Quid est Veritas? - Наталена Андріанівна Корольова

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Творчість Наталени Королевої (нар. 1888 p.), лауреатки й сеньйорки української літератури, від половини 30-х років добре відома читачам, що шукають у літературнім творі не тільки цікавого змісту, але й ідейної глибини та підходять до нього з виробленим мистецьким смаком. Найкращу відповідь на питання, що саме вплинуло на характер творчості тієї оригінальної письменниці, дає її біографія.

Донька Адріяна Дунін-Борковського, нащадка старого українського роду, відомого вже в княжу й козацьку добу, та матері із знатного Еспанського роду, провела свою молодість і зрілий вік у широкому світі, часто міняючи місце свого перебування. Уродилася вона в Іспанії, училась у Парижі, Римі, Києві та Петербурзі, працювала в Україні, Італії, Чехії й на Близькому Сході Азії. Багато подорожувала для збагачення знання. Вона власниця трьох докторських дипломів — лікар, історик-археолог, малярка з академічною освітою, поліглот із знанням дев’ятьох європейських та орієнтальних мов, дослідниця й знавець античного світу та середньовіччя.

У повісті «Quid est Veritas?», що оце вперше появляється друком, Наталена Королева сплела в одну цілість кілька мотивів, але головну увагу присвятила діяльності й переживанням римського прокуратора Понтія Пилата, що, хоч не бачив у вченні «Пророка Галилейського» жадної вини, своєю нерішучістю допустив його до страти. Постать Пилата, що, за словами авторки, «досі не зворушив ніякого автора», знаходить у цій повній драматизму повісті цікаве та вдумливе насвітлення. Змальовуючи духову драму Пилата, що, бувши «тільки людиною» і тримаючись лише «людського права», «ціле життя шукав Істини» тужив за нею і не знайшов — чи, може, не впізнав, коли зустрів її», авторка спирається, між іншим, на іспанські та французькі легенди про Пилата, просякнуті ідеєю християнського всепрощення. Під цим оглядом повість Королевої неначе перекликається з Шевченковою поемою «Неофіти», де «святі мученики» прощають своєму мучителеві Неронові його злочини.

Але головна мета її життя — праця творчим пером, що збагатило українську літературу низкою талановито написаних творів — 6 повістей і 9 збірок нарисів та оповідань. Критика називає її письменницею високої духової культури. З Лесею Українкою в неї спільне те, що, виходячи часто поза рами національної тематики, обидві авторки збагатили літературу рідного народу загальнолюдськими сюжетами, виводячи тим самим на ширші, всесвітні обрії, Леся — в поезії, Наталена — у мистецькій прозі. Входячи в круг світової літератури, ці твори ні в чому не порушують своєї приналежності до рідної літератури, бо їх створила українська духовність.

Змальовуючи життя античного й середньовічного світу, так в Україні, як поза її межами, ставлячи та розв’язуючи на цьому підкладі етичні проблеми, авторка залюбки заторкує позаприродні й містичні моменти в людському бутті. Це все надає її творам релігійного характеру й наближає їх до християнсько-символічного напрямку в європейській літературі.

«Quid est Veritas?» назвала авторка історичною повістю, бо вона має історичну основу. Документальні дані до неї збирала авторка довгі роки, особливо цікаві записи знайшла в архівах Таррагони. Та цей твір можна до деякої міри назвати також повістю-легендою, бо вона створена не тільки на основі матеріальних археологічних знахідок та архівних документів, але й на базі тієї «духової археології», якою є старовинний фольклор, давні легенди, міфи й перекази, що, не зважаючи на свій фантастичний характер, виросли з якогось, хай і маленького, зеренця об’єктивної правди. Тому, хоч у повісті розсипано безліч легендарного матеріалу, хоч деякі сторінки читаються, мов казка, треба мати на увазі, що ця фантастика, мов чарівне дзеркало, відбиває дух доби, коли «боги ходили по землі», та світогляд античних людей, для яких світ повір, чарів і незвичайних подій був реальним фактом, живою дійсністю. Однак найістотніше в повісті, незалежно від манери писання, від її містики й символіки, від засобів поетичного виразу — це проблема людської душі, що шукає правди, проблема відповідальності людини за свої вчинки, вільні й невільні, та питання оцінки їх із погляду найвищої, Божої справедливості.

Доповненням повісті є пояснення-примітки при кінці кожного розділу. Вони не тільки авторитетно підтверджують автентичність використаних у творі фактів та з’ясовують мотиви їх використання, але й дають цінні деталі про життя людей у стародавню добу. «Наукових деталів даю багато, щоб читач не гадав, що все це «лиш вигадане»», — пише авторка в листі до видавця цієї книги.

Правда, милосердя, вдячність, вища любов — часті мотиви в творчості Наталени Королевої. Правди шукають не тільки головні персонажі повісти «Quid est Veritas?» Шукає її і сама авторка, вірна девізу свого роду: «Ultimo — Veritas!» Де й у якій мірі вона її знаходить, це вже нехай вирішить сам читач.

Роман Завадович

Ця повість являє собою ще одну спробу (яких ніколи не буде забагато) висвітлити частину духовної атмосфери, що в ній відбувалися події, які хвилюють уже майже 2000 літ світ, і то не тільки християнський. Матеріалом для цієї праці, заснованої на підкладі археологічних студій, послужили авторці також численні еспанські та провансальські леґенди й апокрифи, які вона розшукувала і збирала протягом майже цілого свого життя.

Є це нарис драми «типової людини» — прокуратора Юдеї Понтія Пилата, що й після смерті лишився жити у християнськім «Credo» («Вірую»), згадуваний Побіч з іменем Божим. Читаючи цю повість, не слід забувати, що, хоча в ній увесь час іде мова про події, споєні з життям Христа, та про особи, більшість яких нині визнані католицькою церквою святими, все оповідання освітлено з погляду тодішнього світу ще не християнського, а поганського або юдейського.

Родом Понтія Пилата я зацікавилася тому, що в Еспанії існує легенда, ніби рід Медінаселі (Medinaceli), з якого походила моя мати (Maria Clara de Castro Lacerda Fernandes de Cordoba Medinaceli y