Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер
Стоячи в напівтемряві в нічному шовковому халаті, Юкі згадала, що вже колись чула цей ненав'язливий шелест тиші, що м'яко обволікає вуха. Вона подумки спустилася вниз і окинула очима кожен кут, де була хоч одна річ, що нагадувала Саймона. Її щось потягло до сходів. Коридори освітлювали тьмяне настінне підсвічування. На ніч було виставлено функцію "інтим". Юкі дрібними кроками пройшла коридор і ступила на холодні сходи, з завмиранням поглядаючи вниз. Сходи гарно виглядали в північному теплому світлі. "Цікаво, де заночував Саймон?" - У неї майнуло в думках. Чи вірний він їй чи ні, її мало хвилювало. Нікого не втримати, якщо людина не хоче сама залишитися.
Жінка стає з роками мудрою. Ось і в Юкі зародилася безумовна любов до Саймона, але це не зближало їх, а лише віддаляло один від одного. Він, напевно, був із тих чоловіків, про яких треба піклуватися, оточувати увагою, питати, чи не хоче він чай, чи не голодний, чи все в нього в порядку. Для Юкі це був розгул почуттів. Набагато правильніше було контролювати себе. Час та фінансова незалежність вбили їй парадоксальний висновок у голову. Відсутність залежності, здоровий глузд і повна приналежність собі вивільняють стовідсотковий спокій.
Вона спустилася вниз і пройшла як привид через кухню до зали. Підлоги халата відчинилися. Поясок сповз на підлогу. Худі ноги Юкі оголилися. Випуклі частини її тіла ховалися під чорним пеньюаром із тонкою мереживною оборкою на грудях. Її груди ворушились від глибоко дихання. Їй не потрібно було нічого такого робити, щоб виглядати гранично еротично. Перед нею весело дзеркало. Вона бачила себе майже на повний зріст. Для кого вона стоїть у напіврозкритому шовковому халаті, який би ще трохи і сповз би на підлогу слідом за пояском?
Юкі милувалася своїм юно виглядавшим ідеальним тілом у дзеркалі, думаючи про те, а чому б їй не завести коханця. Вона відразу ж осікла себе, присоромивши за те, що подумувала зрадити Саймону. Раніше в неї і в думках не було "піти ліворуч". Невже це демон, що до неї нагрянув уві сні, спокусив її і тепер штовхає безсоромно на гріх?
Юкі відчувала це розбещення. Вона чітко віддавала собі звіт. Їй не треба було шукати сили, щоб відповісти спокусі відмовою. У ній була присутня стійка сила, що не піддається спокусі. Вистачило б лише одного жесту - запахнути халат і піти в спальню. Перестати себе розглядати, як дурниця, у дзеркалі. Піти лягти спати, прокинутися рано вранці, скрутити гульку на маківці, одягнути брючний або спідничний костюм, незворушно і звичайним кроком пройти в кухню і не замислюючись приготувати каву.
Годинник пробив опівночі. Юкі не зводила очей зі свого загадкового відображення у сутінках. Ця ніч була чудовою. Нехай вона одна у величезному будинку. Їй здавалася якась присутність чогось поруч. Тиша. Саймон у від'їзді. Ніщо не заважало їй спокуситися думкою про те, що хтось дихає їй у потилицю і торкається її руки.
За її спиною, крім слабких обрисів меблів і картин, що поблискували в неоновому світлі, нічого більше не було видно. Приспущені жалюзі на вікнах. Тіні, що рівно лежали на стінах. Приміщення наповнене ніжними відтінками. Кожен елемент підкреслював умиротворення дому. Весь інтер'єр був так задуманий, наче дядько Кодзі собі заздалегідь упорядкував відокремлене життя. Будинок був збудований за його задумом. Обстановка там могла комусь здатися гнітючою, але не Юкі. Вона вдячно прийняла спадщину, розчинившись у ній.
"Ненависть виникає просто так чи є причини її виникнення?" - Юкі поринула в страх. До цього моменту вона завжди вміла контролювати свій гнів, стримувати дух щастя, виглядати непереможною, придушуючи усі свої амбіції. Щоб бути невразливою, потрібний потужний капітал. "Ах, дякую, дядько Кодзі, - благородно белькотіла Юкі, - за те, що мені довірив сенс свого життя - цей будинок і свої фінанси".
"Я хочу тілесного блаженства і душевного задоволення", - продовжувала думати Юкі. Її губи спокусливо тремтіли з ходом думки. Їй не потрібний був Саймон. Він відійшов від її тіла, її справ і думок, але вона могла ледве уявити якийсь образ чоловіка, який би заволодів її увагою. Юкі було важко догодити. Купа протиріч і бажань. Вона дуже змінилась. Чи був будинок у цьому винен, чи життя склалося таким чином, коли подітися було нікуди і треба було пристосовуватися - цінувати те, що маєш.
"Спускайся вниз", - нашіптував їй чийсь голос. Голос, несхожий ні на що інше, як на чудовий феномен. Абсолютно новий, чистий голос. Він звучав рефреном в голові у Юкі, ніби огортав її обличчя і ніби, взявши її за руку, повів униз. "Хто ти? - запитувала Юкі. - Привид чи видіння, що заблукало в моїй свідомості? Ти справжній?" - тихо питала вона. Їй здавалося, що вона знову закохалася - у привида, що шепоче їй на вухо.
"Ти потребуєш любові. Життя до тебе несправедливе. Де твій чоловік? Знову з друзями?" - Якийсь голос продовжував блукати фривольно в голові збентеженої Юкі. "Що ти знаєш про Саймона? Аж нічогісенько". - Юкі говорила з тінню, що падала на підлогу з-за рогу стіни з каміном. Вона повільно пройшла кухнею і відчинила двері, зазирнувши до підвалу. Усередині її ніби щось ворушилось. Знизу їй відповів морок. Вона зробила лише один крок - світло осяяло щаблі.
"Господи, якого біса я тут роблю?" - запитувала себе Юкі і спускалася вниз. Як би розум не повторював їй не йти на поводу у забаганки, внутрішня жилка, що пригнічує страх, говорила, що бажане неминуче. До нього рукою подати. Нема шляху назад, барабанило у Юкі в голові. Вона відчувала якимсь місцем, десь між животом і грудьми, що внизу, в найвіддаленішій схованці підвалу, полягає те саме блаженство, про яке вона думала, дуже швидкоплинно, в залі, дивившись на портретні картини. Якщо Юкі на щось дивилася, то довго і вдумливо. Вона ніби пронизувала очима предмет і витягала з нього всю суть.
