Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер

Саймон прокашлявся і шикнув:

- А хто заплатить за ремонт?

- Я ще не перевіряла свій банківський рахунок, але на нього найближчим часом ляже кругленька сума. Думаю, що грошей дядька вистачить на ремонт та будівництво.

- А заправка? Що робити з нею?

- Вона працює. Так у заповіті написано. Її потрібно підремонтувати, упорядкувати, пофарбувати, повісити вивіску біля входу і продавати бензин. Уяви, як ми з тобою заживемо тут, що їхати звідси не захочеться.

Саймон змінився в обличчі. Він змінив невдоволення на милість. Хоча йому не дуже подобалася витівка з цим будинком. Він побоювався, щоб всі витрати не лягли на його плечі. Юкі тільки підробляла і могла ледве зводити кінці з кінцями, а будинок потребував ретельної добудови, щоб з нього вийшло хоч щось путнє. Він і не думав тут жити, якщо й добудовувати, щоб потім відразу на продаж. Він навіть сумнівався, чи буде з нього якийсь прибуток.

Юкі ж вважала, що ця ідея цього варта. Будинок їй одразу сподобався. Він як з небес упав їй прямо в руки, а Саймон заздрив - так думала вона. Ось потім він подивиться - продовжували думки блукати в її голові, поки вона із заплющеними очима, лежачи на спині, мовчки міркувала - він побачить, скільки радості принесе нам цей будинок. Просто він недалекозорий, мій Саймон. У думках Юкі виник план.

Вони обидва спали як убиті (всю ніч зовні було тихо) і прокинулися від якихось чоловічих голосів та стукоту інструментів. Вже світало. Юкі глянула на годинник на лівому зап'ясті і спохмурніла.

- Нічого не розумію. Сім ранку. Що так рано там відбувається?

Вона накинула на плечі кофту, позіхнула і неохоче встала з матраца, бо зовсім не виспалася і була роздратована гучними стукотами і балаканею з гуркотливим сміхом, що проникав до них у кімнату через прочинене вікно.

- Ти куди? - простогнав Саймон і перекинувся на бік, підперши голову рукою.

- Піду подивлюся, в чому там річ.

Юкі зробила ковток води зі своєї похідної пляшки і через скляні розсувні двері вийшла на ще недобудовану терасу. Трохи правіше від неї розташовувалась бензоколонка, поглиблена трохи в полі і з проїжджої частини оточена парочкою молодих дерев з посохлим листям. Вона, жмурячись на сонці, кинула погляд на застарілу будівлю і три такі ж колонки, мабуть, порожні, без бензину, похитала головою і зайшла за лівий кут будинку, звідки долинав незрозумілий галас.

Сонце вже припікало, і Юкі подумала, що день сьогодні буде спекотним. Літо як-не-як було в самому розпалі, а ще вона нагадала собі, що потрібно буде знайти шланг і обов'язково залити дерева, а то загинуть - шкода. Вона ще звечора помітила жовтизну листя на придорожніх деревцях, і серце стиснулося від такого видовища. Юкі ставилася дбайливо до природи.

За північним фасадом будинку біля стіни в тіні вона побачила людей у ​​синьому спецодязі, що були схожі на робітників, а назустріч до неї з веселим виглядом прямував чоловік у джинсах і білій сорочці з закоченими по лікті рукавами. Він у руках тримав планшет із якимись паперами, гортав і відзначав у них щось ручкою.

- Юкі Міцо? Нова власниця ділянки?

Чоловік із глузливим поглядом років сорока - сорока п'яти наблизився до спантеличеної Юкі та відважив уклін. Вона трохи розгубилася, відповіла люб'язно на його вітальний жест і не зводила очей з його широкої посмішки, засліплена неприродною білизною його красивих рівних зубів. Той, хто робив надмірний блічинг, за її поняттями, страждав на якусь патологію або комплекс неповноцінності. "Схожий на мудака", - подумала вона і завмерла, коли він знову відкрив рота.

- Ваш батько доручив нам завершити будівництво будинку.

- Мій дядько, - несміливо перебила Юкі, нервово потираючи пальці.

- Пардон? - перепитав чоловік і здивовано підняв брову, а очі його, як і раніше, були глузливі.

- Мій дядько..., - Юкі прокашлялася і заговорила голосніше, - ... це мій дядько заповів мені будинок і бензоколонку.

Чоловік зробив грімасу, ніби не зрозумів, у чому помилка, і продовжив рівним однотонним голосом:

- Ну гаразд, розпишіться тут.

Він сунув їй під ніс папір і внизу відзначив галочкою, де треба було розписатися. Вона швиденько пройшлася текстом і зрозуміла, що це договір, без якого будівельники не можуть продовжувати роботу. Їм був необхідний підпис нового власника, щоб знову приступити до будівництва.

- А заправку, до речі, ми маємо знести. Так іде за планом.

- Ні ні ні! - раптом закричала Юкі. - Не треба нічого зносити. Вона ще працює?

- Працювала, а як зараз - не знаю. Вона вже давно стоїть без діла. Здається, ваш дядько на її місці хотів збудувати супермаркет, прямо за будинком, для майбутніх мешканців, які заселять у найближчі десять років цю місцевість.

- Як? Будуватимуться ще домівки? - Юкі подивилася на нього здивовано.

- Так. Поле зріжеться, ґрунтовка закотиться асфальтом і підуть домівки через поле до іншої дороги, що на тій стороні. - Він махнув рукою перед собою. - Ваш будинок - перший. Ну і дядько ваш хотів, як я вже сказав, збудувати супермаркет, торгувати їжею, напоями та іншим.