Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

Просто прекрасно! Тепер я буду впевнена, що те що зроблю не залишиться між нами...

Так, шефа та Тимофія я знаю, а ті два чоловіки мені не знайомі. Ну, нічого. хіба мене повинно хвилювати щось інше, окрім помсти? Навіть якщо звільнить мене, то я не буду такою вбитою, як після принизливого пониження в посаді.

Я ж не жорстока, життя таке. 

Я попереджала його, аби не змішував особисте життя з роботою. І який результат? Правильно, я помічниця Кріс, яка є помічником Громова. Не життя, а казка. 

Впевнено направляюсь в їхню сторону. 

Ну що ж "любий", почнемо? 

– Як ти міг, Денисе? Я ж тобі вірила, – волаю наче різана на весь зал, хочу бути переконана що почують всі. – Для тебе все це просто гра? А як же я? 

– Що ти несеш?  Що відбувається? – бачу його розгублене обличчя. Очі метаються з кутка в куток, точніше сказати – він кидає погляди на цих чоловіків, що стоять поруч. Усі дивляться на нас. Ух, тепер розумію чому Лара так наполягала. Такий адреналін!. 

– Ти зараз серйозно? Просто ввімкнеш дурника? Облиш, тобі таке не личить, – підходжу до нього так близько, що відчуваю запах парфумів та його дихання на собі. А серденько як б'ється. Еміліє, ти ще та героїня-любовниця. 

– Еем, Еміліє з тобою все добре? Що ти намагаєшся зробити? – пошепки, ледь чутно питає шеф. 

Невже він нарешті запам'ятав моє ім'я? Ооо, наш пан Денис намагається триматися достойно, проте тіло видає його. Він переглядається з Тимофієм, і дивиться на тих двох перців, які стоять поруч і взагалі не розуміють що коїться. Драма, драма, драма.

Але, чесно кажучи, я і сама повністю не усвідомлюю що намагаюсь зробити. Чи пошкодую ще про це? 

– Я... Я ж справді кохаю тебе. Я покинула свою сім'ю аби бути поруч з тобою, а ти просто переспав зі мною, і кинув. І це твій джентльменський вчинок? 

– Яке кохання? Ти точно з глузду з'їхала, – заявляє, при цьому істерично сміється. Я прекрасно бачу як він нервує і починає злитися. Ну звісно, хто б міг подумати що я таке зроблю. А тепер – ось такий десертик! 

– Падлюка! – ліплю йому смачненького ляпаса. Мені все більше і більше подобається ця гра. Ох, його очі палають ненавистю. 

– Навіжена! – він хапає мене за руку і стискає її. До такого я не готувалась, це дуже боляче. Та я не подаю вигляду, що злякалась. Як пощастило, що мимо проходив офіціант. 

– Денисе, мені боляче. Тебе забавляє робити так? Ти так сильно любиш домінувати?  Жорстокість дійсно твоя стихія, – на одному диханні випалюю я і беру бокал червоного вина. 

Надпиваю трішки для хоробрості. 

– Я більше не дам тобі грати моїми почуттями... І моїм тілом теж, –  кричу і  виплескую вино прямо в обличчя Громова.