!..

Розділ шістнадцятий
Чудієв

Олена Антонівна чула, як чекісти з її чоловіком вийшли і як потупотіли під гору, і чула, як через деякий час і авто без гудка рушило з місця і поїхало. І ввесь цей час не могла стриматися від тужу, що то затихав, то знов рвався з грудей без стриму і без ослаблення. Тільки аж тоді, коли у кімнаті почула звичайну тишу, що не забуває приходити і тоді, коли тільки що народжене життя засинає відпочити, і тоді, коли хтось умирає і його лишають самого у якомусь місці, Олена Антонівна затихла. І тепер її увага зупинилася на відчинених дверях з кімнати у сінці. Якби я не знав про те, як тиша впливає на душу людини, то я б сказав, що жінки люблять плакати тільки тоді, коли хтось їх чує або на їх дивиться. І через те, що я знаю, то я про це далі й не говоритиму… І от, затихши, самотня жінка схопилася і, надівши виступці, пішла у сінці, спробувала надвірні двері. І, зітхнувши і втерши рукою очі, вернулася іти до себе в кімнату та й побачила, як сиротливо висів на вішакові чоловіків бриль. І вона його мерщій взяла і перед своїми очима повернула сюди й туди, і знов зітхнула, і з ним разом швиденько вернулася в кімнату, зачинивши за собою двері. І після цього, сівши на ліжко і поклавши бриль у себе з правого боку, почала взуватися з думкою, що треба конче передати бриль чоловікові. Але як?.. Сьогодні, як і завжди, без неї в клініці буде сутужно. А комусь іншому доручити це зробити неможливо. Бо ж хто міг би тепер зважитися нести бриль свого знайомого в Чеку? Вона сама мусить це зробити. І вона зупинилася ушнуровувати другий черевик і, не випускаючи з рук шнурівок, підвела голову раптовою думкою. Зайти до Сергія

Відгуки про книгу Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: