Деміан - Герман Гессе
Хоч як би там було, я ще ніколи так багато не роздумував ні про біблійну, ні про якусь іншу історію. Дотепер я так цілковито й не зміг забути про Франца Кромера, а тут упродовж усього вечора я не згадав про нього ні разу. Вдома я ще раз прочитав історію про Каїна, як про неї розказано в Біблії. Вона була коротка й зрозуміла, і шукати тут якийсь особливий, потаємний смисл було нісенітницею. Це будь-який убивця може оголосити себе улюбленцем Бога! Ні, це було абсурдно. Приємною була тільки манера, з якою Деміан умів викладати ці речі легко й привабливо, мовби само собою зрозуміло, та ще й з такими щирими очима!
Щось, однак, було негаразд у мені самому, точніше, якийсь безлад. Раніше я жив у світлому й чистому світі, таким собі Авелем, а тепер я глибоко застряг в «іншому» світі, так низько впав. І все ж виходить, я вже не так дуже й винен у цьому? Як же це так? І тут у моїй голові промайнув спогад, від якого в мене аж дух перехопило. Того злощасного вечора, коли почалися мої теперішні знегоди, тоді-то й сталося це у мене з батьком — я несподівано на мить немовби побачив його наскрізь, зневаживши його самого і його світлий світ! Так, тоді я сам був Каїном і ніс на собі «печать», уявивши собі, що ця печать — не ганьба, а винагорода, і що мій ганебний вчинок і моє злощастя «підносять» мене над батьком, над усіма добрими і благочестивими людьми.
Не в такій, як оце зараз, формі збагнув я це тоді, але воно містило в собі всю суть, то був лише спалах незвичайних відчуттів, які завдали мені болю, але все ж наповнили мене пихою.
Я почав замислюватися над почутим. Дивовижно розповідав Деміан про безстрашних і боягузів! Як незвично витлумачив він «печать» на чолі Каїна! Як чудово сяяли його очі, його проникливий погляд дорослого! І в моїй голові неясно промайнуло: а чи не є він сам, цей Деміан, відлунням Каїна? Чому він захищає його, якщо не вважає себе подібним до нього? Звідки така сила в його погляді? Чому він так глузливо висловлюється про «інших», про боязких, якщо вони, по суті, благочестиві і любі Богу?
Такі думки тоді не привели мене ні до чого. Просто у криницю було кинуто камінь, а тією криницею була моя молода душа. І довго, дуже довго ця історія з Каїном, убивством і печаттю залишалася тим витоком, звідки зароджувалися всі мої спроби пізнання, сумніви і критика.
Я помітив, що й інших учнів Деміан теж дуже захоплював. Про історію з Каїном я нікому не розповідав, але, схоже, він викликав постійний інтерес і в інших учнів. У всякому разі, про «новенького» ходило чимало різних чуток. Якби я тільки їх усі пам’ятав, то кожну треба було б розтлумачувати, кожна пролила б якесь світло на нього. Приміром, казали, буцімто мати Деміана дуже багата. Також подейкували, що вона ніколи не ходить до церкви, і син її теж. Вони, здається, євреї, запевняв хтось (хоча цілком могли бути й прихованими магометанами). Ще розповідали всілякі байки про фізичну силу Макса Деміана. Незаперечним було те, що він страшенно принизив найсильнішого свого однокласника, який викликав його на двобій, а коли Макс відмовився, то назвав його боягузом. Ті, хто були там присутні, розповідали, що Деміан при цьому схопив його за комір і так міцно стиснув, що хлопчина аж зблід, а тоді непомітно зник і ще кілька днів не міг ворухнути рукою. Одного дня навіть промайнула чутка, буцімто він помер. Певний час розповідали всілякі речі, всьому вірили, все хвилювало і вражало. На якийсь час цього виявилося достатньо, однак невдовзі серед нас, учнів, стали поширюватися нові чутки, в яких ішлося вже про те, що Деміан «плутається з дівчатами» і що «він усе знає».
Тим часом моя історія з Францом Кромером розвивалася своїм невідворотним штабом. Я не міг відв’язатися від нього, бо навіть якщо він і залишав мене в спокої на якийсь день-два, я так само залежав від нього. У моїх снах він жив, мовби зловісна тінь, і та уявна шкода, якої він заподіював мені, з’являлася в моїй уяві, в моїх снах, у яких я ставав цілковитим його рабом. У цих снах (а я завжди був великим мрійником) усе було яскравіше, ніж у реальності, я марнував сили і життя на такі-от тіні. Серед усього іншого мені часто снилося, що Кромер катував мене, плював на мене, здавлював мене коліньми і, що іще гірше, спокушав мене на тяжкі злочини — вірніше, не спокушав, а просто силоміць змушував мене їх скоювати. У найжахливішому з цих снів, від якого я прокинувся, мов навіжений, я підняв руку на батька! Кромер буцімто нагострив ножа і дав його мені в руки. Ми причаїлися за деревом якоїсь алеї, чекаючи на когось, кого саме — я не знав. Але коли той «хтось» з’явився, Кромер, стиснувши мою руку, підштовхнув, щоб саме цю людину я заколов. То був, як з’ясувалося, мій батько! І тут я прокинувся.
За цими переживаннями я, щоправда, ще міркував про Каїна й Авеля, але вже менше про Деміана. Коли ми згодом знову стали ближчими, то це відбувалося дивовижним чином — теж уві сні. А було так: мені наснилися тортури і знущання, яких я зазнавав, але замість Кромера цього разу мене душив коліном Деміан. І то було цілком щось нове і справило на мене дивне враження: все, що я зазнавав від Кромера, оті муки й спротив — від Деміана я сприймав охоче, з відчуттям блаженства, але й страху. Цей сон я бачив двічі, потім на його місце знову при: йшов Кромер.
Що я відчував у цих снах, а що в реальності — я вже давно не міг чітко розмежувати. Однак принаймні мій ганебний зв’язок з Кромером тривав, він не припинився й тоді, коли я врешті-решт виплатив йому заборговану суму, здійснивши низку дрібних
