Вулик - Каміло Хосе Села

— Щось мені, мабуть, зашкодило; харчі часом бувають несвіжі, інакше чого б він розладнався!

— Авжеж, певно, так воно і є.

Сеньйорита Ельвіра, котра в кав’ярні доньї Роси зробилася чимось на кшталт меблів, зазвичай підтакує господині. Сеньйорита Ельвіра дуже цінує дружні стосунки з доньєю Росою.

— А кольки хапали?

— Ох, доню! Ще й як хапали! Живіт обдуло, мов той барабан! Либонь, переїла за вечерею. Немарно кажуть, бучні вечері розчиняють на цвинтар двері.

Сеньйорита Ельвіра знову підтакує.

— Еге ж, кажуть, що багато їсти на вечерю не можна, бо це недобре для травлення.

— Яке там недобре? Гірше нікуди!

Донья Роса трохи стишує голос:

— А ви добре спите?

Донья Роса звертається до сеньйорити Ельвіри часом на «ти», а часом на «ви» — як заманеться.

— Так, зазвичай я сплю добре.

Донья Роса одразу робить висновок:

— Мабуть, тому, що мало їсте на вечерю!

Сеньйорита Ельвіра ніяковіє.

— Так, ваша правда, на вечерю я їм небагато, радше мало.

Донья Роса відкидається на спинку стільця.

— От що ви, приміром, їли на вечерю вчора?

— Вчора? Знаєте, зовсім небагато: трохи шпинату і два шматочки риби.

Насправді сеньйорита Ельвіра повечеряла купленими на одну песету смаженими каштанами — їх було двадцять, а на десерт з’їла помаранч.

— Зрозуміло, в цьому весь секрет. Як на мене, набивати собі шлунок зовсім не корисно.

Щодо цього сеньйорита Ельвіра додержується протилежної думки, але мовчить.

До дона Педро Пабло Таусте, сусіда дона Ібрагіма де Остоласи й власника майстерні з ремонту взуття «Клініка для черевиків», заходить дон Рікардо Сорбедо — вигляд у бідолахи такий, що шкода дивитися.

— Доброго вечора, доне Педро, можна до вас?

— Заходьте, доне Рікардо. Що хорошого скажете?

У дона Рікардо Сорбедо довге скуйовджене волосся, недбало замотаний круг шиї вицвілий шарф, пошарпаний, безформний, латаний-перелатаний костюм, замацана краватка в цяточку, засмальцьований зелений капелюх із широкими крисами — одне слово, він дивний тип, такий собі напівжебрак-напівмитець, який перебивається то сяк, то так здирництвом, а ще завдяки людській наївності та доброті. У дона Педро Пабло він викликає певне захоплення, і той час від часу дає йому песету. Дон Рікардо Сорбедо невисокий на зріст, дуже рухливий, тримається велично й шанобливо, говорить чітко та вагомо, старанно вибудовуючи фрази.

— Нічого хорошого, друже мій, доне Педро, бо в цьому ницому світі хорошого дедалі меншає, а лихого щораз більшає — ось тому я й прийшов до вас.

Донові Педро Пабло добре знайомі ці передмови, вони завжди однакові. Дон Рікардо спершу пристрілюється, мов той артилерист.

— Дати вам одну песету?

— Хоч би вона мені й не була потрібна, мій благородний друже, я б однаково взяв її у вас, щоб бути гідним вашого великодушного жесту.

— Облиште!

Дон Педро Пабло Таусте дістає з шухляди песету та віддає її донові Рікардо Сорбедо.

— Це небагато...

— Так, доне Педро, це й справді небагато, але ви запропонували її мені з щедрістю, дорожчою за коштовний камінь.

— Ну, коли так...

Дон Рікардо Сорбедо приятелює з Мартіном Марко; часом, зустрівшись, вони сідають на лаві в якомусь сквері й заводять розмову про мистецтво й літературу.

Дон Рікардо Сорбедо донедавна мав подружку, яку кинув, бо вона йому набридла. Подружкою дона Рікардо Сорбедо була завжди голодна, сентиментальна й балакуча повія на ім’я Марібель Перес. Коли дон Рікардо Сорбедо скаржився на загальний занепад, Марібель намагалася втішити його філософськими сентенціями.

— Не турбуйся,— казала вона,— доки бабуся спече книша, у дідуся відлетить душа.

Марібель любила квіти, дітей і тварин; вона була досить освіченою, з гарними манерами.

— Подивись на того білявого малюка! Він просто диво! — вигукнула вона якось, коли вони, прогулюючись, ішли площею Прогресо.

— Такий, як і всі,— відказав дон Рікардо Сорбедо.— Такий самий хлопчик, як і всі. Коли він виросте, якщо не помре раніше, то стане комерсантом або чиновником у міністерстві сільського господарства, а може, навіть стоматологом. У кращому разі захопиться мистецтвом і зробиться художником чи тореро, матиме сексуальні комплекси і таке інше.

Марібель не дуже розуміла, про що говорить її приятель.

—