Українська література » Сучасна проза » Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха

Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха

Читаємо онлайн Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Представляючи новий проект Анжели Сонцевої, її нову іпостась, продюсер Назаров заявив її як українську відповідь Діані Арбеніній та Земфірі. Тепер скороти цю фразу до такого: Анжела Сонцева — це наша Земфіра. Я нічого не знаю про згаданих співачок, тому поліз в Інтернет. Знаєш, що там пишуть?

— Інтернет завалений різним сміттям, — впевнено заявив Хмара.

— Ага. І ось серед цього сміття — коли обмовки, коли прості згадки, а коли — відверті натяки та навіть розмови про сексуальну орієнтацію співачок Арбеніної та Рамазанової. Це все дурня, відразу погоджуюся, — я заговорив швидко, не даючи Хмарі вставити хоч слово проти. — Бог з ними, хай живуть, як хочуть. Але мене насторожили паралелі: якщо тексти пише Сонцева, як це сказано всюди, то значить вона — лесбійка. Орієнтація митця здебільшого накладає відбиток на його творчість. Я не полінувався, дав одному знайомому фахівцю з подібних питань послухати диски з піснями Арбеніної, Рамазанової та Сонцевої. Висновок однозначний: щось спільне, невловиме, але — спільне в них є. Не тематика — саме манера та світогляд.

— А ти не думав, що Сонцева того… ну, на два фронти? — гигикнув Хмара.

— Бач, тобі вже весело. Дарма, це дуже серйозно. Припустімо, Анжела Сонцева — бісексуальна. Та навіть при цьому якась половинка — чоловіча або жіноча — повинна домінувати. У Сонцевої домінує чоловіча. Тільки ж у мене є прекрасний свідок того, що Анжела — не лесбіянка. Більше того — там тяга до мужиків аж світиться! Ось тобі свідок! — Я постукав себе кулаком у груди. — Власною персоною! Дівчина, яка так натхненно віддається чоловікові, не може бути навіть подвійної орієнтації. Виходить, вирішив я тоді, Анжела Сонцева — не просто дві дівчини. А конкретно Галя Чепелик, прізвище якої сказав мені однокурсник із Чернівців, та Наталя Зима. Причому Зима в цьому тандемі явно домінує і кермує. І якщо на прес-конференції Анжела Сонцева сама заспівала живцем, представивши при цьому новий проект, якщо ці пісні написані, ймовірно, людиною не зовсім традиційної сексуальної орієнтації, це може означати лише одне: під псевдонімом Анжела Сонцева ховається таємниче зникла Наталя Зима. А враховуючи специфічні запити Романа Каракая, після цього висновку напросився другий: є ще одна Анжела Сонцева, підставна. Наталя Зима просто не могла займатися зі мною сексом і отримувати від цього задоволення, розумієш? Мені навіть стукнула в голову думка про сестер-близнючок. Одна вміє співати, інша — ні. Одна готова працювати з Каракаєм, інша — категорично проти. Тому одна погоджується на вбивство продюсера й усунення сестри. Звідси — підміна в машині. Зупиняло розвиток моєї багатої уяви тільки те, що близнюки стоять один за одного горою. Так уже вони влаштовані: кожен із них відчуває частинку другого в собі. Це не просто рідні брати чи сестри або ровесники. Вони народилися в один день і майже одночасно. Тому природа їх запрограмувала таким чином, що жоден із близнюків не скривдить іншого і порве будь-кого, хто захоче його образити. Тому я відклав свої підозри в довгий ящик. І все остаточно стало на місця, коли я побачив фотографію подруг у купальниках, придивився до їхніх облич і припустив можливість появи двійника. Поведінка Наталі та її погляди на життя, висновки про які я зробив із зібраної на той час інформації, а також нездорова атмосфера таємниць навколо неї в подібну схему вкладалися ідеально. Хочеш щось сказати?

— Нічого не хочу, — після паузи відповів Хмара і знову налив. — Може, все так, як ти кажеш. На твою користь те, що ситуація на виході виявилася саме такою, як ти прикидав. Проти тебе, сам розумієш, відсутність більш конкретних та зрозумілих доказів, ніж роздуми про падлючність українців та підступність талановитих лесбіянок. Саме тому ця історія лишиться історією, а не оформиться в кримінальну справу.

Я покрутив стаканчик у руці, примружився:

— А якщо я дам ниточку? Реальну, не роздуми чи припущення.

— Наприклад?

— Відбиток губної помади на дзеркалі в моїй ванній кімнаті, — тепер я дивився переможно. — Галя Чепелик вліпила поцілунок дзеркалу від усієї душі. З того часу я слід не витирав. Кажуть, відбитки губ людини такі самі індивідуальні, як папілярні візерунки на пучках пальців. Узяти відбитки губ у Галі. Порівняти з тими, що на моєму дзеркалі. Потім взяти такий самий відбиток у Наталі Зими…

— Будемо мати підтвердження того, що Наталя Зима і Галя Чепелик — дві різні дівчини, — жорстко відповів Хмара. — Хто доведе, що ти тієї ночі був саме з Анжелою Сонцевою? Більше скажу: аби тебе не почали тягати в справі викрадення Галі. Зараз ти просто випадковий свідок, учасник міліцейської операції, за що я, до речі, досі вигрібаю від начальства: стороннього залучив. Ото краще мовчи. І помий дзеркало.

Ми знову випили.

Приблизно такий поворот я й передбачав.

Давно живу на цьому світі. Плавали — знаємо.

Але ж спробувати треба було…


Хмара пішов. На тумбочці лишилося півпляшки коньяку. Я заховав його під ліжко.

Спробувати треба.

Устав, пройшовся по палаті. Став біля підвіконня. Якийсь час мовчки роздивлявся березневі сутінки. Випитий коньяк додавав дещицю куражу.

Треба спробувати.

Зібравшись з духом, я взяв мобільник, знайшов в адресній книзі потрібний телефон, набрав номер. Відповіли після четвертого виклику.

— Це Ігор Варава, добрий вечір.

— Привіт, — озвався президент фінансової групи «Південь» Григорій Захаревич. — Я вчора повернувся з-за кордону і дізнався, що один журналіст допоміг міліції в боротьбі з наркомафією. Ви знаєте такого?

— Боротьба безкомпромісна, — погодився я. — А журналіст — лише скромний та небайдужий громадянин. Він не міг учинити інакше. Ще він може дівчинку врятувати, яка тоне, бабусю через дорогу перевести, пенсіонеру за кефіром сходити…

— У цього журналіста маса чеснот, — відзначив Захаревич. — Ви у справі?

— Так. Коли ми останній раз прощалися, ви просили дзвонити, коли я щось надумаю. Були якісь пропозиції з вашого боку…

— Звичайно. Вони в силі. Особливо після того, що сталося. Я навіть готовий оцінювати вашу роботу дорожче.

— Тоді давайте зустрічатися.

— Не питання. Коли?

Відгуки про книгу Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: