Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

відтворення історичних, зокрема, давньогрецьких власних назв. Тому можливі різночитання: Тезей і Тесей, Язон і Ясон, Іпполіт і Гіпполіт, Самофракія і Самотракія. Ще скрутніше з давньоєгипетськими чи шумеро-аккадськими… Вибираючи варіант написання, я керувалася передусім тим, який з них уживався в цитованих перекладах (зокрема, я дуже зобов’язана чудовому перекладу «Історії» Геродота, здійсненому Ан.Білецьким). А почасти — також власними уподобаннями.

Натомість, якщо порівнювати з оригіналом, то я дозволила собі виправити невеличкі неточності помилкового набору: Карафіс замість Кавафіса чи Пападімітріон замість Пападімітріу.

Задля ілюстрації того, як по-різному можна інтерпретувати той сам сюжет, додано також переклад згадуваного оповідання «Тесей і Аріадна», яке є окремим твором. Уважний читач може порівняти його з «Аріадною», — одним із розділів «Жриць…».

Наостанок, least but not last, моя глибока і щира подяка постійному редакторові, коректорові й доброзичливому критику всіх моїх перекладів, знаному в мережі під іменем pseudogianta. Він чимало напрацювався з доволі нелегким текстом із силою-силенною (моїх) помилок.

Дуже сподіваюся, що ця праця не буде даремною і «Жриці, амазонки та чарівниці» знайдуть свого читача.

1

Порівняйте з описом «протоміста» у повісті Докії Гуменної «Небесний змій».

…одне таке протомісто. Якесь чудне: наче вулик із позліплюваними домами. Дверей нема. Увійти в такий дім можна лише драбиною через отвір у стелі. Мале віконце є, але аж угорі під стелею, через нього й дим виходить. Ніхто не дістанеться до цього міста, хібащо, через єдині ворота.

(обратно) 2

Тут і далі слово «притулок» вживатиметься як синонім слова «храм». Це цілком відповідає точці зору древніх цивілізацій, згідно з якою храм — це насамперед дім, житло божества.

(обратно) 3

В оповіданні використані шумерські та давньовавілонські твори-поеми: про богиню Інанну (пізнішу Іштар, вважається, що ім’я Інанна дуже давнього, дошумерського походження можливо, походить з групи т.зв. «бананових мов», яким притаманне часте повторення однакових складів у слові — саме так, як у слові І-на(н)-на) та її коханця Думузі, про Гільгамеша — шумеро-аккадського героя і одного з правзірців Геракла, про великий потоп та Утнапішті — месопотамського Ноя. Правда, усі ці поеми були складені, тим паче записані далеко пізніше часів матріархату.

(обратно) 4

Дильмун — тепер Бахрейн.

(обратно) 5

Такий спосіб оздоблення стін був притаманний і далеко пізнішим часам. У книзі В.Замаровського «Спочатку був Шумер» (сама книга, хоча давно видана, залишається поза конкуренцією як завдяки точності викладу, так і популярності в читачів) сказано: «Колони й стіни (храму Інанни) прикрашала, як правило, витончена мозаїка головок чорних, червоних і білих глиняних «гвіздків», яка виблискувала і після дощу, і в сяйві сонця».

(обратно) 6

Тут приведено дещо змінені рядки із заклинання-молитви до Іштар «Тобі — моління мої…» («На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілонії та Палестини. Київ, «Дніпро», 1991)

(обратно) 7

Можливо, авторка має на увазі не золоту, а алебастрову посудину, звану «алебастровою посудиною Інанни з Уруку». Зберігається в Іракському музеї Багдаду

(обратно) 8

Після того, як Потоп змив (країну) і царство було послане з небес (знову), Кіш став місцем престолу» (Список царів Шумеру і Аккаду)

(обратно) 9

«Батькові Гільгамеш не лишить сина! (…)

Матері Гільгамеш діви не лишить» («Про того, хто бачив усе.». Епос про Гільгамеша, взято з книги «На ріках вавілонських»). Задля справедливості зазначимо, що Гільгамеш загалом описаний з симпатією, його «буяння плоттю» характерне лише для зеленої юності героя.

(обратно) 10

Лівією в античні часи називали всю відому тоді Африку.

(обратно) 11

Всі згадані у тексті міста існували насправді, і, згідно із давньогрецькими міфами, були засновані амазонками.

(обратно) 12

Луцій Апулей, «Метаморфози або золотий осел», пер. Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк

(обратно) 13

Гетити — в науковій літературі їх прийнято називати хеттами.

(обратно) 14

Цікаво, що біографія Саргона, відома нам з численних записів пізніших епох, виглядає ще химернішою і ще більш зв’язаною з релігійними культами. Його матір’ю мала бути жриця-енітум, себто жриця священного шлюбу (багато правителів Шумеру та Аккаду пишалися походженням від подібного зв’язку, називаючи себе синами бога). Однак Саргонова матір народила його «в обхід» ритуалу, від звичайного чоловіка, тому й була змушена позбутися дитини.

Досі ця історія виглядає варіантом інтернаціонального казкового сюжету (відомого нам, наприклад, з міфу про засновників Риму — Рема та Ромула), але от що ми знаємо достеменно і що вже виглядає своєрідніше. Завоювавши Месопотамію та прилеглі царства (імперія простягалася від Дильмуну-Бахрейну до Середземного моря), Саргон зробив своїх доньок верховними жрицями у храмах найшанованіших богів, вочевидь, як дбаючи про долю дівчат, так і намагаючись здобути для своєї династії прихильність населення. Найвизначнішою постаттю зі всіх цих доньок була, мабуть, верховна жриця головного храму міста Ура. звали її Енхедуанна і була вона, схоже, першою відомою нам з імені поетесою, — складала релігійні гімни на честь як свого батька, так і божеств. Прожила довге і плідне життя, переживши навіть далеких наступників Саргона.

Щонайменше від часів Саргона стало традицією, що новий правитель тої чи іншої династії, воцаряючись, одразу ж призначав одну зі своїх доньок верховною жрицею місцевого храму. Варто, однак, звернути увагу, що ці царственні жриці надзвичайно високого суспільного статусу служили чоловічим божествам. Причиною цього були особливості месопотамської релігії, згідно з якою релігійне служіння розглядалося як різновид священного шлюбу. Тому верховними жрицями богів були жінки. Що ж стосується жінок-богинь, то вони доволі рано дістали «небесних мужів» і самостійного культу не мали. За єдиним винятком — надзвичайно популярної Інанни (цар Саргон вважав її своєю особистою покровителькою). Її служителем був чоловік, переважно цар.

(обратно) 15

При перекладі неоднаразово поставало питання, чи доречно постійно використовувати термін «цар» стосовно правителів давнини. Про всяк випадок: оригінальним титулом правителів шумерських міст-держав було ені, пізніше лугаль, І.Дьяконов пропонував перекладати їх як «князь». Взагалі за обсягом своїх повноважень «царі» давнини були найближчими до східноєвропейських «князів». Але «царі» залишилися з огляду на традицію: боюся, що «князь Едіп» звучало б надто незвично (хоча в давньогрецькому оригіналі він взагалі названий «тираном Едіпом»).

(обратно) 16

Електр — гірська порода, що містить золото і срібло. Також сплав золота і срібла.

(обратно) 17

Арцава — держава, що існувала в XVI — XIII ст. до н. е. у Західній Анатолії.

(обратно) 18