Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер

- Саймоне, ми живемо тут уже багато років, а ти все ще не освоївся. Час би долучитися до суспільства.

- До лицемірного з прихованою ненавистю? - уточнив він.

- Ну чому ти бачиш тільки все погане?

- Не подобається мені тут. Я все це терплю заради тебе. Не знаю, як довго ще вистачить мого терпіння.

- Не хочу лаятись.

Юкі глибоко зітхала і замовкала. Вона віддалялася в найдальший кут кімнати, сідала в крісло і заплющувала очі. "Ніякого стресу, - вселяла собі Юки. - Ти молода, вродлива - бездоганна".

За вечерею вони мовчали. Потім Саймон грав у космічні ігри. Він виводив їх на величезний екран на всю стіну. Юкі гортала журнали чи читала наукові книжки. Саймон фізично був удома, але подумки він був не з нею. Здається, вона вчилася поступово не любити, ставитися байдуже до всього та до всіх. На її нерухомому обличчі з мармуровою шкірою тільки рухалися очі, які часто завмирали в одній точці. Виглядало так, що Юкі ніби думала, але насправді її мозок у цей час відключався. Їй хотілося посміхатися. Куточки її рота трохи піднімалися. Вона відчувала легкість у всьому тілі. Відчуття невагомості. Це тривало лише кілька хвилин. Потім вона знову вантажем поверталася до підлоги, відчувала його твердість під ногами.

- Так, Саймон, - ніжним голосом сказала Юкі.

- Нас запросили до ресторану. Ти поїдеш?

- Ти ж знаєш, це неможливо. Такі правила.

- Чхати я хотів на ці правила.

- Ти створив це місце разом із усіма!

- Я не знав, що робив, - з досадою відповів Саймон.

- Не хочу з тобою сперечатися.

Юкі вийшла з кімнати. Вона піднімалася сходами на другий поверх і уявляла, як за нею насуваються хвилі. Зберігати спокій, бути врівноваженою - запорука її щастя. Не йти на поводу у несамовитих емоцій. "Саймон - дурень, - думала вона. - Колись він усе зрозуміє, але буде вже дуже пізно". У спальні вона сіла на ліжко і надіслала з планшета повідомлення: "Добре. Я поїду до ресторану".

Юкі часто страждала на нічні кошмари. Якось вона прокинулася в дикому жаху від того, що щось уві сні сиділо на її обличчі. Вона відчувала, як пазурі впивалися їй у шкіру, а довгий зміїний язик пробирався до неї в рот. Відчуття, ніби це щось висмоктувало з неї повітря.

Наступного вечора вони з Саймоном виїхали до міста. Вони увійшли до величезного, наповненого приглушеним світлом приміщення. У ресторані було порожньо, але за їхніми спинами раптово з'явилися люди. Вони поводилися розкуто, спілкувалися, посміхалися. Юкі відвикла від міського життя, а Саймон виглядав щасливим. Він підвів її до столу і відсунув стілець. Юкі мовчки сіла, озираючись на всі боки. Вона виглядала чудово. На ній була чорна сукня з глибоким вирізом на спині. Її бліда шкіра злегка порозовіла у теплих тонах інтер'єру.

- Де твої друзі? - запитала Юкі.

- Вони прийдуть із хвилини на хвилину.

- Це так, отже, сьогодні зустрічаються. Жодної пунктуальності, нуль поваги до нас.

- Не будь стервозною. Ти зараз у нормальному житті звичайних людей. Вони стоять у пробці. Незабаром приїдуть. Давай поки що замовимо випити.

Юкі була найелегантнішою жінкою в ресторані. Її манірність та постава видавали в ній господиню майбутнього. Гроші, освіченість, найвищі стандарти. Їй подобалося жити у своєму домі. Там вона не почувала себе у цирку серед клоунів.

- Я замовлю шампанське, - сказав Саймон.

- Мені, будь ласка, води, - невдоволено простягла Юкі.

- Може, вина? - запитав Саймон.

- Ні. Води. Будь ласка.

Офіціант повернувся за п'ять хвилин зі склянкою води та пляшкою шампанського на глянцевому підносі.

- Що небудь ще? - ввічливо запитав офіціант.

- Так. - Юкі вагалася. - Принесіть ще попільничку.

- Тут не можна курити, - знову чемно сказав офіціант.

Юкі важко зітхнула, зробила ковток води і сказала:

- Ну, тоді на цьому все.

Офіціант відкланявся і пійшов.

- Попільничку? Ти серйозно? Ми ж за здоровий спосіб життя, - обурився Саймон.

- Я відчуваю стрес, сидячи у цьому ресторані. А що гірше - сигарета чи стрес? - Юкі поклала лікті на стіл і стиснула руки в замок, притуливши їх до губ. - Мені тут некомфортно, - процідила вона крізь зуби.

- Тобі треба випити, люба. Пам'ятаєш, як у минулі часи десь у …

- Це в минулому, - нервово перебила Юкі, - "до" та "після", розумієш? Ти залишився в минулому, а я зараз живу з поглядами на майбутнє.

- Привіт, Саймон! Доброго вечора, Юкі, - заговорив чоловік з важливим, але привітним обличчям. З-за його спини визирнула дівчина років тридцяти, а за нею до них підтягнувся ще один у костюмі з синьою кроваткою-метеликом. Вони обидва привіталися і посміхнулися. Їхні посмішки були щирими.

"Коли я на неї дивлюся, то бачу себе десять років тому. Як чудово зберегти щасливе та радісне серце і пронести його через роки", - думала Юкі, дивлячись на щасливу колегу чоловіка. Саймон весь так і блищав у її присутності. Здається, вони непогано ладнали один з одним.