Карпатський капкан - Сергій Ухачевський

Вони дали команду на каральну акцію в місті. Піднімай гарнізон, подзвони в сиротинець, ще, кому зможеш, щоб ховалися, бо зараз таке почнеться… І головне — сейф охороняй, до останнього. Якщо я не повернуся, до сейфа допустиш тільки людину у званні генерала МДБ. Не нижчому! За ці документи тобі не тільки зірку «героя» дадуть, скоро полковником станеш!.. І старого поховай, як належить… — вагаючись, — і голову. Хто ж думав, що вони від своїх кулю впіймають.

— А що з нашими гостями? — поцікавився Івченко. — Що з Рудим?

— Я ними займуся. Візьми надійних хлопців, розстав кулемети, щоб прострілювали майдан. І не дай спец-загонам зайти в місто з цього боку. Поки вони почнуть обхідний маневр, втратять час. Тим часом підтягнеться гарнізон.

— Будуть проблеми… Як я потім поясню, чому воював зі «спецами»?

— Ти нічого не знаєш. Ти виконуєш мій письмовий наказ!

Крижень схопив папірець, написав наказ і розгонисто під ним підписався. Передав папірець Івченку.

— Слухаю, товаришу полковник… За нашого голову, за Трохимовича… — й мстиво, повернувшись до Сербіна: — Правильно я кажу, товаришу старший лейтенант?

Але той уже завмер із розплющеними очима.

Крижень теж це помітив, добув пістолет і прохарчав:

— Від гріха подалі… — зробив контрольний постріл у голову й пояснив: — Вони живучі, падлюки… — й до Івченка: — А ти тут згодом усе з розумом прибереш… Під цю заваруху багато можна списати.

— Та куди вже подінуся, — зітхнув Івченко.

Крижень оглянув кишені Сербіна й знайшов папірець.

Переглянув, здивовано присвиснув і уголос прочитав: «Старший лейтенант Сербин выполняет особое поручение государственной важности. Приказываю: всячески оказывать ему содействие всем советским, партийным и государственным учреждениям, а также частным лицам. Его действия могут сопровождаться любыми последствиями. Правоохранительным органам приказываю всячески игнорировать и прикривать данные действия. Министр МВД генерал-полковник Абакумов».

Крижень з капітаном із розумінням перезирнулися.

— Ось таке лайно прибилося до нашого берега, — вирішив Івченко.

— Не прибилося, — пояснив Крижень. — Сам товариш Абакумов надіслав. І я чомусь із цього не дивуюся. Як маєш таких друзів, то не треба й ворогів.

— Я їм ніколи не вірив, — сказав Івченко. — Ніколи.

— І правильно робив. Ось що, Миколо. Може, вже й не побачимося ніколи… Не тримай зла, коли щось не так між нами було.

— Та ні, ми тут славно розважилися, полковнику… — посміхнувся Івченко, помітно стримуючи сльози.

Вони обнялися на прощання. Крижень кинув у піч папку з компроматом на голову й вибіг з кімнати. Капітан розгублено роззирнувся, підійшов до підвіконня, взяв у руки MG-42, що залишив Микитович, і перевірив на приціл. Узяв телефонну трубку, набрав номер і коротко кинув:

— Загальний збір…

На площі трійця змовників у напруженні стояла біля машини, коли до них підійшов захеканий Крижень і одразу до Рудого:

— Василю, зараз підуть переодягнені карателі. Передай своїм, щоб усіх попередили. Дітей нехай поховають по льохах!

— Курва ваша мама! З вашими-но тільки зв’яжися. Постійно проблеми! То мила у них немає, то сірників… То карателі!.. Я зараз.

Він відійшов на хвильку, роздав накази своїм, ті кинулися виконувати. Крижень, відвернувши погляд від Ернесто з Хелен, так і застиг із опущеною головою. У нього перед очима стояв Трохимович. На очі наверталися сльози. Він нині втратив найвірнішого друга, втратив частинку себе самого. Полковник стояв самотнім серед цього велелюддя й гомону. Він не помічав, як на нього розгублено, зі своїм болем, дивиться Хелен, як важко заціпив зуби Ернесто, котрому здалося, що він своїм вчинком зрадив товариша по боротьбі зі спільним ворогом в Іспанії. Він враз хутко підійшов до Крижня, маючи намір сказати якісь банальні слова, вибачитися, щось пояснити, навіть не уявляючи, що тут, власне, можна пояснити… І поклав руку на плече полковнику. Той повернув голову до Ернесто й сказав:

— Трохимовича вбили…

Ернесто якось безвільно опустив руки й відійшов до Хелен, повідомивши їй цю звістку. Тут Рудий заскочив на дах авто і, щоб привернути до себе увагу, крикнув:

— А тепер музики втнуть аркан! — вихопив з-під кептарика два маузери і, розмахуючи ними в повітрі, голосно повідомив народ:

— Панове міщани! Зараз комуняки нападуть на місто! Вони переодягнулися в партизанський одяг! І це вам говорить не Василь-дурник! Це я, сотник Рудий! Рятуйте себе й дітей! Слава Україні!

Натовп на мить закляк від здивування. Рудий кілька разів пальнув у повітря. Люди з вереском почали розбігатися, роз’їжджатися на возах. Крижень, зціпивши зуби, вперся чолом у стойку машини.

Фармацевт, дивлячись у вікно, діловито роззирнувся й почав пакувати ліки, повчально пояснюючи синкові:

— Ото, Шльомцю, добре, шо не погром. Зробим файний ґешефт. Троха хлопцям дамо до лісу, бо їм треба, а троха продамо, то будеш мав на чоколяду. А начальству скажемо: «А шо? — розвів руками. — То бандіти з лісу пограбували»…

Рудий зіскочив з машини й наказав компанії:

— Усі давайте в