Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер

Їй одного разу зустрілася дівчина. Було це у понеділок. У цей день йшов сильний дощ. У переході було порожньо та темно. Сесіль заносила газетні стійки в кіоск, як раптом нізвідки візьмись повз неї проскочила чиясь тендітна постать, одягнена в чорне. Вона скинула капюшон, і копиця густого світлого волосся розсипалася по її худих плечах. Дівчина, худа як тріска, кудись поспішала. Вона взяла пляшку води з холодильника і, прихопивши з собою шоколадний батончик, встала біля каси і гарячково шукала щось у сумці, а коли дістала гаманець, то втупилася перед собою і нетерпляче м'ялася на місці.

Дівчина своїм трохи нервовим посмикуванням наче підганяла неквапливу Сесіль, яка поправляла газети на стійці. Вона дивилася на спину покупниці, яка не оберталася, а вперто продовжувала дивитися перед собою. Сесіль поспішила до каси і, обійшовши дівчину, спробувала розглянути її обличчя. Та заправила волосся за вухо і запитливо зиркнула на Сесіль, скинувши ліву брову. У неї було гарне біле обличчя без жодної вади. Ідеальна гладка шкіра, пружні щоки та ніяких мішків під очима. Задумливий погляд і ледь помітне покусування куточка нижньої губи розбурхали в Сесіль ні на що не схожі почуття. Це було щось дуже схоже на потяг, але вона ще жодного разу в житті не відчувала тяжіння до дівчини.

Сесіль раптом занепокоїлася, але зуміла приховати своє хвилювання. Вона швиденько пробила воду та батончик і назвала суму, не запам'ятавши цифр. Просто швидко щось брякнула і перевела очі на руки дівчини, що вовтузилися в сумці. Вона сунула туди пляшку, а батончик, вийнявши з обгортки, надкусила просто при Сесіль. Дівчина показувала своїм виглядом, що не проти ненадовго затриматись.

- Тобі не страшно тут однієї? - спитала вона, жуючи відкусивший шматочок батончика.

- Ні. - Сесіль озирнулася довкола. - Я до цієї сірості вже звикла.

- Навіщо ти тут працюєш? - запитала дівчина, насупившись.

Сесіль знизала плечима.

- Я про це не думала.

У неї майнула думка, що її про це ніколи ніхто не питав, і вона вже давно перестала ставити собі це питання. Їй стало незручно, і вона зам'ялася.

Дівчина ще раз подивилася на Сесіль, усміхнулася і покинула кіоск. У Сесіль спочатку всередині все дуже стислося, а потім миттєво відпустило. Вона вискочила слідом за милою покупницею і, побачивши її, як та піднялася на першу сходинку, прокричала:

- Стривай!

Зачинивши двері кіоску і закривши їх на ключ, Сесіль рушила на вихід із підземки, де стояла дівчина і мило посміхалася. Навіть крізь невимушену посмішку було видно якесь збентеження на її обличчі. Вона, звичайно, розгубилася, бо не чекала, що її гукнуть ззаду, але швидко зібралася і допитливо подивилася на Сесіль.

- Я вже закінчила роботу. Ти не проти випити зі мною кави. Тут неподалік є затишне кафе, - промимрила Сесіль і відчула, як тремтіння з горла перейшло в коліна.

- Кафе вже, мабуть, закрите, - невпевнено промовила дівчина.

- Ні, воно відкрито допізна. Я завжди, коли йду додому з роботи і проходжу повз, бачу за вікном людей. Вони п'ють, сміються та базікають. І в такий момент я завжди думаю, ось би мені з ким посидіти там.

Дівчина лукаво усміхнулася.

- Значить, ти чекала на мене, щоб заглянути в це кафе.

Сесіль кивнула: "Так".

Вони накинули каптури і перебігли на другий бік вулиці, потім пройшли ще трохи, загорнули за ріг і заскочили до напівпорожнього кафе. Сівши за столик біля вікна і замовивши по філіжанці кави, дівчина представилася. Вона сказала, що її звуть Марта і вона працює медсестрою на виклик, обслуговує пацієнтів вдома. Зазвичай це люди похилого віку, які не в змозі їздити в госпіталь. Вона робить їм уколи, стежить, щоб вони вчасно приймали ліки. Марті подобалася її робота. Дивлячись на неї, відчуття Сесіль тільки підтвердилося. Вони сиділи вдвох, захоплені один одним, або це тільки Сесіль була настільки зачарована Мартою, її почуттям гумору, потрібною стриманістю і витонченістю, що вирішила, що і Марта нею так само захопилася. Але в голові Сесіль неодноразово спливали слова її психолога, яка їй повторювала з сеансу в сеанс, що вона надто затиснута і ніхто не може розглянути її справжню особистість. Людям просто дуже складно розпізнати її чуттєву, щиру натуру.

Марта не навмисне оголювала почуття Сесіль, що розгубилася. Вона навіть не здогадувалася, що діялося в душі її новоспеченої подруги чи просто співрозмовниці. Але Сесіль однозначно вирішила, що тепер вони подруги, а можливо навіть більше. Потрібен час, щоб зблизитись і по-справжньому згуртуватися. Головне - не відлякати її, думала Сесіль, не перестаючи розчулюватися чудовою Мартою.
Аби не зловжити її довірою, продовжувала думати Сесіль. Вона вдивлялася в приголомшливі Мартині очі, немов осяяна якимось дивом. Марті не могло і на думку спасти, що діялося на душі Сесіль, яка була безмірна рада зустріти, нарешті, людину, що пробудила в ній стільки різних почуттів. Сесіль і раділа, і боялася. Їй було весело і водночас сумно. Вона не знала, що таке дружба між дорослими людьми, але здогадувалася з розмитих пережитків минулого.

Вони розлучилися - так само швидко, як і зустрілися. Марта чи була занадто скромна, чи здогадалася про наміри Сесіль. Марті були непотрібні подруги. Вона зробила виняток - можливо, з жалю до бідної продавщиці з підземки - і погодилася випити з нею філіжанку кави, а Сесіль надіялася на більше. Марта незабаром пішла з кафе, а за п'ять хвилин і за спиною Сесіль зачинилися двері. За вікном згасло світло. Вона стояла посеред промоклої вулиці. Дощ не йшов. Він на якийсь час зупинився. Він дозволив Сесіль постояти трохи під відкритим сірим небом і подумати, як жити далі. В її очах стояла напівтемна квартира, де її віроломно збивав з ніг привид Грегорі, але подітися було нікуди. Сесіль з думкою про те, що вона не така, як усі, спустилася вниз вулицею і помчала додому.