Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

Ось і настав цей момент, коли у тебе загоряються іскри в очах від люті. Тобі кінець, Еміліє!

Треба ж таке горе, щоб цей психопат виявився твоїм босом. Тікай куди подалі, бо спокійного життя не буде. 

Але ні, стоп. Емі, ти здуріла? Ти впевнено йдеш до своєї мети, ні на кого не зважаєш. Думаєш хтось завадить тобі? Звичайно, ні, тому треба триматися на плаву. 

Хіба я винна в тому, що сталось сьогодні зранку? Невже цей чоловік думає, що мене так легко налякати? Я не одна з його подруг, яка від одного же погляду втрачає розсуд. Ще побачимо хто кого. Можливо мені взагалі пощастить і цей чоловік мене не впізнає.

Можливо ж таке?

Ой-ой-ой, чорт, здається, Громов підходить сюди у мій бік. Цього ще мені бракувало, суперечок в самому серці офісу. Чудово, Емілія, чудово. Ти влипла по саме нехочу. 

– Не зрозумів, Тіма, що це в біса таке? Що тут робить ця навіжена?, – щосили волає він.

Щооо? Це я то навіжена. От придурок. От сказала би це прямо в очі, але після моїх слів, шеф зміг би "підвищити" мене максимум до прибиральниці. 

Терпи, Емі, терпи. І не з такими справи мали, впораємось. 

– Ден, ти чого? Познайомся це наша співробітниця Емілія, дуже відданий і старанний працівників. А ви що знайомі? – дякую Тимофію, що сказав про відданість. Відразу згадала, що я на роботі. Ніяких сварок. Стою і посміхаюсь своєму чудовому босу, хоча подумки вже відкоцала його як має бути. 

– Ну як тобі сказати, – промовляє Громов, дивно посміхаючись при цьому. –  Якщо дівкам притаманно заливати до незнайомих багатеньких хлопців таким шляхом як "кидатися навмисно під колеса", то так, знайомі. Правда, Емма? - він ніби спеціально зробив акцент на імені Емма. От козел, граєш в ігри зі мною? З моїм терпінням не змагайся, воно в мене стальне. 

– Я Емілія, – відповідаю тихо проте впевнено, дивлячись прямо у його очі ,а в самої всередині бушує ураган. І все-таки він придурок і затятий егоїст. Треба ти мені, як зайцю п'ята нога. Зависокої думки про себе цей Денис, та я ще покажу йому. – І взагалі... 

Та тут як грім з ясного неба, з'являється Кріс. 

– Денисе, можливо кави чи чаю?

Так, твою мати, от йому цього зараз і бракує? 

Я користуюсь моментом і чешу з конференц-залу якнайшвидше. Хоча втікати з поля бою не моє, але це краще, ніж стояти і вислуховувати яка ж я погана. Але навіть позаду відчуваю очі Дениса, який просто пропалює мене ненависним поглядом і, здається, кляне цю Христину за таке невчасне вторгнення. Вона звісно дратує мене не менше ніж Дениса, проте зараз я їй безмежно вдячна. Вона зуміла позбавити мене від дурнуватих підколів і знущань Громова.

Хоча я дійсно не розумію, як таке могло статися саме зі мною? 

Уф, удача точно вирішила покинути мене після 1 року постійних допомог. 

Я, як танк лечу по коридору не помічаючи нічого навкруги. Ось і результат, ледь не збила якусь жіночку. Як би там не було, виховали мене батьки прекрасно. Не зриватиму злість через боса, на невинних людей. 

– Вибачте, не помітила вас. Все добре? – стараюсь натягти якомога щиру посмішку, хоча впевнена виглядає дико. 

– Так, все гаразд,  – відповідає жіночка та посміхається. 

Десь я її бачила, але от де? 

В голові повний кавардак. 

Це ж... 

Не може бути, стільки збігів за годину часу аж занадто... 

Це ж тітка того самого Громова... 

Ну ні, це вже занадто. Треба десь перечекати цю бурю, бо чомусь все попадає саме на мене. 

– Тоді не затримуватиму вас. Ще раз прошу вибачити, –  посміхаюсь, та іду в сторону відділу дизайну. Відпочину поки всі ще біля конференс-залу.

Олена

Вирішила приїхати разом з Віктором до офісу. 

Життя тут кипить, і прекрасно видно як всі схвильовані через знайомство з Денисом. Особливо дівоньки, на все готові. 

Я ж приїхала сюди з однією місією... 

І для цього мені потрібна вихована, симпатична та розумна жінка. 

Побачимо чи працюють тут дійсно гідні люди. 

По дорозі до конференц-залу зіштовхнулася з однією дівчиною. Доволі молода, симпатична та вихована. Проте видно, що вона чимось стурбована, ніби хтось її розізлив. Вона вибачилась та відразу пішла. 

Чорт, чому не спитала ім'я. Проте... Якщо працює тут, то я її знайду. 

Один кандидат є... 

Йдемо далі…

Денис

​​​​​Мені потрібно було декілька хвилин аби спровадити Христину. Емілія скористалася моментом та втекла. Я вважав її бойовою, проте якщо її прижати до стінки стає як маленьке кошеня, мила та налякана. Мене це забавляє, ми ще зустрінемось в такій обстановці. Проте зараз повинен вирішити, як же ж покарати її. 

– Тімо, що це в біса за фігня? Скажи мені,що тут робить ця навіжена? – хриплю, від чого у мене, напевно, пар з вух йде.

– Ей, заспокойся, друже. Я ж сказав тобі, що Емілія хороший працівник і вже рік працює у нашій, точніше у твоїй компанії.

– Звільнити, негайно! – просто волаю я. – Щоб вже завтра її духу тут не було.

– Ти здурів, Ден? Якщо ми її звільнимо, то нашій колекції прийде кінець. Повір мені, вона відіграє не останню роль у її створенні. Це найдурніше і найбезглуздіше рішення, яке ти приймеш. Хай би що там не було між вами, та це не по-людськи чи як, – Тимофій намагається притупити мій пил, і у нього, як завжди, виходить.

– Може й твоя правда, – Тім точно вміє заспокоїти. – Та її треба присадити. Надто вона дістала мене. Ти уявляєш, ця твоя Емілія кинулася мені під колеса зранку.

– Ти ба, які пристрасті. Ну ти піди до Кріс, вона тебе втішить, – відверто насміхається друг, а я спочатку кривлюсь, але вже за секунду мені приходить геніальна ідея в голівоньку.

– Слухай, а це ідея. Вони ж напевно подруги?

– Хто?

– Ну Кріс і ця Емі.

– Ахаах. Ти точно мізками поїхав. Емілія – ворог номер один для Кріс. Рік тому вони обидві змагалися за одну посаду, але її виборола Емілія. А Кріс зараз так собі – принеси, подай, ну і звичайно робота з документами, – Тимофій розжовує мені стосунки цих двох дівиць, а я слухаю так уважно, ніби мені розповідають деталі якогось тендеру. –  Ну а зараз ти ж знаєш, ми проводимо конкурс на зайняття вакантної посади твого особистого помічника, і кандидатур дуже багато, і серед них звичайно Кріс.