Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

– А Емілія ця твоя є у тих списках?

– Що за дурні питання? Звісно, є. Вона мріє про це підвищення вже місяць і повір, є єдиною хто дійсно заслуговує на цю посаду.

– Тім, я тобі казав, що ти геній?, – з широчезною посмішкою запитую я.

– Тобто?Щось я не зрозумів.

– Коротше, закривай конкурс. У мене вже є помічниця – Христинка ця.

– Ти точно здурів! Тобі так кортить з нею переспати чи що? – одне слово “переспати”, а я кривлюсь, як середа на п’ятницю.

– Чому це одразу переспати?

– Бо ця дівка ні на що більше не здатна. Чорт, я не можу з тебе.

– Чорт з тим всім. Все, вирішено – Кріс моя помічниця, а Емілія... вона помічниця Кріс, яка завжди має бути в неї під рукою, і вдень і вночі. Я доступно і ясно все пояснив?

– Чувак, ти мене просто у глухий кут заганяєш. Може ще раз подумаєш? Послухай, зробити Кріс своєю помічницею – це те саме, що однією ногою добровільно вступити у пекло.

– Питання вирішено, - твердо відповідаю другу, – досить пустих балачок. Все, я додому, а завтра на 9 ранку признач нараду і оголоси моє рішення. Тільки, прохання – цій Еммі не варто знати хто її "підвищив", ок?

– По-перше, вона Емілія. А по-друге, прекрасно Ден ти вирішив. Вона ж на мене подумає.

– Нічого вона не подумає, все,давай.

Емілія

Вже у думках я прокручувала сцену, коли Громов викличе мене до себе, всадить на стілець і змусить написати заяву за власним бажанням. А я така вся, на тобі, зараз напишу, чорт з тобою, придурку. 

Вже уявляю як розмахую ручкою, виводжу підпис як у Президента України, а потім така жбурляю цю заяву у його противну пику. Ох, ці мої уявлення до добра не доведуть. 

Допиваю чашку кави і з неохотою збираюсь на роботу. Сьогодні якась термінова нарада, де оголосять особистого помічника нового-старого боса. Звісно, що цієї посади мені і за горами не бачити, та в цій ситуації тішить лише одне – я залишусь працювати у своєму відділі, ну принаймні, я дуже на це сподіваюсь. 

Вже через півгодини я як штик була на роботі й цього разу без пригод і неприємних зустрічей. Дуже здивувало те, що у кабінеті сиділи тільки я, Тимофій і ця нестерпна Кріс. 

– Дівчата, з сьогоднішнього дня Кріс стає особистим помічником і асистентом Дениса Андрійовича.

Чудово, от тільки до чого тут я? Ох, знали б ви які емоції мене переповнюють, пане Тимофію.

Христина ця розпливається в широчезній посмішці, як чеширський кіт. Побачу я, наскільки вистачить цього Дениса Андрійовича з таким то помічником!

– А ви, Еміліє Дмитрівно, тепер теж на новій посаді.

Ууууу, я вже уявляю, що це буде. Прибиральниця? А може прибиральниця? Ні, напевно прибиральниця.

– Вітаю, з сьогоднішнього дня ви особистий асистент Христини Михайлівни.

– Що? – очі, як п’ять копійок. З вух пар точно йде. Та це ж знущання цілковите. – Я перепрошую, але у мене колекція на носі, я мушу...

– Колекція і так випуститься без вас. Все, що змогли, ви вже зробили, – позаду чую знайомий, нестерпний, противний голос. Громов, мать твою. Таки не заспокоївся, – Вітаю, Христино. За годину чекаю у своєму кабінеті.

Очі цієї дівки загорілися як світлофор, ну звісно, "любов всього її життя" нарешті звернув хоч якусь увагу. Ненавиджу.    

– Денисе Андрійовичу, – спокійним і врівноваженим тоном кажу, а самій просто хочеться розмалювати його пику у всі кольори веселки і не тільки. – Прошу, залиште мене на старій посаді. Це не професійно змішувати особисте життя з роботою. Чи вам цього не знати? – стараюсь переконати, проте здається ще сильніше гніваю його. 

– Питання вирішене, Ельвіро. Я гадаю, вам буде про що поговорити з Кріс, – говорить шеф і ця трійця прямує до виходу.

– Та Емілія я, – зі всією злостю вигукую я, та, здається, мене не почули, або не хотіли почути. 

Ну що ж, пане Громов. Ви хотіли війни, вона буде і спеціально для вас зі всіма яскравими фарбами.