Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер

- Мені було страшно одній в будинку і, потім, я весь день раз у раз думала, де цей ключ. І заправка поряд.

- Як на мене, так тут ще страшніше, ніж у домі.

- Це не так важливо, - обірвала його Юкі. - Головне, що ключ знайшовся і не довелося виламувати двері.

- Гаразд, пішли в будинок, - з усмішкою промовив Саймон, обійнявши Юкі за плечі.

Дощ барабанив усю ніч. Юкі погано спалося. Їй лізли в голову всякі думки, від яких вивертало навиворіт. У неї у вухах стояв якийсь дивний незрозумілий гул, ніби голоси їй шепочуть упереміж з вереском і стогонами. Вона глянула на спляче обличчя Саймона і зраділа, що він поряд. Свічка догоряла на підлозі. У вікно бився дощ, як мандрівник, що збився з дороги. Юкі ставало нудно. Лоб спітнів, злипся чубчик. Її ніби щось вабило вниз. Вона ще не бачила підвалу.

Юкі встала, розправила плечі і пішла на поклик невблаганних голосів, що кликали її вниз, немов у пекло. Ліхтар тремтів у руці. Серце стрибало у грудях. У скронях стукало. Їй здався дядько Кодзі. Він стояв віддалік, у темряві. Вона побачила легкий контур, що виглядав як її померлий дядько. Він нашіптував її ім'я і кликав у підвал.

Юкі як у тумані прочинила двері і спустилася сходами. Вона раптом опинилась у темному засекреченому просторі. Раніше їй і на думку не спадало зазирнути в підвал. Це місце навіювало страх. Їй було дуже цікаво, але й водночас страшно самотужки перебувати в місці, куди її вабив голос дядька. Чому хотів він, щоб вона, з народження полохлива, стояла тут одна посеред бетонної порожнечі?

Юкі перебувала у забутті. Її душу розривали страх та цікавість. Парячий дух поманював її рукою, вказуючи їй на коридор - підземний вузький прохід. Вона раптом опинилась у величезному приміщенні, обставленому тренажерами. "От так на, - здивувалася Юкі. - Саймон повинен це обов'язково побачити. Цілий тренажерний зал. Ура!"

Вона спустилася дві сходинки нижче і вперлася носом у металеві двері, схожі на ті, що ведуть в бункер. Юкі нічого не відчувала, наче щось оволоділо нею і говорило, що робити. Але голос раптом зник, як вона смикнула за ручку. Двері були зачинені. Вона притулила вухо до дверей, але нічого не чула, окрім дикого биття власного серця. Та й навряд чи щось можна було почути за міцними металевими дверима.

Юкі стрепенулась на матраці. Все, що відбувалося, їй здавалося сном. Вона пам'ятала розмито лише кілька уривків, як чула голос дядька, що наказував їй йти вниз, і приміщення, обставлене тренажерами, і дивні замкнені двері. "Що може бути за цими дверима?" - думала вона.

Юкі схопилася з матраца і встигла зробити один крок, як Саймон її гукнув млявим голосом:

- Люба, ти куди?

- Саймоне, вставай, - переконливо сказала Юкі. - Ти маєш це бачити.

- Що знову сталося?

Саймон неохоче встав, накинув толстовку на блискавці і пішов за схвильованою Юкі. Вона бігом схопила зі столу ліхтар, вискочила в коридор, а потім зникла за стіною підвалу.

Йому було не вперше стрибати як козлик за схвильованою подругою. Коли Юкі щось кортіло, то вона насамперед бігла до Саймона або довго мовчала, ходила потайлива, відводила очі вбік, уникала відповідей. Одне з двох - або про все і відразу, або зі своїм прихованим сенсом. Але Саймон душі не чув за Юкі. Хоча вона в нього закохалася першою, а він з роками придивлявся - він завжди був прагматичним, але це тільки зміцнило їх союз.

Він, слідуючи за нею, спустився в просторе приміщення, що скидалося на справжнісінький тренажерний зал. Його очі ледь не викотилися від подиву, що охопив його з ніг до голови.

- Не може бути! - захоплено сказав Саймон. - Здається, будинок починає мені подобатися.

Він із задоволеним виглядом пройшовся між тренажерами, на деякі з них сів і спробував себе трохи у тренуванні. Хоча Саймон не був таким затятим фітнес-аматором, але помітно підбадьорився, коли побачив цей зал, і навіть почав уголос подумувати, щоб він там змінив.

- Мені не здалося, - сказала Юкі. - То був не сон. Я бачила дядька і чула його. Він кликав мене. Досі стоїть його голос у вухах.

- Мила, ти про що? - насторожено запитав Саймон.

Юкі розгубилася і блимала на нього очима. Вона усвідомлювала всю безглуздість своєї фрази і не знала, як Саймону пояснити, що серед ночі привид її дядька кликав її до підвалу.

Саймон відволікся. Він навчився пропускати повз вуха незв'язані думки Юкі, вважаючи їх хвилиною безглуздя. Два широкі сходи вниз і величезні металеві двері привернули його увагу. Поки Юкі щось торохтіла, Саймон підійшов до дверей, постукав у них і скривився. Інтуїція йому підказувала, що за цими дверима коридор і найімовірніше місце те секретне, якщо двері солідні і під замком. Саймона розпирала цікавість. Він хотів будь-що-будь зазирнути за двері і проникнути в таємний підвальний простір.

- Покажи той ключ, що ти знайшла, - суворо видав він, продовжуючи обмацувати двері і заглядати в замкову щілину.

- Від заправки, чи що? - на ходу спитала Юкі, прямуючи до сходів, що вели нагору.

- А хіба є ще якийсь ключ?

- Від вхідних дверей, наприклад, який дав мені той виконроб. - Юкі не сподобався тон Саймона, і вона забарилася.