Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

Емілія

Ось знову розпочався мій черговий звичайний ранок. 

Рівно о сьомій годині будильник нагадує мені про своє існування. 

Понеділок...

Як би сильно не любила свою роботу,та завжди з нетерпінням чекаю на вихідні. 

Останні два дні могли б стати дійсно чудовими, адже я їздила у рідне містечко, до батьків. 

Я у сім'ї єдина дитина. Найкраща донечка найкращих батьків, ну принаймні я так думаю. 

Але, як тільки приїхала додому, зустрілася з ображеною мамою. Ну звісно, до цього я була вдома напевно місяців п’ять тому так точно. В принципі, дуже добре розумію їх, адже стільки часу зовсім не бачились, тільки розмови по телефону і відеозв'язку.

Та що робити, якщо на роботі справжній завал. Компанія готувалася випустити нову колекцію літнього одягу, тому я була дуже зайнята, як і всі. 

Ця ситуація звісно мене не виправдовує, але саме так і було. 

Якби сильно я не гналася за своєю мрією, батьки мені дорожчі за все.

Завдяки їм у мене було чудове дитинство, хоча ми й потребували грошової допомоги. 

Мама у мене швачка на місцевій фабриці, саме вона закарбувала в мені любов до одягу, до його створення. Її руки завжди показували, як же важко вона трудиться... Вони були усі у дрібних ранках від голки. Хоч вони і виглядали жахливо, я завжди цілувала їх, дякуюючи за те, що вони терплять це заради сім'ї. Напевно таки щось і передалося мені по її лінії. 

Тато у мене фермер, працює на землі. Хоч вона не завжди дає йому те, чого він хоче і  потребує, проте він довіряє їй. Батько переконаний, що рідна земля, виплекана його долонями, не підведе. Саме батько дав мені чітко зрозуміти, що потрібно любити те, чим займаєшся, і тоді робота дасть гідні плоди.

Татко казав: "Навіть якщо тобі здається, що земля відвернулася від тебе, бо урожай гірший ніж раніше, ти повинен дякувати за те, що вона дала. Земля завжди з тобою, ти просто люби і піклуйся, а вона віддасть тобі в десятки більше."

Руки батька також говорили... Вони були усі в мозолях, зачерствілі, проте виглядали такими сильними і дужими. Він увесь день проводив у полях, плідно працював аби прогодувати сім'ю. Як би важко не було, навіть у часи, коли земля не давала плодів, він ні разу не зневірився в ній. Його любов вражала. І вражає досі... 

Я безмежно люблю своїх батьків і вдячна їм за те, що вони дали мені і до чого привчили. 

Проте хоч і приїхала лише на два дні, це не завадило чудово відпочити з рідними. 

Та все добре має властивість швидко закінчуватися.

І ось понеділок... Знову робота...

У нас ось-ось повинна вийти нова лінія літнього одягу, тому бігаю, як білка в колесі. 

Ну але ж це нормально, будь-яка робота важка, ніхто не казав, що буде легко. Якщо хочеш досягти чогось, треба старанно працювати і не зважати на біль чи втому. Як там кажуть? Бачу мету - не бачу перешкод? Ну от, саме за таким принципом і живу. Для мене все ні по чому. Буду йти по головам, але досягну свого. 

За годину я вже була повністю зібрана, і як справжній любитель кави, готую  собі подвійне американо з молоком . 

Їсти не дуже хочу, щось перекушу в офісі, а от випити чашку ароматної мушу, бо не виживу. Розумієте, це як заряд енергії на весь день. Без неї я, як ходячий овоч. Жахливе видовище. 

40 хвилин і я вже в офісі. 

Сьогодні я раніше звичайного потрапила до компанії, але це й на краще. Хоча б не бігатиму як навіжена, бо нічого не встигаю. 

На вході зустрічаю свого начальника. Ну як начальника, це тимчасовий виконувач обов'язків, поки мій безпосередній бос знаходиться за кордоном і проходить якесь там навчання, бо, цитую: "Компанією такого масштабу має займатися освічена і розумна людина". 

По чуткам цей пан Громов десь приблизно роки півтора є президентом нашої компанії, хоча і дистанційно. Саме він врятував її від банкрутства, коли його дядько, цей самий Віктор, який приймав мене на роботу, виконував обов'язки.

 Наші дівчата з відділу розказували, що цей "дистанційний начальник" доволі симпатичний чоловік, проте дуже серйозний.

Блін, і це мене лякає не на жарт. Ну що ж, якщо вірити пліткам, то Громов Денис Андрійович гарний і привабливий чоловік. Віктор, який виконував обов'язки президента і приймав мене на співбесіді, є чоловіком його тітки, яка по сумісництву сестра батька. Кажуть, що стосунки у них хороші, але родичі дуже люблять гроші. Хм, тут ми доволі схожі. Хоча з їхнім становищем... Впевнена, вони нічого не потребують. 

А ще чула, що мій шеф доволі відбитий від світу. Можливо, це через те, що він довгий час самотній, без дівчини, навіть ходили чутки що він представник іншої орієнтації, хоча я проти будь-якої дискримінації з цього приводу, 21 століття як-не-як. Та і начхати мені на нього.

Увесь день був дуже напруженим, бігала з одного відділу до іншого. Мама постійно дивується чому ж я так худну. А ти спробуй отак літати цілими днями, і не мати часу навіть на звичайний перекус. Проте не жаліюсь.

Маю мету – йду до неї. 

Маю мрію – здійснюю її. 

Бачу якусь непокорену висоту – підкорюю її. 

В цьому вся я. 

Так день приходить кінця. Я вся вбита та втомлена приходжу додому. Ні про яку вечерю мови й бути не може.

Спати, спати, спати... 

Ах, чорт. А завтра ж має відбутися зустріч і знайомство з цим "дистанційним начальником", але далеко не дистанційно. Ух, відчуваю легко не буде, але дуже сподіваюся, що я йому сподобаюся і отримаю кар'єрне зростання. 

Ну не ідіот же він і не черства людина, правда?

Денис

На носі випуск нової колекції, тому працюю день і ніч, хоча і за тисячі кілометрів. Та я маю на кого покластися. 

Тимофій – мій відданий і найкращий друг, а за сумісництвом – віце-президент моєї компанії. Ми повинні повністю витягти корпорацію з тієї діри, у яку потрапила вона під час того, як усім заправляв тут дядько. Я поважаю його як людину, проте як би не було в організації та керівництві він нічогісінько не тямить.