Предок - Наталена Андріанівна Корольова

Цигани в Еспанії живуть осіло. Більшість із них — торгівці. Переважно різники, кошикарі, «ножарі» (що виробляють ножі), ковалі. Старші циганки продають на вулицях оладки «banudo», які тут же печуть. Завжди чисто одягнені.

Пишеться «саbаllего», читається «каваєро». Еспанське b (б) вимовляється як українське в. /На жаль, письменниця тут дещо переплутала — це літера «v» в іспанській мові вимовляється як «b»/ — Прим. упор.

Togue a muerto, власне дзвін, що сповіщає про смерть когось із парохіян.

Згадані в повісті особи — майже всі історичні й наймення їх повністю подані. Але титул Сандоваля — duque (дуке) себто: герцог, не вмію перекласти на українську мову. Переклад «князь» був би несправний. Бо титул дуке (франц. «duc») іде зараз за князем («principe», франц. «prince»). Німці й москалі зберегли форму «Herzog» = герцог. То й може і по-українськи могло б бути «герцог»? Чехи мають на це свою форму «vevoda». Але вважаю, що по нашому не можемо вживати тієї форми, бо плуталась би з поняттям «воєвода». А лишити «дуко» — також не можна, бо по-українському називають «дукою» просто багату людину. Тож не остається нічого іншого, як уживати таки форми «герцог».

По анналах і записах, королева донья Хуана прозвана «la Loca» — безумна», бо ж таки стратила була на якийсь час здоровий розум, — мала незвичайно приємний, чарівний голос.

Такий, справді, був намір королеви доньї Хуани.

Велике горе так вплинуло на неї, що вона на якийсь час утратила здоровий розум. Тому в еспанській історії називають її «Juana la Loca» («Хуана безумна»). Латинське j читаємо в еспанській мові як наше х.

До свого одружіння з дон Феліпе — донья Хуана хотіла вступити до манастиря й приготовлялася до цього.

Це був, справді, «пункт» божевілля доньї Хуани: вона твердо вірила, що дон Феліпе мусить воскреснути.

Краєвид Кастилії нагадує собою африканську пустиню: піски, каміння, кактеї і гори — самі скелі. /Наша землячка, яка тепер мешкає в Іспанії, прокоментувала так: я вже не знаю, у кого з класиків читала гірко-поетичне «червона іспанська глина». То це було перше, що мене вразило в краєвидах!! Вона дійсно червона! Поля клаптями — клапоть росте зелений, клапоть колоситься жовтий, клапоть зораний — охряно-червоний. У мене вікна білі — то порохом вони припадають не чорним і не сірим, а червоним!! А основне заняття іспанського агрикультора одвіку — вибирати каменюки з землі!/ — Прим. упор.

Другого свого сина, Фернана.

Біжний еспанський вираз ніжности, «luz de mi vida»

Фрай — брат. Уживається, відносно францисканців, навіть коли духовний уже висвячений на патера (священика), а не тільки ««брат».

Кабошон — дорогоцінний камінь, відшліхтований до круглої, випуклої форми, а не до «фасеток» як брилянти.

Аквіта це скорочення з aqua vitae — тобто: оковита, горілка

Ay, hombre! — біжний, еспанський вираз здивування, жалю, суму — взагалі, майже в усіх пригодах та випадках життя. Дослівно: «Гей, чоловіче!»

Вирази: caramba, hombre, caspito, chapiro — властиво не означають нічого конкретного. Але, що в Еспанії було (аж до недавна ще!) законом заборонено і карали за те в’язницею — кожне зайве згадування чорта, а також уживати в біжній мові наймення Божого, то люди вживали в усіх випадках ці, нічого не означаючі вигуки. Цікаво, що згадка про вигук «чапіро!» збереглась у часто вживаному жидівському прізвищу: Шапіро. Очевидно, занесли це слово в Україну жиди-вигнанці (як нпр. ціле місто Бердичів, що складалося майже з самих жидів, які зі звичаю, довго ще користувались мовою країни, з якої їх вигнано. А що в Україні було більше людей, які знали французьку мову, то еспанське ch, що його еспанці вимовляють як українське ч, висловлювали на французький спосіб як українське ш. І так із «Чапіро» став «Шапіро» або «Шапіра». Цікаву деталю відмічають французькі письменники й історики. А саме, що жиди-вигнанці дуже довго, на чужині, зберігали любов до Еспанії, її мови, звичаїв. Любили її як свій «рідний край». — Французькі емігранти (гуґеноти, євангелики, а пізніше до французької революції) нераз перетворювались на німців, англійців, москалів. Навіть — додають деякі твори, як нпр. Maurice Magre й інші: «Не було гірших ворогів Франції, як ті французькі емігранти — «бувші французи».

Вживається слова «hombre» не тільки, як вигуку здивування, але й у простому своєму