Майстер - Колм Тойбін

— І тепер ви тут живете,— сказала міс Броутон,— і ви теж. Які ж ви обоє щасливі мати такий красивий будинок.

Міс Броутон посьорбувала чай, доки Констанс зосереджено дивилась удалину. Генрі кортіло опинитися зараз за своїм письмовим столом, аби він мав удосталь часу, щоб придумати належну відповідь. Але діяти треба було швидко, тож він не знав, чи зуміє відкинути її припущення повністю.

— Звичайно ж, міс Броутон, я лише зайшов у гості, як і ви,— сказав він.— А міс Вулсон і дійсно пощастило.

Коли він поглянув на Констанс, то помітив, що це його зауваження, здається, її зовсім не зацікавило.

— Де ви зупинилися? — запитала Рода Броутон.

— Ох, я довго мандрував,— відповів Генрі.— Був у Венеції, як ви вже знаєте, і, можливо, поїду до Риму. Флоренція — просто казкова, та тут забагато культурного товариства, як на бідного письменника.

— Я навіть гадки не мала, що ви приїхали до Флоренції,— знову сказала Рода Броутон.

Генрі мав враження, що вдруге це прозвучало ще менш переконливо, ніж уперше, і відчував, що пора закінчувати з цією розмовою про «Де?» та «Коли?». Цього разу міс Броутон, на щастя, залишила йому шлях для відступу. Сухо до неї уклонившись, він дав їй зрозуміти, що саме так усе і планувалося. Доки гостя обмірковувала його поведінку, Констанс змінила тему.

ОСКІЛЬКИ ГЕНРІ НЕ ХОТІВ, аби його нова оповідь нагадувала переказ життя Клер Клермон і її троюрідної племінниці, і вважав, що перенести місце дії з Флоренції до Венеції буде недостатньо, він зробив померлого письменника одним із зачинателів американської літератури. Роблячи нотатки, він уже знав, що це може бути розцінено як посилання на Джеймса Фенімора Купера, а зосередившись на своєму американському мандрівникові, зрозумів, що використовує певні моменти свого власного повернення до Флоренції, навіть свого вторгнення у життя Констанс. Коли чорновий варіант оповіді був уже майже готовим, Генрі раптом збагнув усю іронічність цієї ситуації. Якщо він шукає стару дівку, котра живе у вигнанні, має причетність до зачинателя американської літератури і зберігає якісь папери, то легко її знайде, піднявшись на поверх вище. Щоправда вона вирізняється більшою незалежністю, ніж його героїня.

Генрі стало цікаво, що буде, коли він відмовиться від цієї вимоги старої дівки, аби американець із нею одружився, і кульмінацію зробить максимально наближеною до реальності, повної дивних нюансів та невизначеності, відкритою до будь-якої розв’язки, подібною до його нинішнього життя з Констанс Фенімор Вулсон. Як сприйметься ця історія, якщо авантюрист запрагне чи подумає, що прагне, спокійного життя поруч із інтелігентною та самодостатньою жінкою, яка почувається дуже самотньо, проте не хоче, щоб нею надто сильно опікувалися. Вона не проситиме ні про що таке очевидне, як шлюб. Усе чого вона хоче — це лише близькі та заспокійливі, а за потреби, позбавлені умовностей стосунки, повні взаємної довіри, турботи та прихильності так само, як і віддаленості й усамітнення.

ОДНОГО ФЛОРЕНТІЙСЬКОГО РАНКУ, коли він відкрив принесеного покоївкою листа від Катерини Лоринг, у якому йшлося про стан здоров’я і загальне благополуччя його сестри, Генрі завів із Констанс розмову про Еліс.

— Їй було важко жити,— сказав він.— Здається життя і є коренем її недуги.

— Гадаю, це стосується нас усіх,— відповіла Констанс.— Надто широка прірва.

— Маєте на увазі прірву між уявою та обмеженістю розуму? — запитав Генрі.

— Маю на увазі прірву між можливостями жінки повністю використати власний розум і тим, чого від неї чекає суспільство,— відповіла Констанс.— Еліс зробила те, що від неї вимагалось, і я нею захоплююся.

— Насправді, вона нічого такого не робила, просто не вставала з ліжка,— сказав Генрі.

— Саме це я і маю на увазі,— відповіла Констанс.

— Не розумію,— сказав він.

— Це тому, що суспільні забобони в’ілись у ваш кістковий мозок.

Вона мило до нього всміхнулася, немов сказала, щось приємне.

— Упевнений, вона б із вами погодилася,— вимовив Генрі.— Мати поруч міс Лоринг для Еліс є справжнім благословенням.

— Вона видається турботливим ангелом,— сказала Констанс.

— Так, нам усім потрібна така міс Лоринг,— погодився Генрі.

Щойно слова злетіли з язика, він одразу ж про них пошкодував. Саме ім’я міс Лоринг означало, що старим дівкам тільки й залишається турбуватися про інших. Генрі збирався пожартувати чи, може, натякнути на власну вдячність, а чи просто зменшити напруженість їхньої розмови, але сказане зависло в повітрі між ними, мов легковажно озвучена його власна потреба, наче саме цього він чекає від Констанс. Генрі повернувся до неї, збираючись якось залагодити справу, пом’якшити ефект від своєї необачно вимовленої фрази, та зауважив, що вона, здається, не помітила підтексту чи просто не сприйняла його на власний рахунок. І все ж таки, він був упевнений, що вона почула його слова. Констанс лишалася спокійною, але швидко закінчила розмову.

У ПРОМІЖКУ ЧАСУ між його від’їздом із Флоренції та її смертю вони продовжували листуватись і зустрічатися. Якось, коли вони жили в Женеві, розділені озером, і бачилися щодня, Еліс Джеймс почала здогадуватися про їхні близькі стосунки. «Генрі — десь на континенті,— писала вона Вільямові,— фліртує із Констанс». Повернувшись, він знайшов сестру в іще роздратованішому, ще сердитішому настрої, ніж зазвичай; Еліс звинувачувала брата в тому, що він геть її занехаяв, аби виявити галантність до письменниці.

Констанс залишила Флоренцію, зрозумівши, що більше не в змозі зносити загарбницькі наміри тамтешнього товариства, принаймні так вона пояснила свій від’їзд. Вона знов оселилась у Лондоні, де, як і раніше, понад усе піклувалася про власну самотність і можливість цілком віддатися письменницькій праці. Потім вона, у звичній для себе незалежній і одухотвореній манері, здійснила подорож сходом, звідки надсилала Генрі звіти, написані трохи грайливим, але доволі відстороненим, тоном. Коли ж Констанс повернулася в Англію, де жила у Челтнемі, а пізніше — в Оксфорді, її потяг до самотності та копіткої праці, як писав Генрі в листі до Френсіса Бута, здавалося, ні на йоту не зменшився.

Вони залишалися близькими друзями, завжди знаючи, хто де є і чим займається. Коли Еліс Джеймс почала помирати, Генрі регулярно сповіщав Констанс, яка на той час жила в Оксфорді, про стан здоров’я сестри. Упродовж кількох перших місяців 1892-го року обидві леді обмінювалися коротенькими повними дотепів записками. Після смерті Еліс, Констанс прожила в Англії ще рік, а потім прийняла рішення остаточно переїхати до Італії, щоб оселитись у Венеції.

На той час письменники вже випрацювали